таку здобич ... агій, плакала моя спокійна старість, моя хатинка та сад яблуневий...

­­– Але ж ми не можемо його покинути, ­­– тихо, проте впевнено мовив Унагі. ­­– Він живий. Бачиш, дихає?

­­– Бачу! ­­– рикнув шкіпер. ­­– Думаєш, я зовсім без серця?

Унагі з несподіваною акуратністю поклав хлопчика на палубу, і Тако відчув, як "Вірна" випустила невидимий мацак і заходилася дуже обережно обстежувати нового гостя. Це був дуже рідкісний прояв допитливості з боку шхуни і він міг означати лише одне: в хлопчикові дрімав талант навігатора.

­­– Гм, ­­– Тако почухав заросле підборіддя. ­­– А ось це цікаво...

Настрій шкіпера змінився швидше, ніж вітер над морем.

Він нахилився над безтямним тілом. Колишній учень алхіміка дихав хрипкувато, з посвистом; тіло вкрите опіками та подряпинами, права сторона обличчя сильно обгоріла на сонці, а ліва всуціль заховалася під кіркою зашкарублої крові. Чи вціліло око? Якщо ні, то навіть краще: з такою особливою ознакою знайти хлопчиська буде неважко. "Пошарпало тебе добряче, ­­– пробуркотів старий мореплавець. ­­– Як лишень живий зостався? Не думав я, що людина на таке здатна..."

Цієї миті Унагі здивовано вигукнув:

­­– Покусай мене медузо! Та ти тільки глянь на це!

Тако слухняно перехилився через фальшборт і остовпів.

Між хвилями пливла рибина завдовжки три лікті, з високим плавцем на спині та кістяним наростом на носі. Вона невідривно йшла слідом за "Вірною", тримаючись на шанобливій відстані... і від неї тягся тонкий, ледь відчутний мацачок, ­­– прямісінько до хлопчини, котрий лежав на палубі. Унагі, звісно, цього не побачив.

­­– Які дивні в неї очі... ­­– прошепотів матрос. Вони й справді виявилися дивовижними, різнокольорові ­­– зелене ліве і синє праве. "Чому це мене не дивує?" ­­– подумав шкіпер.

Масть у кораблика була рідкісна, зеленкувата.

­­– Ну-у, тихо, тихо. ­­– Тако погладив борт шхуни, відчувши, що та напружилась, ніби стара сварлива баба, забачивши першу у місті красуню. ­­– Чого смикаєшся? Вона хоч і спритна, зате ж маленька зовсім, а ти у нас досвідчена, чи не так? Ти найкраща на виднокраї.

Нехитра похвала в поєднанні з грубими лестощами подіяли. Переконавшись, що маленький фрегат і не думає відставати, Тако повернувся до Унагі.

­­– Перетягни-но його у затінок і дай води, ­­– мовив шкіпер. ­­– В Огамі ми прибудемо ввечері, а там одразу підеш до таверни "Моряцька усолода" і запитаєш Веліна-цілителя. ­­– Тако на мить замовк. ­­– Може, ще не буде пізно?

"...а може, він усе-таки вирушить назустріч Великому Штормові, рахувати острови? Ох, я старий грішник. Гаразд, нехай боги усе вирішать, а я побуду трішки перевізником душ. Ох, Унагі, й навіщо ти визирнув за борт..."

***

У маленьких портах, де всі одне одного знають мало не з дитинства, незнайомців завжди побоюються. А вже коли час непевний, лихий, коли навіть магуси, наділені владою, не можуть бути впевнені у тому, що вранці знайдуть свої голови на колишньому місці...

"Бачив? ­­– сказав один рибалка іншому, коли якось опівдні на пришибі з’явилися високий суворий чоловік та худорлява бліда дівчина з надзвичайно довгим чорним волоссям. ­­– Ніхто не хоче їх на борт брати..."

Другий рибалка закивав, і обоє взялися збирати снасті.

Дивна пара з'явилася в Огамі два тижні тому. "Морська зірка" зайшла до порту, аби поповнити припаси, а вони зійшли на берег ­­– і там зосталися. Хазяїн дешевого заїзду був єдиним, кому вони назвали свої імена: чоловік назвався Кайреном, і був купцем із Лазурової гавані, а дівчина виявилась його нареченою. Звали її Лара.

Заледве це стало відомо портовим пліткарям, Огамі загудів. Купець? А де ж його крам? Та й дівча не виглядало надто щасливим, як для нареченої, хоч на Кайрена задивлялись молодиці ­­– він був ставний, вродливий чоловік. Жили ці двоє відлюдно і спершу нікому не говорили, куди пролягає їх шлях.

Так минув тиждень, а потім купець та його наречена стали походжати причалом; Кайрен раз у раз підходив до матросів зі шхун і розпитував їх, куди прямують. Усім стало ясно, що ці двоє шукають попутний корабель, а отже, гроші в них закінчуються: щоби найняти перевізника, потрібна була чималенька сума.

Минуло кілька днів, проте Кайрен так і не зумів домовитися із жодним капітаном. Його наречена зазвичай стежила за розмовою, стоячи віддалік. Її дивна непримітна врода натякала на північні вітри, і поступово мешканці Огамі стали побоюватися незнайомки: вони нарешті згадали про те, що саме на Півночі зараз аж надто спекотно...

­­– От скажіть, пане, куди котиться світ? ­­– портовий жебрак, що дрімав на сонці, раптово схопив Кайрена за полу куртки. "Купець" здригнувся від несподіванки і мимоволі сягнув рукою до пояса туди, де ще недавно висіла шабля. Гроші за неї дозволили їм прожити два тижні в Огамі, ночуючи під дірявим дахом і перебиваючись з хліба на воду. ­­– Пане, хіба це і є та Золота Доба, яку нам обіцяли після сходження на престол імператора Аматейна, нехай боги примножать його роки? Його роки... ­­– Жебрак розсміявся хрипкувато і тоскно. ­­– Магуси, мабуть, спершу сподівалися перечекати руїну... а от і ні! настала й їхня черга страждати... настала черга…

Він зашкутильгав геть, бурмочучи щось про справедливу помсту ­­– брудний, старий, недоумкуватий. Кайрен дивився йому услід, стискаючи кулаки, а потім відчув повний скорботи Ларин погляд.

­­– Він у чомусь правий, ­­– тихо мовила дівчина.

Кайрен похитав головою.

Док, мета їх сьогоднішнього пошуку, виглядав дуже старим ­­– як і всі споруди в Огамі. Над загорожами з сірого каменю, порослого слизьким мохом, незвично низько погойдувалися щогли шхуни з прибраними вітрилами; звідкись знизу долинала луна тихої розмови. Кайрен, залишивши Лару на пристані, перебрався по хисткому містку на стіну, що потроху осипалася.

Док був осушений майже повністю, і шхуна лежала на піщаному дні, невдоволено примруживши очі. Біля неї бродив по пояс у воді худорлявий парубійко; він час від часу зупинявся, торкався борту кінчиками пальців і пташиною морською мовою щось казав своєму співрозмовникові, якого Кайренові видно не було.

­­– Агов, хлопче!

Юнак звів голову; його вузьке засмагле обличчя перетинала чорна пов'язка.

­­– Чого тобі? Не бачиш, я зайнятий.

­­– Скажи, це "Спритна"? – Сподіваючись успіху, Кайрен вирішив не звертати увагу на непоштивість, хоча станься таке на півроку