Він визволив від шибениці хлопця, який піймав заблудлого сокола, і жінку, яка вкрала у ткача шматок полотна, але вже не встиг урятувати чоловіка, засудженого на смерть за те, що він убив оленя в королівському лісі.
Він дарував велику ласку судді, що зглянувся на нього, коли його обвинуватили в крадіжці, й щиро задоволений стежив за тим, як цей судця здобув загальну пошану і ставав відомою й статечною людиною.
До кінця днів своїх король любив розповідати про свої лихі пригоди, починаючи з тої хвилини, як вартовий прогнав його від палацової брами, і аж до тої ночі, коли він замішався в юрбу робітників, що оздоблювали абатство, прослизнув у собор і, сховавшись у сповідальні, заснув так міцно, що мало не проспав коронацію. Він казав, що часто згадує цю дорогоцінну науку і що проймається дедалі глибшим бажанням використати її на благо своєму народові.
Майлз Гендон і Том Кенті лишилися улюбленцями короля на все його недовге царювання і щиро сумували за ним, коли він умер. Славний граф Кентський був надто делікатний, щоб зловживати своїм привілеєм. Але все ж він скористався ним двічі після того випадку, про який ми вже знаємо: один раз при вступі на престол королеви Марії, а вдруге під час вступу на трон королеви Елізабет. Один з його нащадків скористався з цього права під час вінчання на царство Джемса І. Перш ніж здумав використати своє право його син, минуло щось із чверть століття, і «привілей Кентів» більшість придворних уже забули. Тож коли тодішній граф Кент дозволив собі сісти в присутності Карла І, зчинився страшенний переполох; але справу швидко роз’яснили і право ствердили. Останній з графів Кентських поліг у бою під час війни, б’ючись за короля, і з ним кінчився цей дивний привілей.
Том Кенті дожив до глибокої старості. Це був вродливий срібноволосий дідусь, величний і лагідний з обличчя. Всі його щиро поважали і віддавали шану його надзвичайному вбранню, яке нагадувало про те, що він колись правив державою. Люди розступалися перед ним і шепотіли один одному: «Скинь шапку, це королівський вихованець».
Усі низенько вклонялися йому й високо цінували його привітну усмішку, бо життя Тома Кенті було чесне й гідне подиву.
Так, король Едуард VI жив недовго, бідний хлопчик, але цілком достойно. Не раз, коли який-не-будь гоноровитий сановник, який-небудь роззолочений королівський васал докоряв йому надмірною поблажливістю й доводив, що той чи інший закон, котрий король хотів пом’якшити, і без того занадто м’який, і без того не завдає нікому страждань і утисків, юний король звертав на нього свої великі сумні й лагідні очі й казав:
— Що знаєш ти про утиски й страждання? Це знаю тільки я та мій народ.
Як на ті жорстокі часи царювання Едуарда VI було напрочуд милосердне. І тепер, розлучаючись із ним, збережімо й ми про нього добру пам’ять.
ЗМІСТ
237
Літературно-художнє видання Серія «Дитячий світовий бестселер»
ГВЕН Марк
ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Повість Для середнього шкільного віку
Редактор М. О. Слюсаревська Художній редактор 0. М. Ільїних Коректор С. В. Гордіюк Комп’ютерне верстання.#. М. Єгорової
Формат 84х108'/3,. Ум. друк. арк. 12,6. Тираж 1000 прим. Зам. № 1-0571.
ПрАТ «Національний книжковий проект»,
03148, м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних, З
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 4007 від 16.03.2011
Віддруковано у ПРАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”» 61012, м. Харків, вул. Енгельса, 11 Свідоцтво А01 № 426917 від 24.11.2010 р. www.gl obus-book. com
