збільшується замалим не щодня.

Отже, детективи без роботи ніколи не залишаються.

Він підійшов до відеоекрана і набрав код контори приватних детективів, у якій служив два десятиліття.

- Хелоу! - недбало кинув черговому. - Вас турбує Джордж Лі. Якщо у вас є яка-небудь до дідька заплутана

історія, можете підкинути її мені. Я чудово відпочив і з нудьги можу взятися за яку-небудь небанальну справу.

- На жаль, містере Лі, - сухо і аж надто ввічливо почав черговий, - нічим не можу вас порадувати. Ви, очевидно,

вже знаєте, що нашу контору приватних детективів у містера Ейча за 158 мільйонів доларів купила фірма

“Бакалія”. (Джо тільки скривився. Таки сталося!) Згадна фірма провела реорганізацію нашої контори і склала

списки тих детективів, на послуги яких фірма розраховує. Вашого прізвища на превеликий жаль, у тому списку

немає. На все добре, містере Лі!

Джо закляк біля згаслого екрана

- Джо-о! - крикнула Дженні і, детектив схопився. - Що це таке? Чому ця мерзенна садистська книжка

зберігається в тебе вдома?

В її руках був посібник “Самогубство. Інструкція для здійснення”. Дженні була бліда.

- Як це розуміти, Джо? - на очах у неї виступили сльози. - Невже ти... Коли я побачила цю книгу, мені стало

страшно. І бридко. Від самої лише думки, що ти... ти... Ні, ні, - закричала вона, - цього не може бути!

- Це посібник покійного Едгара Стівенса, - поспішив він її заспокоїти. - Дотримуючись однієї з інструкцій цього

посібника, він і наклав на себе руки.

- Не смій більше й хвилини тримати в себе це гендлярство смертю! - Вона шарпнула книгу, розірвавши

палітурку. - Ось!.. Ось!..

- Постривай! - кинувся до неї Джо.

З розірваної палітурки щось випало... Невже якийсь документ?

Він підняв з підлоги аркуш тонкого паперу, складеного вчетверо, розгорнув його, пробіг очима.

- Дженні!.. Ти навіть не уявляєш, що ти знайшла! Це, - помахав він аркушем, - власноручне креслення

голографічного винаходу Едгара Стівенса. Чуєш?.. Так званий “Привид Дженні”. Так ось де небіжчик заховав своє

креслення!

Джо не знаходив собі місця.

- Справедливість буде відновлено! - вигукнув він. - Справедливість буде відновлено!

- Яка там справедливість! - скептично сказала Дженні. - Краще б я не шарпала той довідник. Винахід все одно

хтось привласнить. Який-небудь ван Гофф.

- Ні, Дженні, ні. Я докладу всіх зусиль, щоб цей винахід ніхто не привласнив. Його буде повернено науці.

Людству!

- Любий мій, цей папірець аж нічого не змінить у нашому житті, - зітхнула Дженні. - Мене зараз цікавить інше.

Що тобі сказали в конторі? Є в них робота чи нам уже пора простягти ноги?

- Розумієш... - почав обережно, і вона все зрозуміла.

- Можеш далі не говорити.

Вона опустилася на диван, плечі її затремтіли. Він присів поруч, пригорнув її.

- Ми парії! - крізь сльози вигукнула вона. - Парії суспільства! Нікому не потрібні. Нас викинули за борті

- Ще не все втрачено. Я придумав.

- Ні, Джо, втрачено все. У мене таке відчуття, що найбільша невдача нас іще чекає попереду.

Він підбадьорливо посміхнувся і впевнено сказав:

- І все ж я певний, що ми вистоїмо. Ти пам’ятаєш, Дженні, що сказав один мудрий чоловік: “Кінець життя не

такий трагічний, як кінець любові”? Нам треба зберегти свою любов.

- Гаразд, - витерла вона сльози, - будемо боротися, - голос у неї став чомусь хрипким. - Спробую написати ще

один “рожевий” роман. Але для цього мені потрібно двадцять днів. А певніше - місяць. Чи є він у нас?

Джо нічого не встиг відповісти, бо екран відео засвітився і на ньому з’явилась панель із пультом. На панелі

замиготіли індикатори.

- Добрий день, містере Лі! - чітко вимовляючи слова, сказав механічний голос. - У зв’язку з тим, що ви не

заплатили у перші три дні місяця за квартиру, завтра ви будете примусово виселені з вілли містера Банча. Прошу

підтвердити прийняття моєї інформації!

- Інформацію прийняв, - озвався Джо.

- На все добре, містере Лі! - екран згас.

- На все добре, - повторив Джордж і задумався. - Хотів би я знати, за якими морями-горами ховається те добро,

якого мені всі бажають?

- Будемо збиратися, мій любий, - підійшла до нього Дженні і ласкаво зазирнула йому в очі. - Пора... Ось тільки

не знаю, куди ми підемо, дорогий мій детективе.

- Я теж не знаю. - Мабуть, світ за очі, моя мила!

- Що ж, мене влаштовує така адреса, - сказала Дженні. - Головне, що ми удвох. Це вже теж перемога.

Зібралися швидко, за годину.

Вийшли у двір із сумками в руках, склали свої пожитки в птахоліт, востаннє глянули на віллу, імітовану під

псевдофортецю (куди буцімто не долітають житейські бурі). На її фронтоні неоновим сяйвом (і це серед білого

дня!) горів популярний у Місті біблійний вислів - він прикрашав навіть хол військового відомства:

“І ти спізнаєш істину, і істина зробить тебе вільним”.

- Звичайно, - погодився Джо. - Нас вона вже зробила вільними.

І взяв за руку Дженні.

- Нам час, кохання моє...

Мить - і птахоліт уже був у повітрі, зробив коло над Містом і зник за обрієм.

© ЧЕМЕРИС В. Л. Білий король детективу: Фантастично-пригодницька повість. - К.: Молодь, 1986. - 200 с.

Document Outline

Частина перша

І

ІІ

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

Х

XI

XII

XIII

XIV

XV

XVI

XVII

XVIII

XIX

ХХ

XXI

XXII

XXIII

XXIV

XXV

XXVI

XXVII

XXVIII

XXIX

ЩАСТЯ В ЗОНІ УВ’ЯЗНЕННЯ

І

ІІ

ІІІ

IV

V

VI

VII

VIII

ІХ

Х

XI

XII

XIII

XIV

XV

XVI

XVII

XVIII

XIX

XX

XXI

XXII

XXIII

XXIV

XXV

XXVI