перекручувати правдиве розуміння цієї події та надавати їй сумнівного характеру, шкідливої оцінки! Так, так! Не забувайте, що гідра контрреволюції ще дихає і намагається скрізь, де тільки може, встромити своє безсиле жало. Пам'ятайте, що буржуазія не спить і повсякчас намагається використати все в своїх інтересах. Пам'ятайте, що поява Зеленої Кобили — це остання смерть міжнародньої чорної реакції (репліка з місця: «Ідеалізм!»), а тому реакція буде силкуватися і вже силкується спровокувати цю подію й одвести смертельний удар, що висить над її головою. Румунські бояри, польські пани, італійські фашисти, німецькі бюргери, французькі буржуа, американські міліярдери, англійські твердолобі лорди — всі вони занепокоїлись, затримтіли, заворушилися. Треба мати це на увазі, треба бути готовим до всіляких інсинуацій та хитрощів гнилої Европи. Правильно я кажу, чи ні? Думаю, що правильно. (Репліка з місця: «Що до інсинуацій, то правильно»).

Товариші! Вісті про появу Зеленої Кобили вже ринули нестримними хвилями на всі чотири вітри. Геніяльний подих антен вже встиг розголосити за це по всіх столицях всесвіту. Спеціяльні контр-реклами нещодавно сліпуче палахкотіли на вулицях. Берліну. Спеціяльні контр-листівки розкидалося «Графом Цепеліном», коли він перелітав океан*. По всіх державах повиходили спеціяльні числа газет, присвячені Зеленій Кобилі. У Вашінгтоні, за останніми відомостями, скликається спеціяльне засідання парламенту, присвячене Зеленій Кобилі й подіям у Нікарагуа. Літають невтомно десятки тисяч аерокур'єрів! Працюють невтомно всі радіостанції! Тріщать невгавуче телефони! Дано тривожні накази пожежним командам! Падають акції видатних міліярдерів! Починаються широкі страйки й революційні вибухи! Дрижить клерикалізм! Америка в паніці! Европа аж тепер на вулкані! Алло! З'явилась Кобила! Алло! З'явилась Зелена Кобила! Товариші, ввесь світ і боязко, і надійно озирається на нас! Товариші, всесвіт уже знає, що Зелена Кобила примусить його бігти тим шляхом, яким він досі повз.

І ми, товариші, в жодному разі не допустимо якоїсь зневіри чи назадництва! Ми, безперечно, переможемо всі труднощі! Ми конче виконаємо всі обов'язки, покладені на нас Зеленою Кобилою! Правильно я кажу, чи ні? Що? (Оплески). Ваші бурхливі оплески найкраще це доводять!..

Я скінчив .. Ху!.. Дайте води.

Голова. Слово має товариш Сергій Пилипенко*.

Промова С. Пилипенка

Шановні товариші й прешановні товаришки! Трюїзмом стало повторювати, що наша громохка доба — переоцінка всіх цінностей. Даремно тут дехто силкується спертися на гнилий продукт епохи натурального господарства і безсило мемече: «Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе».

Доводиться зі всією рішучістю повстати проти такого примітивного верхоглядства і національної обмежености. Немовляті навіть ясно, що сила Зеленої Кобили саме в тім, що вона зелена і аж ніяк не в тім, що вона — кобила. Попередні промовці безнадійно плутаються і витрачають на вітер свої демагогічні вигуки про різних там Буцефалів і троянських коней, бо слухачі чують: не кобилу вони згадують, а таки коней, і ці докази нічогісінько не варті — хіба зневаги й посміху. Історія бо знає лише один приклад героїні кобилячої стати — це славнозвісний Альборак, кобила великого пророка Магомета*. Вже це одне доказує наявно, що ex oriente lux* і що саме зелений колір тут має найбільше значіння. Адже тільки абсолютні профани можуть не знати про зелений прапор — національний колір мусульманського сходу. Отож — da ist der Hund begraben*.

Коли ми звернемося до староруського фолькльору, тут знайдемо цілковиту нісенітницю, якусь долтонову хворобу*, що безперечно має за основу накинуту феодальним ладом темряву народню. У казках про Івана-царевича спіткаємо «сиву-бурку, віщу каурку». Навіть найгірший учень лікнепу з одного разу бачить тут жахливу непевність опреділення кольору цієї химерної Зеленої Кобили і має нагоду упевнитися, що сила зовсім не в її жіночій статі і що взагалі тепер, за часів рівноправности, зовсім не годиться на цьому серйозному зібранні згадувати про ці пережитки рабської ідеології і настирливо повторювати шановним слухачам і зосібна — слухачкам: кобила, кобила, кобила…

Повторюю: немовляті ясно — сила в тім, що кобила зелена, а не яка инша, инакше не було б чого сперечатися. Кобили сиві, гніді, вороні, мишасті, — яка рація глибокодумним діячам сучасної побіденної культури марнувати на них так потрібний для наших нащадків час? Инша річ — кобила зелена...

Але дехто неймовірний і недосвідчений дозволяє собі взяти під сумнів саме існування Зеленої Кобили.

Цей анальфабет* забуває про зелену папугу, зеленого змія, зелену нудоту і безліч инших зелених речей і істот. Йому не в знаки навіть широковідомий вірменський зелений оселедець, що спокійно висить на стінці і тихесенько пищить*. Я можу нагадати цьому забудькові, що почепити щось на стінку, в тім числі і будь-яку кобилу, не складає великих труднощів. У нашу добу індустріялізації і великих винаходів так само за жарт є пофарбувати оселедець і будь-що инше в перший-ліпший колір, у даному разі зелений. Згадка ж дана, щоб було про що подумати, було що розгадувати. Це — ознака глибокої пошани до розуму слухачів. Я дозволю собі навіть попрікнути упорядників цього багатонаслідкового диспуту за те, що Зелена Кобила не пищить, як вірменський оселедець. Тоді, справді, було б про що говорити. А так — доводиться кінчати й резюмувати.

Це резюме ясне й просте; тільки Зелена Кобила повезе нашу пролетарську літературу в незнані світи, тільки Зелена Кобила поставить Укразію* на належне їй чільне місце в інтернаціональному русі, і тільки орієнтація на Зелену Кобилу є єдина справедлива й правдива орієнтація. Навіть Володимир Винниченко, втручаючись у революційну тематику, дарує сонцеїстам прапор із зелено-сонячних смуг*. Могутній хлорофіл — кров буйної реальности, життєдайна речовина, животворче знадіб'я.

Отже геть прадавню, набридлу, заялозену кобилу сиву, вона вже ніде й ніколи не матиме ніякої сили. Хай живе Кобила Зелена, саме тому, що вона зелена, кольору живої радости й певної, світлої надії. Так, зелений колір — колір надії. Знаємо бо це з дитинства і не забуваємо цього до смерти. Не забуваймо ж цього й тепер.

Ще раз: хай живе Зелена Кобила, символ надії і вищої радости! (Бурхливі оплески).

Голова. Слово має товариш Яновський*.

Промова Ю. Яновського

Шановне товариство! Дозвольте мені висловити надію, що Зелена Кобила не кусатиметься і не боятиметься трамваїв, автобусів і тиражів. Такі її властивості можуть