Доценко Ростислав - 27 книг. Начальная страница.

Ростислав Іванович Доценко (* 19 квітня 1931, Київ — пом. 24 жовтня 2012, Київ) — український перекладач, літературознавець, критик, автор афоризмів та сентенцій. Член Національної спілки письменників України.
Політв'язень сталінських концтаборів (10 років).
Народився в м. Києві. 1950 року після закінчення Київської середньої школи № 92 поступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка на українське відділення філологічного факультету. 14 лютого 1953 року арештований за звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі». В травні того року суджений разом з однокурсниками Григорієм Волощуком та Миколою Адаменком. За ст. 54, п.п. 10 і 11 частини другої Кримінального кодексу УРСР дістав 8 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. В 1953-56 роках відбував покарання в Кунєєвських таборах на будівництві Волзької гідроелектростанції. Тут в умовах післясталінських відлиг-заморозків навесні 1955 р. кільканадцятеро політв'язнів, засуджених за молодечий нонконформізм, організовують опозиційну до владної верхівки СРСР групу з самоназвою «Група революційних марксистів». Р. Доценко один з активних членів групи, він співавтор програмних і статутних документів. В цих документах КПРС трактувалась як «реакційна партія фашистського типу». За допомогою провокатора ГРМ було викрито, в квітні 1956 року її члени (А. Суходольський, Р. Доценко, Д. Мазур, Д. Писарев, Д. Слободян, Б.Губайдуллін, В. Черепанов, А. Стасішкіс, А. Мірошниченко, А. Агбалов та ін.) були заарештовані й суджені у вересні того ж року. Р. Доценко за ст. 58-10, 58-11 КК РРФСР дістає ще 7 років. Нове покарання відбував: з жовтня 1956 по травень 1957 — у Совєтській Ґавані (Хабаровський край); з червня 1957 по квітень 1960 — на Тайшетській трасі (Іркутська обл.); з квітня 1960 по квітень 1963 — у Мордовії.
У таборах запізнався з провідними діячами українського національно-визвольного руху — патріярхом Йосифом Сліпим, ветеранами ОУН-УПА, героями литовського руху опору, вченими, філософами, митцями.
Відсидівши 10 років, Ростислав, як він сам згадує, «з мордовських конопель несподівано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво, де радо познайомився з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Аллою Горською та багатьма-багатьма іншими непересічними особистостями тих явно відродженських років».
Тоді ж зробив більше 30 перекладів з англійської, французької, польської мов, зокрема, твори Оскара Вайлда, Фенімора Купера, Вільяма Фолкнера, Діккенса, Маргарет Мітчелл, Ю. Луцького, Артура Конан-Дойля, Льюїса Стівенсона, Дж. Свіфта, Джерома К. Джерома та деяких інших. Написав власну книжку «Думки проти ночі», був упорядником книжок Л. Гребінки, Л. Лимана, Ю. Литвина. Чоловік професора Ніни Вірченко.
На початку 1970-х років у видавництві «Дніпро» зібрався гурт літераторів на чолі з Іваном Дзюбою, який співпрацював із опальними Миколою Лукашем та Григорієм Кочуром — недавніми в'язнями совєцьких концтаборів. Доценку знову загрожував арешт. Після відмови співпрацювати з КГБ його звільними з роботи у видавництві та заборонили друкуватися.
Після звільнення України від радянської окупації, Доценко зосередився на вивченні творчості убитих комуністами авторів. Разом із тим упорядкував видання творів Леоніда Гребінки, популяризував у періодичних виданнях твори О. Теліги, О. Курінного, О. Григоренка, Є. Яворівського, Г. Мазуренко, П. Карпенка-Криниці, О. Тарнавського, М. Тарнавської, Л. Лимана.
Автор книги «На лезах блискавок» про поета-правозахисника і особистого друга Доценка — Юрія Литвина.
Лауреат премій імені М. Рильського та імені М. Лукаша.

Докладніше: wikipedia