Перо з крила Фенікса (Наталия Георгиевна Осояну) Страница 3 - Litvek

раніше, хлопчисько б уже занурився в брудну воду з головою.

– Так, а що? – Одноокий вхопився за звислий із борту трос і легко, мов білка, злетів на палубу. – Є пропозиції?

– Я хотів би поговорити зі шкіпером Ристо...

– Шкіпер зайнятий. – Нахабний матрос посміхнувся. Шхуна раптом заворушилася, здійнявши невисокі хвилі, і з трюму почулася стишена лайка. – Якщо ви хочете перевезти вантаж, то майте на увазі: наші трюми заповнені. Хіба що товар займає мало місця і його дуже треба заховати...

Кайрен озирнувся і зустрів благальний погляд Лари: дівчина стояла досить близько, щоб чути всю розмову, і тепер на її обличчі було написане благання.

– Наш вантаж ховати не треба, – сказав він, вимушено посміхаючись. – Всього дві людини – я та моя наречена. Ми чули, "Спритна" іде до Гармсиля...

Строго кажучи, чули вони дещо інше. "За таку справу візьметься тільки Ристо, – сказав один з капітанів після довгих і марних умовлянь. – Він любить по лезу ножа бігати". В перекладі на людську мову це означало, що шкіпер трохи несповна розуму.

– Ой, ні-ні! – Матрос рішуче замотав головою, і шхуна знову хитнулася. – Ми пасажирів не беремо!

Кайренові кулаки стиснулися.

– Слухай, нахабо! Та як ти смієш...

Доказати він не встиг; з надр шхуни випірнула скуйовджена фізіономія, вимащена чимось чорним, і заявила:

– Я все зробив, Ристо! Можна вантажитись!

Кайрен похолов.

– От і чудово, Унагі, – кивнув підручному одноокий шкіпер. Певно, до його каліцтва всі давно звикли, тому й не вважали за потрібне попередити. – Зараз будемо піднімати нашу дівчинку, я от тільки владнаю одну справу.

Дивлячись на Кайрена знизу вгору, Ристо поводився спокійно та невимушено. Зрештою, хіба шкіпер на палубі власного корабля може відчувати невпевненість?

– Я чув про вас, – сказав він неголосно. – Молода пара шукає шхуну, що підвезла б їх до Гармсиля. Ви, мабуть, дивуєтеся, чому жоден корабель туди не йде?

Кайрен промовчав.

– То я скажу. Проблема зовсім не в кораблях, а у вас самих. Лише цілковитий ідіот міг не здогадатися, хто ви такі насправді...

Поки він говорив, вода у доці почала підніматися, а разом з нею і корабель. Кайренові раптом здалося, що його сподівання зосталися на дні, у каламутній круговерті.

– Ваші обличчя зовсім не засмаглі, – між тим вів далі шкіпер, і його єдине око хитро примружилося. – Розпізнати у панночці північанку не зумів би лише сліпий. Ви аристократи, та знали ліпші часи – це видно з одежі. Зостається одне запитання: ви люди чи магуси? Відповідь, на мою думку, очевидна. Огамі – місто контрабандистів, і юна дівчина, коли вона людського роду, нізащо не з'явиться в доках, навіть у супроводі нареченого...

Палуба піднялася досить високо, і шкіпер, розбігшись, перестрибнув на стіну.

– От, власне, й усі мої здогади. – Зблизька було видно, що він і справді молодий, хоча й не настільки, як спершу здалося Кайренові. – Звістка про те, що Імператор взяв у облогу Цитадель клану Сови, дійшла сюди нещодавно. Як ви двоє вибралися з замку, оточеного військами, мені не цікаво. Клан Соффіо потрапив під удар третім, після Фейра та Амальфі. Мені дійсно шкода... – Він ледь завагався. – Та я звичайний рибалка і не маю наміру втручатися в політику. Вам доведеться підшукати іншого перевізника... – Ристо змовк і уп’явся поглядом кудись мимо Кайрена.

– Ви надто здогадливий як на звичайного рибалку, – сказала Лара Соффіо, молодша донька лорда Сови. – А хочете, я скажу, хто ви такий насправді? – Засмагле обличчя шкіпера зблідло, блакитне око примружилось. – Ви дрібна рибка, яка плаває біля берега і щоразу, дивлячись у бік відкритого моря, каже собі: ну як же я можу вирушити туди? Там кракени і мерри, там чорториї та мурени – з'їдять і не помітять. А тут, на мілині, мене поважають і навіть бояться...

– Можете вважати мене боягузом, панянко! – Ристо глузливо вклонився. – Моя шкура не тонша за шкуру фрегата, уколів я не відчуваю. Відтак дозвольте відкланятися – до Гармсиля дорога неблизька, а нам ще вантажитися.

Кайрен стиснув тонкий зап'ясток нареченої. Мить, коли вона раптом стала випромінювати силу й потугу, як і належить спадкоємиці стародавнього роду, минула – тепер перед ним була просто втомлена і засмучена юнка.

– Йдемо, – тихенько мовила Лара. – Може, це ще не кінець? Сказано було колись: "...всі наїдки й багатства земні згодуй всепожираючому полум'ю, і коли ляже сірий попіл там, де вирував вогонь, – ти побачиш перо з крила фенікса, ти спізнаєш нову надію..."

Кайрен зненацька відчув на собі чийсь важкий погляд. Він обернувся і побачив Ристо: шкіпер стояв на тому ж місці, схрестивши руки на грудях. Щось дивне було у виразі його обличчя.

– Звісно, мені не дуже-то хочеться мати справу зі щупаками, – півголосом мовив Ристо. – Та, можливо, вони й не звернуть уваги на дрібну рибку?

Лара заплющила очі.

– Умови на шхуні далекі від розкішних. Занадто мало місця...

Він відволікся; рівень води у доці дорівнявся до зовнішнього, і ворота відчинилися. Ворушачи плавцями, шхуна стала виходити з доку, і шкіпер напружено стежив за цим. Тільки впевнившись, що все гаразд, він сказав:

– Загалом, якщо ви не передумали – ласкаво просимо на борт!

"... і відтоді між Кланами почалася міжусобна війна. З плином часу чвари за острови все частіше вирішувалися руками простих людей. Навіть ненавчений магус вартує десяти, а вже загін із п'яти досвідчених воїнів здатен вчинити страшні руйнування на полі битви. Люди гинули у боях сотнями, а гарнізон з кількох магусів міг утримувати невеличку фортецю, поки не закінчувалася вода..."

Лара Соффіо закрила книгу і поклала її назад на полицю.

Поки не закінчувалася вода.

Останні півроку її життя промайнули наче в тумані, де зрідка проблискували уламки колись чудового вітража, розбитого на скалки у ніч першого штурму. З чого все почалося? З вогняних снарядів, що летіли в небі, вибухів на внутрішньому подвір'ї, падіння даху...

Вона і Кайрен втекли за перших днів літньої посухи, а зараз, мабуть, запаси води у цитаделі закінчувалися.

– Від нас не залишиться навіть книг, – пробурмотіла Лара, ведучи тонким пальцем по краєчку книжкової полиці. Цей предмет умеблювання виявився несподіваною знахідкою на кораблі контрабандиста, та