class="book">Відкинув голову на спинку крісла, напівлежав так якусь мить, насолоджуючись спокоєм та відчуттям, що він

вільний аж на цілу ніч, абсолютно вільний, і нікуди не треба йти, і нічого не треба вирішувати, а оскільки він

холостяк - то не плачуть діти й не пиляє жінка... Розкіш!.. І Джо смачно потягнувся...

Затишно потріскував стилізований під старовину камін. На полиці - колекція кумедних дерев’яних фігурок

лісовиків, водяників, чортів, відьом, домовиків та інших представників нечистої сили минулих століть, за

фігурною бронзовою решіткою - весело танцювали невгамовні язички полум’я, лижучи соснові поліна.

В акваріумі плавали яскраві тропічні рибки і переливалися всіма барвами далекого коралового раю...

Спалахували сонячні зайчики, мирно хиталися пишні риб’ячі хвости - хотілося ось так сидіти і споглядати за грою

рибок та кольорів і ні про що не думати. Розкіш!..

Джо запалив сигарету і голосом вишколеного офіціанта сам себе запитав: “Що містер бажає?..” І своїм,

звичайним, відповів: “Каву і... Ні, спершу ванну на годину, потім каву і сон... Одну хвилинку... Сну, будь ласка,

годин на десять. Ні, стривайте! Сну замовляю цілу добу. Спати то спати, хай йому чорт! (Вдома він частенько

говорив сам із собою - звичка закоренілого холостяка). Хвилинку, -крикнув уявному офіціантові. - Запишіть:

вимкнути відеофон аж на цілу добу!

І тільки він мовив це, як почувся мелодійний дзвінок, відеоекран засвітився й на ньому з’явився Х’ю з

незмінним значком “КС” на лацкані блакитної форменої куртки.

ІІ

- Старий... - ліниво озвався Джо, все ще думаючи про ванну, повну гарячої води, каву і сон, - на моєму екрані ти

можеш з’являтися і без значка “КС”, адже я й так добре знаю, що ти, Х’юлетт Кларнес, з Кримінальної служби.

Інспектор Х’ю, як завжди, мав заклопотаний вигляд людини, яку геть засмикали невідкладні службові справи.

- Джо, всі мої агенти на ділі, жодного вільного під рукою. Тож чи не візьмешся ти за одну...

- ...не зовсім престижну для КС справу? - кисло закінчив за нього Джо, відчуваючи, як конає його виплекана

мрія про розкошування протягом найближчої доби.

- Для КС всі справи престижні, але... надто їх багато. - Х’ю зітхнув і з нудьгою закінчив: - А тут ще й привид...

- Звідколи ти став мене вважати за спеціаліста з якихось там патріархальних привидів? - гмикнув Джо

насмішкувато, але й не без цікавості. - Та й де ті привиди в наш час?

- Привид, диявол йому в печінку, натуральний!

- Я відчуваю, що ти давно заглядав до тлумачних словників, чи не так? - Чорні очі Джо, сміючись, геть

сховалися у вузькі щілини повік, і на кримінального інспектора дивилися лише дві цяточки зіниць. - Ах, у тебе

обмаль часу? Тоді тим більше послухай... Хвилинку... - Джо потягнувся рукою до полиці із словниками та різною

довідковою літературою, не дивлячись, навпомацки дістав грубезний том і розгорнув його. - Та-ак... Зараз я тебе

збагачу. Ага, ось... Слово “привид” цей вельмишановний словник тлумачить так. Значення перше: “Дух померлого,

який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою”. Зрозуміло? Не знаю, як ти, а я - не забобонний.

І уява в мене не хвороблива. Значення друге: “Персонаж народних казок, легенд і т. ін., який уособлює дух

померлого”. Зрозуміло? Значення третє: - “Невиразні, ледь окреслені контури чого небудь”. Значення четверте:

“Що-небудь нереальне, часом оманливе”...

- У тебе все? - Х’ю помовчав і швидко запитав: - То як? Береш?

- Гаразд. Заінтригував, - махнув рукою Джо. - Ти, звичайно, знаєш, що я пригодник і живу в прямому значенні

цього слова тільки з пригодництва. То що за привид? Сподіваюсь, щось достоту цікаве?

- О так, - чи не вперше за всю розмову всміхнувся Х’ю. - З’являється жінка незвичайної зваби, - хитро

підморгнув. - Справжньому джентльмену не познайомитися з таким привидом просто... нечемно.

- Ти потрапив за адресою, старий, адже я не байдужий до вродливих жінок, - це була самоіронія, бо холостяк

Джо задивлявся на жінок хіба що на репродукціях картин минулих епох. - Де з’являється цей... ну, кгм... привид?

- Сьомий район, вілла “Двох щасливців”, - швидко, щоб детектив, бува, не передумав, заговорив інспектор. - Як

і годиться, ця потойбічна дама робить візити рівно о дванадцятій. Ночі, певна річ. Одне слово, з біса романтична

історійка в дусі вісімнадцятого чи дев’ятнадцятого сторіччя. Самби зайнявся, бо небайдужий до вродливих жінок,

але... справи. Безмежно радий, що ти згодився познайомиться з потойбічною кралею. Вмикаю на твій екран плівку

із записом моєї розмови з місіс Джексон. Подивись і... і бажано, щоб сьогодні ти побував на віллі “Двох

щасливців”. Бажаю успіхів, друже!..

III

Інспектор зник з екрана і відразу ж знову з’явився - це вже пішов запис. З Х’ю була жінка років тридцяти, з

маленькими очима і дрібненьким носом, зажурена, передчасно зів’яла. Певно, й замолоду не відзначалася вродою,

брала тільки свіжістю, а тепер і геть змарніла, внутрішньо опустилась і від того стала ще сірішою,

непривабливішою і, безперечно, негарною. З такою ординарною і буденною жінкою, подумав Джо, може жити

тільки дуже затурканий чоловік, котрий із-за роботи і світу білого не бачить, не те що дружини...

- Лінда Джексон, - відрекомендувалась жінка на екрані. - Я мешкаю в Сьомому районі, вілла “Двох щасливців”.

- Симпатична назва, - зауважив Х’ю. - Зізнаюсь, я ще ніколи не бачив щасливих людей. Та ще двох відразу.

- Містере інспектор, повірте мені й моєму горю. Це вілла нещастя, і я проклинаю себе звідтоді, як згодилась

перебратися. Хоча спершу, ніде правди діти, раділа, що фірма... така солідна фірма раптом надала моєму

чоловікові розкішне житло - окрему віллу. Та ще в Сьомому районі! Наївна! Я скрізь і всюди повторювала: вілла

“Двох щасливців”! Вілла “Двох щасливців”! І вірила, що назва вілли символічна, що двоє щасливців - це ми з

Майклом. О, яка я тоді була наївна! -Жінка застогнала, як від