Наталія ОСОЯНУ

ПЕРО З КРИЛА ФЕНІКСА

Перекладено за виданням:

Осояну Н. Перо из крыла Феникса // Реальность фантастики, №2, 2007. – С. 67 – 91.

Переклад з російської : baubocom

У сліпучій синій далині ­­– тонка, наче лезо бритви, межа між двома безоднями. Дзвін у вухах ­­– відображення сміху; це сонце сміється над комашинкою, нікчемним хробаком, що дрейфує без керма та вітрил.

Його руки заніміли від напруги й ось-ось відпустять рятівну, але зрадливо слизьку колоду. Він бачить, як над гладінню води ширяють примари ­­– прозорі руки знай тягнуться, норовлять схопити, повести за собою. Нечутно ворушаться їхні тонкі вуста: хіба ти не досить настраждався? Хіба не просив у всіх богів, у яких вірив і не вірив, зустрічі з нами? Так от ми, тут. Лише простягни руку ­­– і все закінчиться.

Лише... простягни... руку...

Він багато міг би їм розповісти і пояснити, але язик його нерухомий, наче здохла рибина. Розум ­­– чи та дещиця, що від нього залишилась, ­­– глузливо регоче, і сміх відлунням гуляє під склепіннями порожнього черепа. Цсс, тихіше! Бо інакше з глибин підійметься смертоносна тінь з вісьмома десятками мацаків і затягне туди, де Морська цариця і Великий Шторм кружляють у вічному танці. Там швидко риби причепурять нового гостя і влаштують прикрасою на кораловому деревці ­­– маленьким білим кістячком...

Нетерплячий привид ковзає над водою, все ближче і ближче. Знайомий суворий погляд з-під насуплених брів, грізно стовбурчаться жорсткі вуса ­­– а широка долоня, помережана шрамами, вже зовсім поряд. Ось-ось схопить за комір, ніби кошеня, і потягне!

... від страху він відпускає колоду.

Зараз же солона вода накриває з головою, даруючи полегшення та біль, несучи прохолоду обпаленому обличчю і роз'ятрюючи рани. Він кричить, захлинаючись власним страхом: ні, ні, ще занадто рано! Я не хочу до Морської цариці!!! НІ!!!

Він незграбно борсається, наче тільки що навчився плавати, і вічність по тому знову хапається за жадану колоду ­­– а згодом розуміє, що остаточно з'їхав з глузду.

На колоді з'являються два ока, які дивляться дуже співчутливо...

­­– Тако! Агов, шкіпере! Диви-но, яку цікаву рибу я впіймав!

Повне затишшя припинилося; міцнів норд-ост, і Тако не квапився обернутися на оклик помічника ­­– передовсім варто було перевірити, чи добре затягнуті вузли. Якщо налетить шторм, їх старенькій шхуні буде непереливки: минула буря сильно пошарпала "Вірну", і щогла ледве не зламалась. Тако добре знав межу можливостей свого кораблика; шхуна, у свою чергу, довіряла капітанові.

"Ми з тобою стільки штормів пройшли, що якомусь там бойовому фрегатові й не снилося, еге ж? Не сумуй, крихітко ­­– от повернемося у порт, і ти зможеш відпочити..."

Шхуна прочитала його думки і відповіла образом рідної гавані: ранкове сонце золотить дахи рибальських хижок, хвилі ласкаво перешіптуються з дерев'яним причалом, легенький бриз колихає щогли маленьких кораблів.

­­– Шкіпере, ти б поквапився, бо рибка здохне!

­­– А най тебе кракен вхопить... ­­– загарчав Тако і замовк. Здоровило Унагі тримав за комір потопельника ­­– точніше, ледь живого від ран, втоми та сонячних опіків хлопчину. ­­– Прокляття, Унагі! Чого тобі вартувало сьогодні спати за роботою, як ти зазвичай робиш? Спати, а не дивитися туди, куди не слід, і вже ж поготів не ловити таку рибу!

­­– Шкіпере... ­­– Матрос остовпів.

­­– Телепню. ­­– Тако сплюнув за борт. ­­– Забув, що сталося перед самим нашим відплиттям?

Унагі мали за тупуватого та обмеженого вайла, здатного хіба що перетягувати вантажі й заливати пиво до бездонного черева, проте шкіпер досить довго спостерігав за матросом, аби зрозуміти: насправді здоровило хитрий та метикуватий, а дурня грає тому, що з небагатого розумом і спитають небагато.

­­– Ти про вежу, еге ж?

Брак допитливості ­­– цінна якість, та коли на рідний берег накочуються каламутні хвилі міжусобної війни, вона й зовсім переходить до розряду "вдень зі свічкою не знайдеш". З того дня, як мешканці Сарми взнали, що полум'яний Фенікс, лорд Фейра, був по-зрадницьки вбитий, а його старшого сина звинуватили у змові проти Імператора і стратили, над гаванню ніби нависла густа чорна хмара. Рибалки стали підозріливими та мовчазними; в тавернах вечорами було тихо та нудно, у поглядах нечастих відвідувачів читались тривога та сум'яття ­­– що тепер буде? Невже й справді можливо таке ­­– щоб винищили цілісінький клан?

А Тако був як і раніше спокійний і на обережні запитання відповідав завжди однаково: "А мені-то що? Не цікавлюся..."

Час ішов, "Вірна" й далі перевозила вантажі. П'ять днів тому шкіпер та його помічник саме перетягували ящики з товаром, коли у північній частині порту пролунав страшний гуркіт ­­– і саме тоді старий рибалка вирішив випалити перед відбуттям у море ще одну люльку. Цілком поглинутий цим важливим заняттям, Тако уважно слухав, про що розмовляли перехожі. Коли люлька згасла, він вже знав, що трапилося: вибухнула вежа алхіміка Лейста Крейна.

Алхімік був магусом із клану Круків, і його недолюблювали, як і решту небесних дітей, ­­– за довголіття, залізне здоров'я та нелюдську силу, ­­– тому в усіх здогадках щодо причин вибуху присутня була чимала частка зловтіхи.

Догрався, мовляв.

"Круки ­­– наступні? ­­– запитав Тако сам себе, витрушуючи попіл із давно захололої люльки. ­­– А мені що з того... я не цікавлюся..."

Знайшлися люди, що бачили, як старий чаклун пустив трьох незнайомців у чорному; дивні гості дуже швидко пішли геть, а невдовзі вежа перетворилася на купу каміння. На щастя, стояла вона на відлюдді, і будинків по сусідству не було ­­– лише старий сад, у якому викорчувало з землі половину дерев. Не дивно, що алхіміка разом з його учнем зараз же визнали покійниками.

Тако лише раз зустрів того самого учня у порту, проте запам'ятав його обличчя. У хлопчини були кумедні різнокольорові очі ­­– одне зелене, інше синє. Та ще ім'я, його часто повторювали ­­– Кристобаль. Мабуть, хлопчина був десь під самим дахом, і вибухом його відкинуло далеко в море; там він вчепився за колоду і поплив за водою. Шкіпер підрахував відстань та швидкість течії: так, все сходилося.

­­– ... Ну навіщо мені неприємності! ­­– завив Тако, відчуваючи, що "Вірна" починає нервувати. ­­– Я звичайний рибалка! Іноді перевожу сякі-такі вантажі з Сарми до Огамі, але зайва увага мені ні до чого! А тепер як щупаки довідаються про