грошей не платить.

БУРҐОМІСТЕР: Ви, Іллю, дружили з нею; тепер усе від вас залежить.

ПАРОХ: Тоді ви розійшлися. Я чув якусь невиразну історію... Ви маєте що звірити своєму душпастиреві?

ІЛЛЬ: Ми були найкращі друзі... Молоді й палкі... З мене був таки добрий хлопець, панове, сорок п’ять років тому... А її, Кляру, я ще й досі немов бачу перед собою...Як вона світилася мені назустріч у пітьмі Петрової стодоли чи босоніж ішла по моху й листю в Конрадсвайлерівському лісі, з розмаяним рудим волоссям, струнка, гнучка як лозина, ніжна, до біса гарна відьма. Нас розлучило життя, тільки життя, як то буває на світі.

БУРҐОМІСТЕР: Для моєї невеличкої доповіді на бенкеті в ”Золотому Апостолі” мені треба було б знати кілька подробиць про пані Цаханасян.

Витягає з кишені нотатника.

УЧИТЕЛЬ: Я перевірив давні шкільні документи. Оцінки Кляри Вешер, на превеликий жаль, дуже погані. Із поведінки також. Тільки з ботаніки й зоології ”задовільно”.

БУРҐОМІСТЕР (записуючи): Добре. З ботаніки й зоології ”задовільно”. Це добре.

ІЛЛЬ: Тут я можу пригодитися вам, пане бурґомістре. Кляра любила справедливість. І то не абияк. Раз арештовували якогось волоцюгу, то вона закидала поліцая камінням.

БУРҐОМІСТЕР: Любов до справедливости. Не зле. Завжди робить враження. Але історію з поліцаєм краще не згадуймо.

ІЛЛЬ: Вона була також милосердна. Що мала, те й роздавала. Крала картоплю для бідної вдови.

БУРҐОМІСТЕР: Почуття милосердя. Це, панове, конче треба відзначити. Це найважливіше. Чи хто пригадує собі, яку будову спорудив її батько? Було б добре згадати про неї в промові.

ВСІ: Ніхто не пригадує.

Бурґомістер згортає нотатника.

БУРҐОМІСТЕР: Ну, я готовий; решту мусить зробити Ілль.

ІЛЛЬ: Я знаю. Цаханасян має труснути своїми мільйонами.

БУРҐОМІСТЕР: Мільйонами, це дуже добре сказане.

УЧИТЕЛЬ: Нам не поможуть ясла для немовлят.

БУРҐОМІСТЕР: Дорогий Іллю, ви вже віддавна найпопулярніша постать у Ґюллені. Я навесні залишаю свою посаду і вже порозумівся з опозицією. Ми домовилися, що запропонуємо обрати вас моїм наступником.

ІЛЛЬ: Алеж, пане бурґомістре...

БУРҐОМІСТЕР: Я можу тільки підтвердити те, що сказав.

ІЛЛЬ: Панове, до діла. Насамперед я поговорю з Клярою про нашу біду.

БУРҐОМІСТЕР: Але обережно, делікатно.

ІЛЛЬ: Ми повинні діяти розумно, не забувати про психологію. Вже саме невдале вітання на станції може звести все нанівець. Міською оркестрою і мішаним хором ми нічого не досягнемо.

БУРҐОМІСТЕР: Ілль має рацію. Це ж бо надзвичайна хвилина. Пані Цаханасян ступає на землю своїх предків, повертається додому і, зворушена, з очима повними сліз, бачить давні, любі картини. Я, звичайно, стоятиму не в самій сорочці, як оце тепер, а в святковому чорному вбранні і в циліндрі, коло мене дружина, а переді мною, у всьому білому, дві внучки з трояндами в руках. Господи, аби тільки все було готове вчасно!

Дзвінок.

ПЕРШИЙ: ”Шалений Ролянд”.

ДРУГИЙ: Венеція — Стокгольм, одинадцята двадцять сім.

ПАРОХ: Одинадцята двадцять сім! У нас є ще майже дві години, щоб причепуритись.

