СПЕКТОРСЬКИЙ Євгеній Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правознавець, філософ, теоретик та історик культури.

З дворянської родини. Батько, Спекторський В., – мировий суддя.

Народився в 1875 р. в м. Острозі Волинської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Рівненської області України).

Помер 3 березня 1951 р. в м. Нью-Йорку (США).

Закінчив Радомську гімназію (1893), юридичний факультет Варшавського університету (1893-

1898), стажувався у Франції та Німеччині (1901-1902).

Працював викладачем, деканом юридичного факультету, ректором Київського університету св.

Володимира (1913-1919), піклувальником Київського учбового округу (1919), викладачем

Бєлградського університету (1920-1924; 1927-1930), празького Російського університету (1924-

1927), Люблянського університету (1930-1945), Нью-Йоркської православної духовної академії

(1847-1951).

Член-кореспондент Сербської академії наук.

Член-кореспондент празького Слов’янського інституту.

Почесний член Товариства російських учених в Югославії.

Почесний член Російської академічної групи в Празі.

Почесний член Бєлградського товариства галліполійців.

Голова Київського філософського товариства.

Голова національно-просвітницької організації «Російська Матиця» (1930-1945).

Голова Словенського товариства філософії права і соціології (1930-1945).

Голова Російської академічної групи в США (1948).

Голова бєлградського Російського наукового інституту.

Як вчений дебютував працею «Жан Жак Руссо як політичний письменник» (1898).

Потім настала черга наступних доробків: «До питання про систематизацію в суспільствознавстві»

(1903), «Організаційна теорія суспільства» (1904), «Органічна теорія суспільства» (1905), «Нариси

з філософії суспільних наук» (1907), «Фізікалізм в суспільній філософії XVII ст.», «Едгар Вейгель

– забутий раціоналіст XVII ст.» (обидва – 1909), двотомні «Проблеми соціальної фізики в 17

столітті» (1910; 1917), «Поняття суспільства в античному світі: етюд з семантики

суспільствознавства» (1911), «Бєлінський і західництво» (1912), «Природне право у

протестантських авторів XVII ст.» (1914), «Номіналізм і реалізм в суспільних науках» (1915),

«Посібник до лекцій з енциклопедії права», «Що таке конституція», «Засновницькі збори і

конституція» (усі – 1917), «Держава» (1918), «Християнство і культура» (1925), «Основи науки

про державу і суспільство» (1927), «Чехов» (1930), «Матеріали до бібліографії російських

наукових праць за кордоном» (1931), «Історія соціальної філософії» (1932), «Лібералізм» (1935),

«Принципи європейської політики Росії в XIX і XX ст.» (1936).

Не поділяючи більшовицьких ідеалів, емігрував до Югославії (1920-).

Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Блок, А. Денікін, П. Новгородцев, Г. Вернадський, Г.

Шпет, П. Георгієвський, Д. Грімм, С. Завадський, М. Катков, П. Струве, М. Лосський, Г.

Флоровський, С. Булгаков та ін.

***

КУЛЬТУРА – ХРИСТИЯНСЬКА СПРАВА,

з наукового кредо Є. Спекторського

Справжня ідеологія всякої культури завжди релігійна. ...Християнська справа – це культурна

справа. І навпаки, всяка справді культурна справа – це християнська справа.

НЕПОХИТНІСТЬ, уривок з книги Є. Спекторського «Епохи російської культури»

На нас (емігрантів – авт.) спрямовані уважні, рідко доброзичливі, здебільшого недовірливі, а то й

зовсім ворожі погляди іноплемінників. І це зобов’язує.

Ми нікому не можемо перешкодити ненавидіти нас. Але від нас залежить, щоб нас не зневажали.

А для цього ми повинні з повною свідомістю і гідністю пам’ятати золоті слова Суворова:

«Помилуй Боже, ми росіяни».

Сенс цих слів – не космополітизм, не чужобісівство, і не похваляння, а як висловився Толстой в

«Севастопольських оповіданнях»: «відчуття, що рідко виявляється, сором’язливе в росіянинові,

яке проте лежить в глибині душі кожного», а саме, любов до батьківщини.

Це відчуття підказує нам, що правий був Пушкін, коли ототожнював Росію з непохитністю.

АМОРАЛЬНІСТЬ У КУБІ, уривок з книги Є. Спекторського «Християнство і культура»

Після майже двох тисячоліть культури вийшла якась моральна пустеля, котра покоїться на трьох

китах, що зловісно коливаються: аморальному пролетаріаті, аморальному капіталі і аморальній

державі.

...Одна з основних рис нашої сучасності, саме демократизація всієї нашої культури, перехід від

аристократії до демократії, від теократії і теології до демократії і демології, хоч і прославляється

як вдосконалення, насправді є вельми зловісною ознакою нівелювання соціальних рівнів,

занепаду, який веде до повного застою і заклякнутості.

НАДЗВИЧАЙНА ЯСНІСТЬ, з оцінки Є. Спекторського В. Зеньковським

Йому більше, ніж кому б то не було з російських світських мислителів, вдалося зробити для

богослов’я культури.

...Переконливо показує, що... всі крупні проблеми життя нерозв’язні без Христа.

...Витончено і у той же час глибоко, з чудовим знанням суті справи в різних видах культури і з

прекрасним урахуванням всієї історичної реальності здійснює Є. В. свій аналіз – і сила, і правда, і

незрівнянна висота християнства виступає у нього з надзвичайною ясністю.

ПЕРЕЙШОВ ДО РЕЛЯТИВІЗМУ, з енциклопедії «Російське зарубіжжя. Золота книга еміграції»

Для ранніх філософських поглядів Спекторського характерне захоплення німецьким ідеалізмом,

від якого він незабаром перейшов до філософського релятивізму. Підсумком еволюції стало

схвалення ним християнського ідеалізму, який ліг в основу всіх філософських побудов.

Проте захоплення релятивізмом наклало відбиток на наступну творчість Спекторського.

Професійно займаючись богослов’ям, він віддавав перевагу над християнським догматизмом

релігійній філософії у формі християнського ідеалізму. При цьому він відокремлював віру від

церковності і не пов’язував себе