важать і одразу розвязують справу, Це так зрозуміло, що, зберігаючи дорогий час, я не зупинятимусь на детальніших поясненнях. А товаришам, що терзають свій мозок над розгадкою проблеми зеленого кольору Зеленої Кобили, я все-таки мушу сказати одне: в житті дуже помиляється той, хто починає з другорядного, втрачає багато той, хто ухиляється в зайвий педантизм, бо ж педантизм — це найгірший бюрократизм, а з бюрократизмом пролетаріят веде і буде вести рішучу боротьбу. Правильно я говорю чи ні? Безперечно, правильно. І пам'ятайте, товариші, що треба нарешті примусити людськість бігти тим шляхом, яким вона повзе. І пам'ятайте, що бігти примусить тільки одна Зелена Кобила. (Репліка з місця: «Ідеалізм!»). От в чому полягає вся істотність цієї величезної події, от в чому незаперечна сила й незаперечна істина!

Та тільки, на наше превелике здивовання, стикаємось ми в обставинах цієї події з одним неприпустимим явищем. Явищем, що якраз найбільше дивує мене. Явищем, коли не обурливим, то просто смішним. Що саме? Я не зловживатиму вашим терпінням, я одразу скажу: є такі серед нас, що не вірять. Так, так! Не вірять у появу Зеленої Кобили! Я уникаю гостріших слів, хоч це мене й дуже хвилює (вибачте, я вип'ю води), я можу кваліфікувати це тільки, даруйте на слові, жахливим обскурантизмом, несвідомістю, відсталістю, просвітянством найгіршого ґатунку, найгіршого штибу назадництвом. (Голос: «Ого!»).

Коли вас, шановні невіри, не переконує той бурхливий рух широких мас, що ви його день-у-день більше й більше спостерігаєте в нашій країні, то дозвольте вам коротко сказати за инші країни. Дозвольте відкрити вам таку стару, як світ, істину, що Зелена Кобила лишила сліди і в Европі. Так, так! У Европі, гнилій Европі, яка раз-у-раз розкладається, яка мріє ще впіймати Зелену Кобилу і яка страшенно боїться Зеленої Кобили, — у Европі цій лишилися сліди, що про них я вже згадував. Конкретніше: нещодавно на одній з вулиць Берліну, помітивши щось подібне до сліду, я підійшов до шуцмана* й спитав: «Чи правда, що ніби в Тірґартені* паслася Зелена Кобила, що вона лишила там якісь сліди, і скажіть, будь ласка, коли й де саме можна їх побачити?» Шуцман підозріло, але й сполохано глянув на мене, потім ввічливо козирнув і тихо сказав: «Не маю права на це відповісти». Що ви тепер скажете, шановні невіри? Що, на вашу думку, значить ця многозначна відповідь?.. Ага, ви мовчите? Я вас розумію (С. Божко* до сусіда: «Що він меле?»).

А чи відомо вам, що в старій Празі, на глухій Златній вуличці, де колись давно-давно сиділо сорок алхемиків, вишукуючи способа добування штучного золота, чи відомо вам, що в їхніх лабораторіях досі збереглися документи, які незаперечно стверджують, що Зелена Кобила існувала ще в сивій давнині і, між иншим, якийсь час перебувала на Закарпатських пасовиськах. Чи відомо вам це? Ви знову мовчите? То-то ж!

А чи знаєте ви, що недавно у старому Львові, у паркові, що оточує славетну гору Копєц, публіка зняла раптовий неймовірний галас, кричучи: «Ловіть кобилу! Ловіть Зелену Кобилу!» І дивилася ця публіка, що я робитиму. Я ж був цілком байдужий, бо добре знав, що Зеленій Кобилі в жодному разі тут не місце, що Зелена Кобила є лише у нас і що так брати на понт можуть тільки у Львові, сподіваючись, ану ж хтось випадково викриє стежечку, якою можна хоч трохи приблизитись до Зеленої Кобили. Дарма!

Так от. Про що говорять нам ці кілька фактів? Хіба не стверджують вони наявність у світі Зеленої Кобили? Хіба вони вас не переконують? Хіба можна не повірити історичним документам, за винятком, звичайно, тієї кобили, за яку згадують запорожці у своєму листі до султана?* Невже ви не бачите, яке величезне зацікавлення до Зеленої Кобили існувало й існує у всьому світі? Невже ви не почуваєте, яка в Европі болюча тоска за нею, тоска за тим, що не прийде туди ніколи, ніколи... Так, товариші. Можна вже співчувати потойбічним підтоптаним країнам, можна тільки тихо сказати: о, якби молодість знала; о, якби старість могла!*

Очевидно, всі погодяться зі мною, що приблизно те саме можна сказати й на адресу наших шановних невір. Що? (Оплески). Ну, от. Я так і знав. Ваші рясні оплески свідчать за вашу солідарність зі мною (Голос: «Я не солідаризуюсь!»).

Тепер я хотів іще мовити кілька коротеньких слів про те, що непокоїть мене. (Той же голос: «Таких коротеньких, як до цього часу?»). Мій непокій цілком природно виникає також з непокою. З вашого непокою, товариство. З тих ваших безперервних, заклопотаних розмов про широкий масовий рух у звязку з появою Зеленої Кобили та про можливі труднощі в процесі життьової координації, кооптації й стабілізації цього визначного фактору.

Я охоче розумію вас. Ні для кого ж не секрет, що, прикладом, редакції всіх наших газет незабаром примушені будуть закладати в себе спеціяльні відділи, щоб переводити листування з приводу Зеленої Кобили, — така сила-силенна цього матеріялу починає надходити до редакцій. І ні для кого не секрет, що це будуть видатки, зовсім непередбачені бюджетовою комісією Наркомфіну. Знаєте ви також, що листоноші вже не можуть вправлятися з цією численною кореспонденцією, що треба як-найшвидше збільшити штати листонош, хоч це знову будуть непередбачені видатки народних коштів. Треба також негайно збільшити продукцію паперу, конвертів, чорнил, пер, олівців і поштових марок, що також становитиме зовсім непередбачені витрати трудових народніх копійок. Правильно я кажу, товариші, чи ні? Думаю, що правильно. Але, товариші, якщо мене огортає непокій, то тільки тому, що ви, люди широких обріїв, звертаєте увагу на такі дурниці. Адже всі ці матеріяльні неприємності — справді дурниці, порівнюючи з тими перемогами на всіх фронтах, тими величезними надбаннями, що їх нам дасть Зелена Кобила. Це зрозуміло, як стаття українського критика, це ясно, як твір побутовця. Треба тільки справу переводити планово, організовано і не боятися самокритики. І справа, безумовно, виправдає себе на всі 1000 %.

Так, так! І в жодному разі не можна цього відкладати, як тут дехто хотів, на певний відрізок часу, не можна заводити спеціяльних дискусій, бо ми вже стоїмо перед безпосереднім фактом. Ні для кого, повторюю, не секрет (хоч деякі газети невідомо чому ще намагаються це замовчувати), що поява Зеленої Кобили разгортається в стихію. По всіх клубах, читальнях, заводах, селах, містечках і містах, біля кожної криниці, в кожній черзі, на кожному розі вулиці ви можете почути за цю сенсацію, яка вже, до речи, перестає бути сенсацією і перевтілюється у життьовий знаменний чинник. Історичний чинник! Але... є тут одне дуже важливе «але». Не забувайте, товариші, що в той же час дехто свідомо, а дехто несвідомо починає