БУРҐОМІСТЕР: Транспарант ”Ласкаво просимо, Клер Цаханасян” піднесуть угору Кюн і Гавзер (показує на ЧЕТВЕРТОГО). Решта всі найкраще — хай махають капелюхами. Тільки прошу вас, не горлайте. як торік під час відвідин урядової комісії; враження не було ніякого, ми ще й досі не дістали дотації. Тут личить не криклива зовнішня радість, а внутрішня; майже хлипання співчуття до віднайденої дитини нашої батьківщини. Будьте невимушені, щирі, але все має котитися, мов по шнурочку, пожежний дзвін мусить озватися зараз після хору. Передовсім слід звернути увагу...

З гуркотом наближається потяг і заглушує його промову. Скрегочуть гальма. На всіх обличчях проступає страшенний подив. П’ятеро чоловіків на лавці схоплюється.

МАЛЯР: Експрес!

ПЕРШИЙ: Зупиняється!

ДРУГИЙ: У Ґюллені!

ТРЕТІЙ: В найзлиденнішому

ЧЕТВЕРТИЙ: Найжалюгіднішому

ПЕРШИЙ: Наймізернішому закутку на лінії Венеція — Стокгольм!

НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Диво предивне! ”Шалений Роллянд” має з’явитися на закруті біля Льойтенав, промайнути і темною цяткою зникнути в Пюкенрідській долині.

Справа надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН: шістдесяти двох років, руда, намисто з перлин, широченні золоті браслети, видженджурена далі нікуди неможлива, але якраз тому світова дама, з дивною і рацією, попри всю свою сміховинність. За нею почет, МАЖОРДОМ БОБІ, приблизно вісімдесяти років, в чорних окулярах, її ЧОЛOBІК VII (високий, стрункий, чорні вуса) з повним добором рибальського знаряддя. Роздратований НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА йде за ними; червоний кашкет, червона тека.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Ґюллен?

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви потягли за рятункове гальмо, мадам!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди тягну за рятункове гальмо.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я протестую! Категорично! В цій країні ніхто не тягне за рятункове гальмо, навіть як треба рятунку. Точне дотримання розкладу їзди — найвищий наш принцип. Можу я попрохати у вас пояснення?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ми таки в Ґюллені, Мобі. Я пізнаю цей сумний закуток. Он там по той бік Конрадсвайлерський ліс із потоком, де ти можеш ловити собі пстругів і щук, а он праворуч дах Петрової стодоли.

ІЛЛЬ (наче прокидаючись): Кляра.

УЧИТЕЛЬ. Цаханасян.

ВСІ: Цаханасян.

УЧИТЕЛЬ: А тут не готовий мішаний хор, ні молодіжна група!

БУРҐОМІСТЕР: Ні гімнасти, ні пожежники!

ПАРОХ: Ні паламар!

БУРҐОМІСТЕР: Господи Боже, а я без убрання, без циліндра, без унучок!

ПЕРШИЙ: Клері Вешер! Клері Вешер!

Схоплюється і біжить до містечка.

БУРҐОМІСТЕР (гукає йому вслід): Не забудь про дружину!

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я чекаю на пояснення. Офіційно. Від імени дирекції залізниці.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви йолоп. Мені саме захотілося відвідати це містечко. То що, я мала вискочити з вагона?

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви зупинили ”Шаленого Роллянда” тільки тому, що вам забажалося відвідати Ґюллен? Він насилу стримується.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Мадам, якщо вам хочеться відвідати Ґюллен, то прошу дуже, до ваших послуг є пасажирський потяг із Кальберштадту о дванадцятій сорок. Як і до послуг кожного. Прибуває до Ґюллену о першій тринадцять.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Пасажирський потяг, що зупиняється в Льокені, Брунгюбілі, Байзенбаху і Льойтенаві? Невже ви гадаєте, що буду півгодини паритися по цих околицях?

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Мадам, це вам буде дорого коштувати!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дай йому тисячу, Бобі.

ВСІ (мурмочуть): Тисячу.

Мажордом дає йому тисячу.

НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА (спантеличено): Мадам...

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А три тисячі на фонд для вдів залізничників.

ВСІ (мурмочуть): Три