давно виїхала до Британії. Чому ж старенькі не попросили Лукаша? Він би зробив це добре й недорого. Двійко кумедних дядьків підійшли до живоплоту. Обоє мали бороди різної довжини й кольору, що виглядало досить комічно. Один з них витягнув великого секатора. Але на роздуми часу вже не було, бо хтось раптом вигукнув:

— Дивіться на небо!

І справді, там з’явився феєрверк.

Що тут відбувається?

Усі задивилися на водоспад вогнів, що миготів різними кольорами. І тоді залунала музика. Лінка обернулася на звуки й побачила, що садівники невідомо коли встигли переодягнутися, а тоді до них приєднався отой знайомий Оскарової мами. Форма, у якій вони прийшли, валялася долі, схожа на покинуту шкіру змії, а вони грали. Мелодію з «Титаніка». Огрядний чувак із сивою бородою, що скидався на святого Миколая, співав:

Решта грали: один на скрипці, а цей Єремій на гітарі, і теж співав. Мабуть, інструменти були заховані на тачці! Що ж це все значить?

«Що це таке?» — укотре вже подумала Лінка. І раптом побачила Оскара, який ішов до неї з тарілочкою, на якій лежав шматок торта.

«Такого дня народження в мене ще не було», — подумала Лінка й відчула, як під повіками збираються гарячі сльози. Але це був не просто день народження, бо Оскар раптом став навколішки. І простягнув їй тарілочку. І тоді Лінка побачила, що посеред торта встромлений перстеник!

Оскар кахикнув.

— Якби я міг, то й сам би заспівав. Але це могло б видатися чимсь жахливим. Зате говорити я вмію. Отож. Феєрверки трохи не вдалися, хоч тато й старався. Знаєш, він справжній майстер, влаштовував мені феєрверки на кожен Новий рік. Та цього разу йому трапилися якісь підмоклі чи що. Хоч я й хотів, щоб усе було «вау». Ну, розумієш, — він знову кахикнув. Довкола було так тихо, що можна почути, як дзижчить комар. — Я хотів, щоб ти знала… Що я тебе кохаю. І хотів, щоб це почули всі. Я люблю вас із Євою. І хочу тобі сказати, що ти найкраща дівчина у світі. І якщо ти погодишся — я зумію це оцінити. Ти вийдеш за мене заміж? Не мусиш відповідати відразу. Не варто робити нічого поспіхом. Знаю, що наразі я — лише бідний студент. Нічого не заробляю. Але я зроблю для вас усе. І я просто хотів, щоб ти це знала. А якщо тобі треба більше часу…

Він так почервонів, що здавалося, наче от-от вибухне.

І тоді Лінка підійшла до нього й поцілувала. І відповіла:

— Так.

І всі зааплодували.

А старий дім шумів виноградними зарослями, ніби хотів сказати, що він усе давно знав. Знав, що Лінка ніколи не пошкодує про своє рішення. Знав, що Лінка й Оскар будуть щасливі. Не рік, не два й не п’ять. Що в них народяться інші діти. Що старенькі пан Антоній і пані Стася колись помруть, та встигнуть їм подарувати цей дім. Що часом життя не треба вигадувати. Бо воно вигадує себе саме.

1

Доброго дня. Два пива, будь ласка. I сардинки. Дякую (порт.)

(обратно)