Нікос Казандзакіс Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса

Творчість Нікоса Казандзакіса

У світовій літературі Нікос Казандзакіс є яскравим прикладом творця, чиє життя в буквальному розумінні слова було від початку й до кінця підкорене великій ідеї боротьби за свободу. Вона увійшла в його свідомість ще в дитинстві як ідея визволення вітчизни, а згодом розвинулась в універсальну ідею звільнення людини від усіляких — матеріальних і духовних — пут. Пошук шляхів до цього звільнення і становить зміст його творчості, яка в кращих своїх проявах піднеслася до широкого загальнолюдського звучання, принісши письменникові світову славу.

Казандзакіс залишив свій особливий слід у всіх літературних жанрах. Спадщина його величезна — лірика й епос, філософські драми й романи, подорожні нотатки й есеїстика, літературознавчі праці й художні переклади.

Народився Нікос Казандзакіс 18 лютого 1883 року в родині заможного хлібороба з околиці міста Іракліона на Кріті. Цей острів, прадавня грецька земля, батьківщина пишної, ще й досі загадкової Мінойської, а згодом Кріто-Мікенської культури належав тоді Туреччині. Волелюбні, горді крітяни не раз повставали проти ганебного іноземного ярма. Але до кінця XIX століття всі повстання завершувалися поразкою, відлунюючись у героїчних піснях, наснажених гаслом: «Свобода або смерть!» Одне з таких повстань у 1897 р. Нікос бачив на власні очі. Його родині довелося на деякий час переселитись на вільну грецьку територію — острів Наксос. Там Нікос два роки провчився в католицькому монастирі. Він досконало опановує французьку й італійську мови, вражаючи викладачів своєю працездатністю, допитливим розумом і знаннями. Вже тоді він твердо затямив, що його навчання — не особиста справа, бо воно потрібне Кріту. «Якщо не можеш рушницею,— сказав йому батько,— то мусиш розумом допомагати звільненню». І Нікос навчався, не даючи собі перепочинку, не знаючи дитячих забав.

У п’ятнадцять років він переклав грецькою мовою французьку енциклопедію. Коли він показав переклад учителю французької мови, той не повірив своїм очам.

Католицькі священики вбачали в ньому майбутнього кардинала й намовляли його прийняти католицьку віру. Нікосів батько, дізнавшись про це, негайно забрав його з монастиря. Тим часом повстання на Кріті перемогло й родина Казандзакісів повернулась до Іракліона. Закінчивши там гімназію, Нікос за бажанням батька поїхав до Афін студіювати юриспруденцію.

У столиці він потрапив до літературного осередка, познайомився з новою грецькою поезією, яка на той час уже мала певні досягнення. Проте Нікос відчував, що його батьківщина — це саме острів Кріт. Він добре засвоїв суворі закони свого рідного краю, де вершиною морально-етичних цінностей стала боротьба за свободу, бо лише свобода є запорукою людської честі та гідності. А патріот, на думку крітян, гідний поваги тільки тоді, коли в часи між повстаннями він обробляє землю. Тому інтелігентні професії, такі, наприклад, як учитель, письменник, службовець тощо, вважалися на острові за ознаки слабкості чи недолугості, і їх мало хто поважав.

За турецького панування літературне життя на Кріті завмерло. Широко побутував лише фольклор, зокрема пісенний. Отож Нікос відчув гостру потребу відродити писемну творчість свого краю, батьківщини видатного поета доби Відродження Лоренцоса Корнароса. Після перших літературних спроб — збірки поезій «Змія та лілія» (1906) і п’єси «Світає» (1907), що їх схвально зустріли грецькі літературознавці, читачі й глядачі, Казандзакіс вирішив спробувати свої сили в престижніших жанрах: трагедії та епосі. Але спочатку він поїхав до Парижа, де студіював філософію, багато читав, перекладав, зокрема твори істориків літератури. В Балканських війнах 1911—1913 рр. він брав участь як волонтер і на все життя пройнявся відразою до жорстокості, пов’язаної з імперіалізмом.

Всесвітньо-історичний феномен Великого Жовтня справив на Казандзакіса величезне враження, і в 1922 р. він узявся вивчати російську мову. Цього ж року він написав свою першу трагедію «Будда» й розпочав роботу над філософським твором «Аскетика».

У 1925 р. письменник уперше побував у Радянському Союзі як кореспондент газети «Елефтерос логос», а в 1927 р. на запрошення Радянського уряду брав участь у святкуванні десятої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції й познайомився з видатними діячами культури та світового комуністичного руху: Максимом Горьким, Анрі Барбюсом, Кларою Цеткін. Між відвідинами СРСР письменник багато подорожував по Єгипту, Іспанії, Італії, Німеччині, Франції.

У 1928 р. Н. Казандзакіс знову в Радянському Союзі. Він побував у багатьох місцях від Бреста до Владивостока, від Одеси до Мурманська. Згодом Казандзакіс опублікував у газеті «Правда» цикл статей про політичне становище в Греції, присвятив пам’яті Леніна кілька віршів та сценарій фільму (не реалізований). Його враження від СРСР відбилися в книзі подорожніх нотаток «У дорозі. Що я бачив у Росії» (1928) та пізніше в романах «Тода Раба» (1934), «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» (1946) і, нарешті, в автобіографічному творі «Присвята Ель Греко», виданому посмертно в 1961 р.

У Радянському Союзі Казандзакіс шукав відповіді на кардинальні питання суспільного життя. Вирушаючи з Києва до Москви, він занотовує в щоденнику: «Через тисячу років ми знову їдемо на північ. Але цього разу не для того, щоб нести сусідам духовне світло знання, а для того, щоб там його позичити». Захоплений «російським дивом», Казандзакіс два роки поглиблено вивчає російську літературу.

Ще в книзі «У дорозі...» письменник зауважує, що ця література для нього —«хліб насущний», де чотири «найбільші хлібини» — Гоголь, Пушкін, Толстой, Достоєвський. У 1930 р. виходить його «Історія російської літератури» — перша праця такого роду в Греції. Досвід передових російських письменників неабияк вплинув на формування власної манери Казандзакіса, на його мистецьке самовизначення.

Сповнений вражень від СРСР, Казандзакіс у 1929 р. опрацьовує в Німеччині та Чехословаччині подорожні нотатки, пише роман «Тода Раба», де зображує Красну площу та Мавзолей Леніна як нову Мекку для знедолених усіх країн, далі працює над монументальною поемою «Одіссея», до написання якої приступив у 1926 р.