виявилися мертвими. У звіті про розтин було сказано, що глибоких ран могли їм завдати будь-які істоти включно з демонами, упирями, відьмаками чи динозаврами, якби такі справді існували.

Фернграума оштрафували за недбале очищення планети. Фермери розірвали договір оренди. Але йому вдалося здати планету секті сонцепоклонників з Опала II. Шанувальники сонця виявилися обережними. Вони відрядили на планету насамперед своє майно. Супроводжували його лише троє чоловіків, які мали розвідати, чи все там безпечно. Чоловіки об-лаштували табір, розпакувалися й оголосили планету раєм. За якийсь час вони вийшли на радіозв'язок і попросили негайно їх звідти забрати, потім почувся жахливий крик і розмова урвалася.

Патрульний корабель прибув на планету, за п'ять хвилин забрав на борт три понівечені тіла й поквапився вшитися звідти.

— І ось тепер, — закінчив свою розповідь Фернгра-ум, — ніхто не наважується мати бодай якісь справи на цій планеті. Космічні екіпажі відмовляються туди летіти. А я так і не знаю достеменно, що ж там коїться.

Він глибоко зітхнув і підняв погляд на Грегора.

— Ну, це ж нібито ваша парафія… Може, візьметеся?

Грегор і Арнольд вибачилися та вийшли до передпокою.

Арнольд відразу вигукнув:

— У нас є робота!

— Так-то воно так, — пробурмотів Грегор. — Але ж яка!

— Ми ж хотіли чогось крутого, — зауважив Арнольд. — Якщо впораємося, гарно себе зарекомендуємо, не кажучи вже про відсотки від прибутку.

— Ти забуваєш, — заперечив Грегор, — що саме я — той, кому доведеться сісти на планеті. Ти тільки й того, що сидітимеш тут і трактуватимеш мої дані.

— То ми ж так і домовлялися, — нагадав йому Арнольд. — Я виконую дослідницькі роботи, а ти вирішуєш проблеми. Пам'ятаєш?

Ще б пак! Як Грегор міг не пам'ятати? Змалечку підставляв свою голову, втрапляючи у всілякі халепи, тимчасом як Арнольд відсиджувався у безпеці та під'юджував Грегора, щоби той наражався на ризик.

— Чомусь я не в захваті, — пробурчав він знову.

— Ти що, віриш у привиди?

— Звичайно, ні.

— Ну, а з усім іншим ми зможемо впоратися. Виграють найвідважніші.

Грегор знизав плечима. Вони повернулися до Фернграума.

За півгодини узгодили умови своєї роботи — значний відсоток майбутніх доходів від розвитку планети в разі їхнього успіху та компенсація їхніх витрат у гіршому випадку.

Грегор провів Фернграума до дверей.

— До речі, сер, — запитав він наостанок, — чому ви звернулися саме до нас?

— Окрім вас, ніхто за це не брався, — пояснив цілком задоволений Фернграум. — Бажаю удачі.

Три дні потому Грегор на борту старого вантажного космічного корабля прямував до Привида V. Дорогою ознайомився із звітами про дві спроби колонізації планети й переглянув різноманітні повідомлення про надприродні явища.

Це не надто допомогло. На Привиді V не було знайдено жодних слідів фауни. І ніде в галактиці не виявили жодних доказів існування надприродних істот.

Грегор обміркував усе це, потім перевірив свою зброю. Тим часом вантажний корабель вийшов на орбіту навколо Привида V. На його борту знаходився арсенал, достатній для початку невеличкої переможної війни.

Якби ж тільки дізнатися, у що стріляти ...

Корабель знизився лише до кількох тисяч футів над привітною зеленою поверхнею планети. Грегор парашутами скинув своє спорядження до місця двох попередніх таборів, потиснув руку капітанові та вистрибнув.

Він безпечно опустився на ґрунт і глянув у небо. Корабель рвонув у космос, ніби за ним гналися.

Грегор залишився сам на Привиді V.

Після перевірки обладнання він передав Арнольду, що прибув нормально. Потім з бластером напоготові оглянув табір адептів секти поклоніння сонцю.

Табір облаштували біля підніжжя гори, біля маленького кришталево-чистого озерця. Будиночки, зібрані з готових конструкцій, мали ідеальний стан. Негода не пошкодила їх — на Привиді V був благословенно рівний клімат — але вигляд вони мали до сліз самотній.

Грегор ретельно перевірив житло. Одяг був акуратно складений у шафи, картини висіли на стінах, на одному з вікон навіть встигли почепити штори. У кутку однієї з кімнат стояла відкрита коробка з іграшками, що очікувала на прибуття основної пар-тії поселенців з дітьми. На підлогу випали водяний пістолет, дзиґа та торбинка з крем'яхами.

Надходив вечір, Грегор заходився біля свого обладнання, яке затягнув до одного з будиночків. Налаштував сигналізацію, аж таку чутливу, що спрацювала б від щонайменшого руху. Потім налагодив радіолокаційне сканування прилеглої території, розпакував свій арсенал, поклав потужні гвинтівки поблизу, ручний бластер застромив за пасок. Потому, задоволений своїми приготуваннями, неквапно повечеряв.

Сутінки густішали. Тепла дрімотна ніч укрила темрявою все довкола.

Лагідний вітерець здіймав на поверхні озерця легкі хвильки та шелестів у високій траві.

Усе навкруги здавалося доволі мирним.

Переселенці, мабуть, були істеричними типами, вирішив Грегор. Вони, можливо, здійняли паніку та повбивали один одного.

Він ще раз перевірив сигналізацію, кинув одяг на стілець, вимкнув світло й ліг у ліжко. Зірки освітлювали кімнату яскравіше, ніж місячне світло на Землі. Бластер лежав під подушкою. Усе було добре.

Він тільки почав дрімати, коли раптом усвідомив, що в кімнаті хтось є.

Це було немислимо. Сигналізація не спрацювала. Радар мирно гудів.

Але кожен нерв Грегора волав про небезпеку. Він узяв бластер і роззирнувся кімнатою.

Чоловік стояв у кутку.

Не було часу на роздуми про те, як він там опинився. Грегор наставив бластера й сказав спокійним, рішучим голосом:

— Руки вгору.

Постать не рухалася.

Палець Грегора на спусковому гачку напружився, потім раптом розслабився. Він упізнав чоловіка. То був його власний кинутий на стілець одяг, примхливо змінений зоряним світлом і напруженою уявою.

Він посміхнувся й опустив бластер. Одяг ледь гойднувся.

Грегор відчув слабкий вітерець з вікна й посміхнувся знову.

Але купа одягу встала, випросталась і рішуче рушила до Грегора.

Грегор завмер у ліжку, спостерігаючи, як порожній одяг, зібраний у приблизну подобу людини, насувався на нього.

Коли одяг опинився посеред кімнати і його порожні рукави потяглися до Грегора, той почав стріляти.

Він усе натискав і натискав на курок, а купа пошматованого ганчір'я вперто посувалася до нього, ніби жива. Обгорілі клаптики тканини нависли йому над обличчям, ремінь намагався обмотатися навколо ніг. Припинилося це лише тоді, коли Грегор спалив усе до останньої нитки.

Коли це скінчилося, Грегор увімкнув усе можливе світло, заварив собі