О. Генрі ВОЖДЬ ЧЕРВОНОШКІРИХ Оповідання

^© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

із збірки «ЧОТИРИ МІЛЬЙОНИ»

Дари волхвів^[1]

дин долар вісімдесят сім центів. І це все. З них шістдесят центів монетками в цент. За кожну з цих монеток треба було торгуватися з бакалійником, продавцем овочів, м'ясником так, що аж вуха горіли від мовчазного засудження, яке викликала ця заощадливість. Делла перелічила тричі. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.

Єдине, що можна було тут вдіяти, так це впасти на стареньку тахту й розревітися. Саме так Делла і робила. Звідси напрошується філософський висновок, що життя складається зі сліз, зітхань та усмішок, причому зітхання переважають.

Поки господиня проходить усі ці стадії, розгляньмо дім. Умебльована квартирка за вісім доларів на тиждень. В обстановці не те щоб кричуща убогість, а швидше промовиста, але мовчазна бідність. Унизу, на парадних дверях, скринька для листів, у щілину якої не проткнувся б жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якого жодному смертному не вдалося б витиснути ані звуку. До цього додавався напис «М-р Джеймс Діллінґем Юнг». Слово «Діллінґем» розгорнулося на всю довжину в недавній період благополуччя, коли носій зазначеного імені отримував тридцять доларів на тиждень. Нині, після того як цей прибуток знизився до двадцяти доларів, букви в слові потьмяніли, ніби не на жарт призадумалися: а чи не скоротитися їм у скромне й непримітне «Д»? Проте коли містер Джеймс Діллінґем Юнг приходив додому і піднімався до себе на верхній поверх, його незмінно зустрічав вигук: «Джиме!» і ніжні обійми місіс Джеймс Діллінґем Юнг, уже представленої вам Делли. А це, погодьтеся, дуже мило.

Делла припинила плакати і витерла щоки пушком. Вона тепер стояла біля вікна й сумно дивилася на сіру кішку, яка гуляла по сірій огорожі вздовж сірого двору. Завтра Різдво, а в неї тільки один долар вісімдесят сім центів на подарунок Джимові! Довгі місяці вона заощаджувала ледь не кожен цент, і ось усе, чого вона досягла. На двадцяти доларах за тиждень далеко не заїдеш. Витрати виявилися більшими, аніж вона розраховувала. З витратами завжди так буває. Тільки долар вісімдесят сім центів на подарунок Джимові! Її Джимові! Скільки радісних годин вона провела, придумуючи, що б йому таке подарувати на Різдво. Щось зовсім особливе, рідкісне, коштовне, щось таке, що бодай трохи було б гідне високої честі належати Джимові.

У простінку між вікнами стояло трюмо. Вам ніколи не доводилося дивитись у трюмо восьмидоларової мебльованої квартири? Лише худюща і дуже рухлива людина може, спостерігаючи поступову зміну відображень у його вузьких стулках, скласти для себе досить точне уявлення про власну зовнішність. Тендітній Деллі вдалося оволодіти цим мистецтвом.

Вона зненацька відскочила від вікна й метнулася до дзеркала. Очі її іскрились, але обличчя за двадцять секунд знебарвилось. Швидким рухом вона витягла шпильки й розпустила волосся.

Треба сказати, що в подружжя Джеймс Діллінґем Юнг були два скарби, якими вони пишалися неймовірно. Один — золотий годинник Джима, який належав його батькові й дідові, другий — волосся Делли. Якби цариця Савська^[2] мешкала в будинку навпроти, Делла, помивши голову, обов'язково б сушила біля вікна розпущене волосся — зумисне для того, аби затьмарити всі вбрання й прикраси її величності. Якби цар Соломон^[3] служив у тому ж самому будинку швейцаром і зберігав у підвалі всі свої багатства, Джим, проходячи мимо, щоразу діставав би свого годинника з кишені — спеціально для того, щоб побачити, як він рве собі бороду від заздрощів.

І ось прекрасне волосся Делли розсипалося, виблискуючи й переливаючись, ніби струмені каштанового водоспаду. Воно майже сягало колін і плащем огортало ледь не всю її фігуру. Але вона відразу ж, нервуючись і поспішаючи, почала знову підбирати його. Потім, ніби від непевності, хвилину стояла не рухаючись, і дві чи три сльозинки впали на старенький червоний килим.

Старенький коричневий жакет на плечах, старенький коричневий капелюх на голові — і, махнувши спідницями, блиснувши невисохлими іскрами на очах, вона вже злітала вниз, на вулицю.

Вивіска, біля якої вона зупинилася, повідомляла: «Тітонька Софроні. Найрізноманітніші вироби з волосся». Делла забігла на другий поверх і зупинилася, важко дихаючи.

— Чи не купите ви моє волосся? — спитала вона у мадам.

— Я купую волосся, — відповіла мадам. — Зніміть капелюха, треба глянути на товар.

Знову полився каштановий водоспад.

— Двадцать доларів, — сказала мадам, звично зважуючи на руці густу масу.

— То давайте вже! — сказала Делла.

Наступні дві години пролетіли на рожевих крилах — вибачайте на заяложеній метафорі. Делла бігала по магазинах у пошуках подарунка для Джима.

Нарешті вона знайшла. Без сумніву, це було створено для Джима, і тільки для нього. Нічого схожого не знайшлося в інших магазинах, а вона, повірте, все в них перевернула догори ногами. Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простого й строгого малюнка; ланцюжок захоплював своїми якостями, а не показним блиском, — такими і мають бути всі добрі речі. Його навіть можна було визнати гідним годинника. Як тільки Делла побачила його, вона зрозуміла, що ланцюжок має належати Джиму. Він був таким самим, як сам Джим. Скромність і гідність — ці якості були притаманні обом. Двадцять один долар довелося заплатити в касу, і Делла поспішила додому з вісімдесятьма сімома центами в кишені. Маючи такого ланцюжка, Джимові в будь-якому товаристві не соромно буде поцікавитися, котра година. Яким би прекрасним не був його годинник, а дивився він на нього часто крадькома, тому що той висів на благенькому