Принц і злидар

Повість Для середнього шкільного віку

ББК 84.7СПО Т26

Дитячий світовий бестселер Заснована 2005 року

Переклад з англійської М. Рябової

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Ілюстрації Володимира Гальдяєва

Обкладинка Оксани Ільїних

ТЬен М.

Т26 Принц і злидар : повість : для серед, шк. віку / Марк Твен ; пер. з англ. М. Рябової; іл. В. Гальдяєва. — К.: Національний книжковий проект, 2011. — 240 с.: іл. — (Дитячий світовий бестселер).

ISBN 978-617-592-135-7

«Принц і злидар» — захоплива повість про незвичайні пригоди схожих як дві краплі води хлопчиків — англійського принца Едуарда Тюдора і маленького злидаря Тома Кенті, які з примхи долі раптом помінялися місцями.

ББК 84.7СПО

ISBN 978-617-592-135-7

© ПрАТ «НКП», 2011

ВІД АВТОРА

Я перекажу вам одну повість точнісінько так, як мені оповідав чоловік, що чув її від свого батька, а батько знав її від діда і так далі. Більше як триста років батьки розповідали цю історію своїм дітям, і так вона дійшла до нас. Може, це правда, а може, тільки легенда, казка. Може, все це справді сталось, а може, й ні. Але таке могло бути. Хто знає, можливо, в ті далекі часи цьому вірили навіть мудрі, вчені люди, а може, лише неуки та телепні.

НАРОДЖЕННЯ ПРИНЦА Й ЗЛИДАРЯ

е було в першій половині шістнадцятого століття. Одного осіннього дня в стародавньому Лондоні в убогій сім’ї Кенті народився хлопчик, якому ніхто не зрадів. Того ж самого дня в королівській сім’ї Тюдорів теж народився хлопчик, дорогий і бажаний. Вся Англія жадала його народження. Англія так довго чекала його, так надіялась на нього, що коли він нарешті з’явився на світ, народ не тямив себе з радощів. Майже незнайомі люди кидалися одне одному в обійми, цілувалися й плакали. Цю подію святкували всі: вельможне панство й простолюддя, і багачі, і бідняки, — всі співали, танцювали й пили донесхочу. Кілька днів гуляли від зорі до зорі.

Удень на Лондон було любо подивитися: на всіх балконах та дахах маяли яскраві прапори, по вулицях ішли пишні процесії. Уночі Лондон був ще прекрасніший: на кожному розі палали святкові вогнища. По всій Англії тільки й розмови було, що про новонародженого хлопчика, Едуарда Тюдора, принца Уельського¹. А він лежав собі, повитий у шовки, байдужий до всього, не відаючи, якої ме-

'Принц Уельський— наступник англійського престолу, пізніше король Едуард VI.

тушні наробив він своєю появою на світ, не знаючи, що поважні лорди й леді піклуються про нього. А про народження іншого хлопчика, Тома Кенті, загорнутого в нужденне лахміття, ніхто й не знав, крім його вбогих батьків, у яких з його народженням з’явилися ще нові турботи.

ТОМОВЕ ДИТИНСТВО

инуло кілька років.

Лондон існував уже п’ятнадцять віків і як на ті часи був великим містом. У ньому жило сто тисяч мешканців, дехто вважає, що вдвоє більше. Вулиці були вузенькі, криві й брудні, особливо там, де жив Том Кенті, поблизу Лондонського мосту. Будинки були дерев’яні, і в кожному з них другий поверх виступав над першим, а третій — над другим; що вище здіймався будинок, то ширший був він угорі. Будували їх із товстих навхрест складених колод, а проміжки замазували й штукатурили. Колоди фарбували в червоний, синій або чорний колір — як кому більше подобалося — і будинки мали дуже мальовничий вигляд. Вікна були маленькі, з багатьма крихітними шибками і відчинялися надвір, як двері.

Батько Томів жив за Тельбуховим провулком у смердючому закутку, що звався Смітний двір. Це був невеличкий старий скособочений будинок, повнісінько напханий нещасною біднотою. Сім’я Кенті жила в одній кімнаті на третьому поверсі. Батько з матір’ю мали в кутку щось ніби ліжко, а Том, його баба й сестри, Бет і Нен, могли спати де завгодно — до їхніх послуг була геть уся підлога. Були в них іще якісь залишки ковдр і кілька оберемків старої брудної соломи, та хіба ж можна назвати це постелями? На день усе це складалося в одну купу, а на ніч кожен брав звідти що трапиться.

Бет і Нен були близнята. їм минув уже п’ятнадцятий рік. Це були добрі дівчатка, але неохайні, одягнені в якесь дрантя, темні й неписьменні. Така сама була і їхня мати. Але батько й баба вдалися зліші за чорта. Вони напивалися з усякої нагоди й билися; а якщо хтось навертався їм тоді під руки, то і йому перепадало. Джон Кенті був злодій, а мати його — жебрачка. Вони й дітей привчили просити милостиню, але зробити з них злодіїв їм не вдалося. Серед злиденних мешканців того будинку жив старий пастор, вигнаний королем зі служби з мізерною пенсією. Часто, потай від батьків, він забирав хлопчиків до себе і навчав їх. Він навчив Тома читати й писати та трохи розбирати латинську мову. Пастор хотів навчати і деяких дівчаток, але ті боялись, що люди будуть сміятися з їхньої недоречної вченості.

У Смітному дворі людей кишіло, як комашні. Щовечора й майже до самого ранку там пиячили, сварилися й билися. Розбиті голови були там така ж звичайна річ, як і голодні шлунки. Проте маленький Том не почував себе нещасним. Жилося йому кепсько, та він не розумів цього. Всім дітям у Смітному дворі жилося однаково, і Том гадав, що так воно й повинно бути. Том знав, що коли він увечері повернеться додому з порожніми руками, батько лаятиме й битиме його, а після батька страшна баба каратиме його знову і ще жорстокіше. А вночі до нього крадькома підійде голодна мати й тихенько підсуне йому скоринку хліба, яку, сама не ївши, вона заховала для свого сина, дарма що їй часто діставалось за це, коли чоловік ловив на гарячому.

Ні, Томові жилося не так уже й погано, особливо влітку. Милостині він збирав лише стільки, скільки було треба, щоб урятуватися від батькових стусанів, бо закони проти жебраків були тоді суворі. Отже, маючи багато вільного часу, він цілими годинами просиджував у старого пастора і слухав чудесні казки й легенди про фей та велетнів, про карликів і добрих духів, про зачаровані замки, про пишних королів та принців. У голові в нього