Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов
Астрід Ліндгрен
Карлсон прилітає знов
Переклад Ольги Сенюк
© A.Lindgren. Karlsson
på taket flyger igen, 1962
© О.Сенюк (переклад), 1990
© Ілун Вікланд (ілюстрації)
Джерело: А.Ліндгрен. Пеппі
Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на
даху. К.: Веселка, 1990. 620 с. С.: 379-494.
OCR & Spellcheck: SK (ae-lib.org.ua),
2004
Це друга частина трилогії.
Справжня назва: Карлссон, що живе на даху,
прилітає знову.
Зміст
Знов удома
У Карлсоновій хатці
Карлсонова пригода з булочками
Карлсон запрошує Малого на бенкет
з булочками
Карлсон і телевізор
Карлсонів дзвоник
Невеличкий привид із Васастаду
Карлсон не привид, а просто Карлсон
Значна дама, що ходить і літає
Вродливий, розумний і до міри затовстий
Знов удома
В селі було чудово. Малий цілими днями
грався і майже не згадував про Карлсона. Та
як канікули скінчилися і він повернувся до
Стокгольма, то, тільки-но пе-пеступивши
поріг, зразу спитав:
- Мамо, а ви ні разу не бачили Карлсона?
- Ні, не бачила. Адже він полетів собі геть.
- Навіщо ви так кажете,- дорікнув її Малий.-
Я хочу, щоб він і далі жив на даху. Він повинен
вернутися.
- Але ж ти маєш тепер Бімбо,- намагалася
заспокоїти його мама. Вона гадала, що пора б
уже Малому забути про Карлсона.
Малий погладив Бімбо.
- Звісно, Бімбо дуже гарний, але він не має
пропелера і не може літати. Та й гратися з
Карлсоном цікавіше.
Малий помчав до своєї кімнати й відчинив
вікно.
- Карлсоне, ти там? - гукнув він з усієї сили.
Проте відповіді не було.
А назавтра в Малого почалось навчання в
школі. Тепер він був у другому класі. Після
обіду він щодня сидів у себе в кімнаті й
готував уроки. Вікно Малий тримав відчинене,
щоб почути, коли часом загуде щось так, як
Карлсонів моторчик. Проте гули тільки
машини на вулиці та ще інколи літаки, пролітаючи
над дахами. А Карлсонового моторчика так і
не чути було. [379]
- Він таки полетів геть,- сумно зітхав
Малий.- І ніколи вже не повернеться.
Вечорами хлопчик лежав і думав про
Карлсона, а часом і схлипував нишком під
ковдрою, щоб ніхто не бачив. Так минали дні:
то школа, то уроки, а Карлсона все не було.
Якось надвечір Малий сидів у кімнаті і
давав лад своїм маркам. В альбомі в нього зібралося
вже багато марок, але частину ще треба було
наліпити. Малий узявся ліпити їх і швидко
впорався. Лишилася тільки одна марка,
найкраща - її він відклав наостанок. То була
німецька марка з Червоною Шапочкою і вовком.
Вона страх як подобалась Малому.
Він поклав її перед собою на столі. І враз
почув за вікном гудіння. Таке гудіння, немов...
о, справді, схоже на Карлсонове! І то таки
був Карлсон. Він шугнув просто у вікно й
вигукнув:
- Ге-гоп, Малий!
- Гей-гоп, Карлсоне! - гукнув Малий. Він
схопився з місця, радий-радісінький, і
стежив, як Карлсон двічі облетів лампу під
стелею і врешті приземлився перед ним. Тільки-но
Карлсон спинив моторчика, крутнувши за ґудзика
на животі, як Малий кинувся обіймати його.
Та Карлсон відіпхнув його пухкою ручкою і
сказав:
- Спокійно, тільки спокійно! Нема в тебе
чогось попоїсти? Наприклад, тюфтельок? Або,
може, торта з кремом?
Малий похитав головкою:
- Ні, мама сьогодні не смажила тюфтельок. А
торт у нас буває тільки на іменини.
Карлсон пирхнув.
- І що це за люди? «Тільки на іменини...» А
коли [380] приходить давній приятель, що не
бував місяцями? Твоїй мамі годилося б
подумати, чим його зустріти.
- Так, але ж ми не знали...- почав Малий.
- Не знали! - обурився Карлсон.- Ви повинні
були сподіватися! Повинні були сподіватися,
що я можу прилетіти сьогодні, і твоїй мамі
вже цього мало бути досить, щоб вона одною
рукою ліпила тюфтельки, а другою підбивала
крем.
- На підобідок у нас сьогодні була ковбаса,-
знітився Малий,- може, хочеш...
- Ковбаса, коли приходить давній приятель,
що не бував місяцями?! - Карлсон знову
пирхнув.- Ну, звісно, як зв'яжешся з такою
родиною, то навчишся обходитись абичим...
Неси сюди ковбасу!
Малий щодуху помчав до кухні. Мами не було
вдома, пішла до лікаря, і він не міг її
спитатися за ковбасу. Але ж як було не
пригостити Карлсона! На тарілці лежало ще п'ять
кружалець, і Малий забрав їх усі.
Карлсон накинувся на ковбасу, мов шуліка.
Він напхав повен рот і начебто був цілком
задоволений.
- Ну,- сказав він,- щоб ковбаса мені
страшенно смакувала, не можу сказати. Звісно,
це не те, що тюфтельки, але від декого чогось
путнього годі й чекати.
Малий збагнув, що то він «дехто», тому
швидко звернув мову на інше.
- Гарно тобі було в бабусі? - запитав він.
- Так гарно, що й сказати не можна. Тому я й
не думаю нічого казати,- відповів Карлсон,
жадібно вминаючи ковбасу.
- Мені також було гарно,- сказав Малий і
почав розповідати Карлсонові, що він робив
у бабусі.- Моя бабуся така добра, така
ласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа,
коли я приїхав. Вона страх як міцно обняла
мене.
- Чого це? - здивувався Карлсон. [381]
- Бо вона любить мене, розумієш,- пояснив
Малий. Карлсон перестав жувати.
- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любить
мене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинулась
до мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло,
тільки з великої любові до мене, не віриш, га?
То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немов
залізні, і якби вона притиснула мене ще на
сто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут,
бо було б по мені.
- Невже? - здивувався Малий.- Яка ж у тебе
бабуся, що так обнімає!
Він сказав Карлсонові, що його бабуся не
обіймає так міцно, але все-таки любить його
і завжди ласкава з ним.
- Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,-
докінчив Малий, трохи подумавши.- Ходить і
надокучає: [382] то загадує міняти шкарпетки,
то забороняє битися з Лассе Янсоном, то ще
щось.
Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.
- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся ще
надокучливіша, га? Не віриш, що вона
накручувала будильника і схоплювалася
щодня о п'ятій годині, щоб мати час
надокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки,
то не повинен битися з Лассе-Янсоном...
- Ти знаєш Лассе Янсона? - здивувався Малий.
- Ні, хвалити бога.
- То чого ж твоя бабуся казала...- почав
Малий.
- Тому, що вона найдокучливіша в світі,-
заявив Карлсон.- Збагнув нарешті? Ти справді
бився з Лассе Янсоном і ще й насмілюєшся
казати, що твоя бабуся найдокучливіша в світі!
Ні, хвалити бога, я знаю свою бабусю, вона
може торочити цілісінький день, щоб я не
бився з Лассе Янсоном, хоч я ніколи не бачив
того хлопчиська і щиро сподіваюся, що
ніколи й не побачу.
Малий замислився. Ото дивина... Він так не
любив, як бабуся надокучала