- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (31) »
думаєш, ніби це чортова субмарина абощо?
— Ми мусимо тягти в один гуж, — проказав Мішкін, — інакше нас усіх розтягне в різні боки.
— Трюїзми, — проказало крісло. — Ми всі можемо загинути, якщо він скотився до трюїзмів.
Мішкін здригнувся і знову приклався до перекидної пляшки, потім мерщій поставив її, перш ніж пляшці випала нагода випити його. Відомо, що пляшки чинять так, і ніколи [...] не знаєш, коли поміняються ролі.
— Тепер я маю посадити цей корабель, — мовив Мішкін.
— Страхітливий задум, — прокоментувала контрольна панель. — Але вперед, грайся в ігри, якщо тобі так кортить.
— Заткнися! — розсердився Мішкін. — Ти контрольна панель.
— А що ти відповіси, якщо я скажу тобі, що я психіатр середніх літ із Нью-Йорка і що те, як ти називаєш мене контрольною панеллю — під цими словами ти маєш на увазі контрольовану панель чи шрапнель? — свідчить, що коїться у твоїй голові: ти готуєшся до сутички?
Мішкін вирішив ще трохи випити з перекидної пляшки. Він мав уже досить усякого клопоту. Щодуху висякав носа. Спалахнули вогники.
Із багажного відділу вийшов чоловік у синій формі й попросив: «Квитки, будь ласка». Мішкін подав квиток, чоловік закомпостував його.
Мішкін натиснув кнопку, що сприйняла те зусилля, мов людина. Почулися стогони і зойки. Він уже пішов на посадку?
3. Новий «генератор імовірності» наказав лікувати шизофренію
Склад на планеті Гармонія був великою яскраво освітленою спорудою, уся — неіржавна сталь і скло, остаточний вигляд, як у супермаркету в Маямі-Біч. Мішкін посадив корабель, вимкнув двигун і поклав ключ до кишені. Ходив сяйливими коридорами повз полиці, заставлені тацями з транзисторами, силіконовими контейнерами, паровідновлювачами, смажениною, замороженими пакетами з гліколевим розчином, дитячими спектрометрами, свічками запалювання, коаксіальними гучномовцями, тюнерними модулями, вітаміном В6 у капсулах із фольги і практично всім, що може знадобитися мандрівникові на далекі відстані у внутрішньому мікрокосмі та космічному просторі. Мішкін підійшов до центральної комунікаційної панелі й запитав про запчастину L-1223A. Чекав. Минали хвилини. — Агов! — гукнув Мішкін. — Що сталося? У чому річ? — Мені дуже шкода, — відповіла контрольна панель. — Витаю у хмарах. У мене якраз трапився доволі тяжкенький період. — Та що сталося? — нетерпеливився Мішкін. — Труднощі, багато труднощів, — відповіла панель. — Справді, ти навіть уявити собі не годен. У голові просто паморочиться. Я, звісно, висловлююсь образно. — Як для контрольної панелі ти розмовляєш дуже химерно, — з підозрою мовив Мішкін. — У наші дні контрольні панелі вже наділені особистостями. Завдяки цьому ми здаємося менш нелюдськими, якщо ти розумієш, про що я. — То що ж тут не так? — поцікавився Мішкін. — Що ж, думаю, значна частина цього безладу — це я, — сказала контрольна панель. — Знаєш, коли дати комп’ютеру особистість, це... гаразд, немов подарувати йому здатність відчувати. А якщо ми спроможні відчувати, тоді годі сподіватися від нас, що ми й далі виконуватимемо колишні бездушні дії. Я маю на увазі, що моя особистість не дає мені змоги виконувати роботу, призначену для робота, хоча, по суті, я робот, а роботу, яку я маю виконувати, слід виконувати, власне, так, як виконує робот. Але я не можу цього робити, я не можу зосередитися, у мене трапляються погані дні, кепський настрій... Ти розумієш, що я кажу? — Звісно, розумію, — кивнув Мішкін. — Ну, а тепер — як щодо запчастини? — Вона не тут, не всередині. Вона зовні. — Де саме? — Десь за п’ятнадцять миль звідси, може, і за двадцять. — А що вона там робить? — Що ж, спершу всі запчастини були тут, на складі. Усе було влаштовано дуже логічно й зручно. Хіба, може, надто просто, щоб міг витримати людський розум, бо раптом дехто став думати: «А що станеться, якщо аварійний космічний корабель упаде просто на покрівлю складу?» Це запитання збентежило всіх, тож проблему доручили комп’ютеру, і отримали відповідь: «Децентралізуйте!» Інженери та планувальники закивали головами й сказали: «Децентралізуймо, звісно, як ми не подумали про це раніше?» Тож віддали накази, робочі команди пішли й розставили запчастини по всій території. А потім кожен сів і проказав: «Гаразд, тепер уже добре». Тоді справді почалися проблеми. — Які проблеми? — запитав Мішкін. — Ну, людям доводилося покидати склад і виходити на поверхню Гармонії, щоб узяти потрібну їм деталь. А це означало небезпеку. Знаєш, чужі планети небезпечні, бо на них трапляються інопланетні речі, людина не знає, як реагувати, а коли вже зметикує, яка ситуація і як їй дати раду, та вже прийшла й минула, а може, ще й убила тебе. — Які інопланетні речі? — здивувався Мішкін. — Мені не дозволено згадувати про специфіку, — відповів комп'ютер. — Якби я сказав, усе стало б значно складнішим. — Чому? — Успішна адаптація до інопланетних небезпек вимагає здатності розпізнавати в широкому діапазоні, що становить небезпеку, а що — ні. Якщо я згадаю тільки одну або дві можливості, ти станеш надміру підготованим — це так званий тунельний ефект — і отак би обмежив своє сприйняття інших ризикованих ситуацій. Крім того, у цьому немає потреби. — Чому? — Бо тут усе передбачено. Назовні тебе супроводжуватиме РДОЗ-робот. Якщо ми маємо бодай одного на складі. Тут усе змішалося під час останньої доставки... Контрольна панель замовкла. — Що... — промовив Мішкін. — Будь ласка, — урвала його панель, — я перевіряю інвентар. Мішкін чекав. За кілька митей панель сказала: — Так, ми маємо на складі РДОЗ-робота. Його привезли під час останньої доставки. Було б украй прикро, якби й цього не було. — А що це за робот? — запитав Мішкін. — Що він має робити? — Ця абревіатура означає Реагування на Довкілля для Особливих Завдань. Ці машини запрограмовані реагувати на умови конкретного інопланетного світу. Вони виявляють усі потенційні шкідливі подразники для людини, застерігають її, захищають і пропонують доречні контрзаходи. Зі РДОЗ-роботом ти будеш не в меншій безпеці, ніж якби сидів у Нью-Йорку. — Красно дякую, — мовив Мішкін.4. Властиві курчатам маленькі вимоги персоніфікації — найпоширеніша ознака порушення співвідношень чуттів
РДОЗ-робот був невисоким і прямокутним. Лакований яскраво-червоний футляр був його найпривабливішою рисою. Він ходив на чотирьох тоненьких кінцівках і мав ще чотири на верхній частині свого контрольного корпусу. Він скидався на тарантула, замаскованого під робота. Й одразу звернувся до Мішкіна: —- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (31) »