- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (22) »
відгадай, у що ми гратимемось? У Червону
Шапочку й вовка! Пилосос буде вовком, а я
мисливцем, що приходить і розпорює йому
живіт. І гульк - звідти з'являється Червона
Шапочка.
Він заклопотано озирнувся навколо.
- У тебе немає сокири? Ці пилососи тверді,
як залізо.
Малий не мав сокири і радий був, що не мав.
- Можна відчинити пилосос і уявити собі, ніби
ти розпоров вовкові живота.
- Можна, якщо хочеш з фальшувати,- відповів
Карлсон.- Я не звик так розпорювати
вовка, та коли вже в цій поганій хаті немає
ніякого мотлоху, то нехай, будемо
прикидатися.
Він наліг животом на пилосос і вчепився в
його дужку. [389]
- Ти, дурню! - вигукнув він.- Навіщо всмоктав
Червону Шапочку?
Малому здавалося, що Карлсон поводиться
надто по-дитячому, граючись у таку гру, та
однаково йому було весело дивитися на нього.
- Спокійно, тільки спокійно, люба Червона
Шапочко,- казав далі Карлсон.- Одягай
шапочку й галоші, бо я тебе зараз випущу.
Він відчинив пилосос і все, що там було,
висипав на килим.
Вийшла велика сіра брудна купа.
- Ой, треба було спорожнити його в паперову
торбинку! - сказав Малий.
- В паперову торбинку?.. Хіба в казці так? -
мовив Карлсон.- Хіба в казці мисливець
розпорює вовкові живота й витягає Червону
Шапочку в паперову торбинку, га?
- Ні,- відповів Малий.- Звичайно, ні.
- Ну, то й мовчи,- сказав Карлсон.- Не
вигадуй того, чого в казці немає, а то я не
граюся.
Більше він нічого не міг сказати, бо з вікна
повіяв вітер, і йому в ніс набилося повно
пилюки. Карлсон не витримав і чхнув. Чхнув
просто в сіру купку. І тоді звідти знявся
вгору малесенький папірець і впав якраз
Малому до ніг.
- Глянь, та це ж Червона Шапочка! - втішився
Малий і хутко схопив запорошену марку.
Карлсон був задоволений.
- Ось що я зробив,- мовив він.- Раз чхнув і
все владнав. Тепер ти вже, мабуть, не
репетуватимеш через свою Червону Шапочку!
Малий витер марку. Він був дуже радий. Та
ось Карлсон чхнув удруге, і хмара пилюки
знов знялася з підлоги.
- Відгадай, хто найкращий у світі чхач? -
мовив [390]
Карлсон.- Я можу чхати, аж доки вся пилюка
ляже туди, де вона й була раніше. Чекай,
зараз побачиш!
Проте Малий не слухав його. Він поспішив
наклеїти свою марку.
- А серед хмари пилюки стояв Карлсон і чхав.
Він чхав і чхав, а коли скінчив, то майже вся
купка пилюки зникла з підлоги.
- Бачиш, і не треба ніякої паперової
торбинки,- мовив Карлсон.-Тепер уся курява
лежить там, де й завжди. І всюди лад, як я й
хотів. Я не граюся, коли трохи не приберу ще
й у себе.
Та Малий дивився тільки на свою марку. Він
уже наклеїв її, і вона була така гарна!
- Тобі що - прочистити ще раз вуха? - спитав
Карлсон.- Ти не чуєш? [391]
- Що ти сказав? - спитав Малий.
- Я сказав, що не маю наміру надсаджуватися
тут, аж доки натру мозолі. Я в тебе
поприбирав, тож тобі годилося б піти зі мною
нагору й поприбирати в мене.
Малий відсунув альбом з марками. Піти з
Карлсоном на дах...- та це ж його найпалкіша
мрія! Він тільки один раз був у Карлсона
нагорі, в його хатці на даху. Тоді мама
зчинила страшенний галас і послала
пожежника зняти його вниз.
Малий міркував: адже це було так давно, він
тепер став набагато більший і може вилізти
на який завгодно дах. Та чи зрозуміє його
мама, от що цікаво. Спитати він не може, бо її
ж нема вдома. Та, мабуть, краще й не питати.
