- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (210) »
кримінально-виконавчого права з різних наукових і навчальних закладів України, що дало можливість оптимально поєднати напрацювання різних наукових шкіл і думок. При коментуванні норм КВК України автори зверталися як до чинного законодавства, судової практики, так і до міжнародних норм і стандартів у галузі виконання кримінальних покарань. Сподіваємося, що пропонована читачеві праця сприятиме повнішому й об’єктивнішому висвітленню конкретних положень кримінально-виконавчого законодавства України, що створить підґрунтя для вдосконалення практики діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.
Перелік умовних скорочень
ВЛК — Військово-лікарська комісія
ВР України — Верховна Рада України
ВТК — Виправно-трудовий кодекс України
ВЦ — Виправні центри
ГК — Господарський кодекс України
ДВС — Державна виконавча служба України
ДДУПВП — Державний департамент України з питань виконання покарань
ДІЗО — Дисциплінарний ізолятор
ДКВС України — Державна кримінально-виконавча служба України
ITT — Ізолятори тимчасового тримання
КВІ — Кримінально-виконавча інспекція
КВК — Кримінально-виконавчий кодекс України
КДіР — (Дільниця) карантину, діагностики і розподілу
КЗпПУ — Кодекс законів про працю України
КК — Кримінальний кодекс України
КМ України — Кабінет Міністрів України
КПК — Кримінально-процесуальний кодекс України
КПП — Контрольно-пропускний пункт
КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС України — Міністерство внутрішніх справ України
Мін’юст України — Міністерство юстиції України
МОЗ України — Міністерство охорони здоров’я України
МОН України — Міністерство освіти і науки України
ОВС — Органи внутрішніх справ
ОК — Одиночна камера
ОРД — Оперативно-розшукова діяльність
ПВР УВП — Правила внутрішнього розпорядку установи виконання покарань
ПКТ — приміщення камерного типу
СІЗО — Слідчий ізолятор
УВП — Установа виконання покарань
ЦК України — Цивільний кодекс України
ЧПНУ — Черговий помічник начальника установи
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Стаття 1. Мета i завдання кримінально-виконавчого законодавства України
1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. 2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. 1. Стаття, що коментується, визначає мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства України. При цьому основною метою називається захист інтересів особи, суспільства і держави, що цілком відповідає положенням загальновизнаних норм і стандартів у сфері призначення та виконання кримінальних покарань. Саме мета захисту інтересів суспільства (а врешті держави й кожної конкретної особи) визнана міжнародною спільнотою як основна мета притягнення особи до кримінальної відповідальності різних видів. Наприклад, Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (ООН, 1955 р.) закріплюють, що метою та виправданням вироку до тюремного ув’язнення або взагалі до позбавлення волі є в кінцевому підсумку захист суспільства (правило 58). Аналогічно і Європейські тюремні правила, які були прийняті у новій редакції 2006 року (рекомендація Rec(2006)2 Комітету Міністрів Ради Європи від 11 січня 2006 р.), підкреслюють, що ніхто не повинен позбавлятися волі, за виключенням випадків, коли позбавлення волі застосовується як крайній захід. 2. Хоча метою та виправданням засудження особи є в кінцевому підсумку захист суспільства від злочинності, попередження загрозливих для нього злочинів, цієї мети можна домогтися лише тоді, коли після відбуття покарання та повернення до нормального життя в суспільстві правопорушник виявляється не тільки готовим, а й здатним підкоритися законодавству та забезпечувати своє існування. Саме тому серед цілей кримінально-виконавчого законодавства названо створення умов для виправлення особи. Виправлення засуджених передбачається у кримінальному законі як одна з основних цілей покарання (ст. 50 КК), а у ч. 2 ст. 65 КК прямо вказується, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому кримінальний закон має на увазі так зване «юридичне виправлення», що включає невчинення нового злочину та відповідну поведінку в період відбування покарання. Ступінь виправлення особи — це оцінне поняття, що визначається залежно від поведінки кожного конкретного засудженого в період відбування покарання. Аналіз кримінального та кримінально-виконавчого законодавства дозволяє зробити висновок про існування трьох ступенів виправлення — «стає на шлях виправлення», «став на шлях виправлення», «довів своє виправлення», — критерії визначення яких на нормативному рівні законодавцем не передбачені. Натомість визначення ступеня виправлення має важливе значення при застосуванні різних заохочувальних або каральних норм: умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (статті 81, 82 КК), зміни умов тримання як у межах однієї установи, так і шляхом переведення до установи іншого виду (статті 100, 101 КВК) та т. ін. Саме на підставі оцінки ступеня виправлення засудженого суд (а в окремих випадках — адміністрація органу чи установи виконання покарань) має робити висновок про доцільність- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (210) »