- Ну, то ти йдеш зі мною? - квапив його
Карлсон. Малий ще раз усе зважив.
- А коли ти впустиш мене, як ми летітимемо? -
стурбовано спитав він. [392]
Карлсона це нітрохи не лякало.
- Дурниці, не варто й згадувати,- мовив він.-
На світі так багато дітей. Одним більше,
одним менше...
Малий розсердився.
- Ніякі це не дурниці! Якщо я полечу вниз...
- Спокійно, тільки спокійно! - перебив
Карлсон і поплескав його по голові.- Ти не
полетиш униз. Я триматиму тебе так міцно, як
моя бабуся. Бо хоч ти й усього тільки
брудний хлопчисько, все одно я люблю тебе. А
надто ж тепер, після осіннього прибирання.
Він ще раз поплескав Малого.
- Еге ж, дивно, але я люблю тебе, хоч ти й
дурний хлопчисько. Почекай, хай-но ми
прилетимо на дах. Тоді я так тебе обійму, що
в тебе аж обличчя посиніє, точнісінько так,
як обіймає моя бабуся.
Карлсон покрутив за ґудзика на животі й міцно
схопив Малого. Моторчик загув, вони вилетіли
крізь вікно й піднялися в голубе небо.
Порвана завіса сколихнулась на протязі,
немов хотіла сказати їм: «До побачення».
У Карлсоновій хатці
Хатка, що стоїть на даху, може бути справді затишна, особливо така, як Карлсонова. Його хатка має зелені віконниці й східці, чи пак ґаночок, де дуже гарно сидіти. Вечорами, сидячи на ґаночку, можна дивитися на зорі, а вдень - пити сік та їсти тістечка, звісно, коли вони є. Вночі можна спати на ґаночку, якщо в кімнаті надто парко, а вранці прокинутись і побачити, як над дахами ген за Естермальмом сходить сонце. Авжеж, то справді затишна хатка, і стоїть вона дуже зручно: між димарем і протипожежним муром, так, що її нелегко й побачити. Хіба що хтось навмисне ходитиме по даху й загляне за димар. Але туди мало хто заглядає. [393] - Тут, нагорі, все якесь не таке,- сказав Малий, коли Карлсон злетів з ним на ґаночок перед хаткою. - Еге ж, хвалити бога. Малий оглянувся навкруги. - Так багато дахів... - Багато кілометрів дахів,- сказав Карлсон,- де можна ходити й жартувати донесхочу. - І ми з тобою трошки пожартуємо, еге ж? - радісно спитав Малий. Він згадав, як йому було цікаво минулого разу, коли вони з Карлсоном розважалися на даху. Проте Карлсон суворо глянув на нього. - Аби тільки не довелося прибирати, га? Спершу я висотав собі всі жили, щоб хоч трохи дати лад у твоїй кімнаті, а потім ти будеш тинятися й жартувати до вечора. Ти на це розраховуєш? Малий взагалі ні на що не розраховував. - Я залюбки допоможу тобі прибирати, якщо треба,- сказав він. - Отож-бо,- заспокоївся Карлсон. Він відчинив двері, і Малий зазирнув, як живе найкращий у світі Карлсон. - Звичайно ж, допоможу, якщо треба...- І враз Малий замовк, витріщивши очі.- Таки треба,- по хвилі докінчив він. У Карлсоновій хатці була тільки одна кімната. В кімнаті стояв столярний верстат, де Карлсон майстрував, їв і клав усякий мотлох. Ще була в кімнаті дерев'яна канапа, щоб спати на ній, стрибати на ній і ховати в неї всякий мотлох. І два стільці, щоб сідати на них, класти всякий мотлох і підставляти їх, коли треба було сховати якийсь мотлох до шафи. Та в шафу ніщо вже не влазило, бо вона була повна мотлоху - не такого, як лежав на підлозі, висів на гвіздках по стінах, а зовсім іншого... дуже багато мотлоху. Ще в Карлсона був коминок, [394] теж повен усякого мотлоху, і залізні ґратки, де можна варити їжу. Вгорі на полиці також- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (22) »