Рей Бредбері Із праху посталі

Присвячую двом помічникам при народженні цієї книги: ДОНУ КОНГДОНУ, хто був зі мною на початку, в 1946 році, і ДЖЕННІФЕР БРЕЛЬ, котра допомогла закінчити її в 2000 році. Зі вдячністю та любов’ю

Пролог Ось і красуня

На горищі, де весняними днями краплі дощу ніжно торкалися даху, а грудневими ночами геть недалеко, за кілька дюймів од себе, ти відчував шар снігу, покоїлася Тисячу-Раз-Прабабуся. Вона не жила і точно не була повністю мертва, вона… покоїлася.

І тепер, напередодні Величної Події, на порозі Величної Ночі, коли ось-ось грандіозно розпочнеться День повернення додому, її треба відвідати!

— Готова? Я заходжу! — голос Тімоті слабо донісся знизу, а дверцята люка затремтіли. — Чи ні!?

Тиша. Єгипетська мумія і не поворухнулася у відповідь.

Вона стояла в темному закутку, як стара безплідна сливина або покинута й обгоріла прасувальна дошка, ніби полонянка часу. Її руки і зап’ястки були прив’язані на сухих, немов древнє річище, грудях, крізь зашиті повіки дивилися її очі-щілинки глибокого синього кольору, як лазуритові камінці. Проблиск пам’яті відчувався, коли всохлий язик ужем звивався в її зморщеному роті, свистячи і пошепки зітхаючи, видобував кожну годину кожної втраченої ночі чотири тисячі років тому, коли вона була дочкою фараона, вдягалася в павутинну білизну і подихово-теплий, але легкий шовк із коштовними каменями, що обпікали її зап’ястя, коли вона бігала мармуровими садами, звідки споглядала, як у вогненному єгипетському повітрі вибухають піраміди.

Ось Тімоті підняв припорошену кришку люка й окликнув опівнічний горищний світ.

— О, Красуня!

Із губ стародавньої мумії злетіла хмарка пилу.

— Більше не красуня!

— Тоді бабуся.

— Хіба раз бабуся? — послідувала м’яка відповідь.

— Тисячу-Раз-Прабабуся?

— Уже краще, — старечий голос збив порох у безшумному повітрі. — А вино?

— Вино! — Тімоті підвівся з флакончиком у руках.

— Який урожай, дитя моє? — пробурмотів голос.

— До нової ери, Прабабусю.

— За який рік?

— За дві тисячі до нової ери, навіть майже три.

— Відмінно, — з висохлої посмішки злетіла димка пилу. — Підійди.

Пробираючись крізь купу папірусу, Тімоті дістався до Колись-Красуні, чий голос був усе ще неймовірно прекрасним.

— Дитя? — вимовила висохла посмішка. — Ти боїшся мене?

— Завжди, Прабабусю.

— Промокни мої губи, дитя.

Він простягнув руку, щоб краплинка змочила тремкі вуста.

— Ще, — прошепотіла вона.

Ще одна крапля вина торкнулася порохнявої посмішки.

— Все ще боїшся?

— Ні, Прабабусю.

— Присядь.

Він видерся на віко скрині з намальованими ієрогліфами воїнів, собакоподібних богів і богів з левовими головами.

— Чому ти тут? — хрипко вимовив голос з-під безтурботного й сухого, немов древнє річище, обличчя.

— Завтра Велична Ніч, Прабабусю, я чекав її все життя! Сім’я, наша Сім’я, приїжджає, прилітає з усього світу! Розкажи мені, Прабабусю, як все це почалося, як збудували цей дім, звідки ми прийшли, а ще…

— Досить! — приглушено обірвав його голос. — Дай-но пригадаю тисячу полуднів. Дай пірнути в глибокий колодязь часу. Втишився?

— Втишився.

— Тож, — пролунав шепіт крізь чотири тисячі років, — ось як це було…

Розділ 1 Місто і місце

Спочатку, промовила Тисячу-Раз-Прабабуся, було просто місце на довгій трав’янистій рівнині і пагорбі, де нічого не росло, крім трави й дерева, безплідного та кривого, немов чорна блискавка, поки не виросло місто і не з’явився Дім.

Ми всі знаємо, як спроквола місто може вибиватися в пір’я, аж раптом не заб’ється його серце і не пожене вулицями людей, ніби кров, на приписані їм місця. Але як, спитаєтеся ви, з’являється будинок?

Так-от, росло-було собі дерево, що його один лісоруб, який тримав шлях на Далекий Захід, торкнувся і припустив, ніби воно старше від тих часів, коли Ісус ще пиляв дрова й стругав дошки у дворі свого батька, або Понтій Пилат умивав руки. Подейкували, дерево викликає будинок з негоди і подорожей у часі. Як тільки Дім опинився на місці, то глибоко вкорінився підвалами в китайських могилах. Він був настільки прекрасним зі своїм лондонським фасадом, що сім’ї на фургонах, подивившись угору перед річковим бродом, починали вагатися: якщо це порожнє місце годилося для папського палацу, пам’ятника королю або обителі королеви, то навряд чи є причина йти звідси. Фургони зупинялися, коней напоїли, і не встигли сім’ї роззирнутися навколо, а їхнє взуття та їхні душі вже пустили коріння, їх так приголомшив той Дім нагорі, під деревом у формі блискавки, що здавалося, варто їм піти геть, і він буде переслідувати їх уві сні та зіпсує враження від будь-чого попереду.

Отже, Дім прибув першим, і його прибуття стало предметом подальших легенд, міфів та п’яних байок.

Здається, вітер, піднявшись над рівнинами, приніс із собою лагідний дощик, який перетворився на шторм, а той собі на ураган величезної сили. Між опівніччю та світанком цей багатоликий шторм попідхоплював усі рухомі предмети між містами-фортами Індіани та Огайо, поваляв ліси у північному Іллінойсі й прилетів на це, все ще не сотворене місце. Тут він стих і впевненою рукою невидимого бога повкладав дерево, дошку за дошкою та ґонту за ґонтою, аж поки задовго до схід сонця не зіпнулася вгору дерев’яна конструкція, омріяна Рамзесом, та завершена Наполеоном — утікачка з приспаного Єгипту.

Всередині було достатньо балок, щоб перекрити базиліку Святого Петра, і достатньо вікон, щоб затулити погляд від пташиної зграї на її шляху в ирій. Дім оперізувала веранда, досить простора, щоб умістити всіх родичів і постояльців на свято. А за вікнами ховався справжній вулик, лабіринт кімнат, якого би вистачило, щоб розквартирувати рій, загін, батальйон ще не рожденних, але напевно прийдешніх легіонів.

Дім уже стояв готовий, під дахом, перш ніж зірки розчинилися в сонячному світлі, і лишився самотньо стояти на горбі протягом багатьох років, якимось чином не догукавшись до своїх майбутніх дітей. Кожному великому й перенаселеному будинку по миші, кожному хатньому вогнищу — по цвіркуну, із незліченних труб валував дим, а на кожному крижаному ліжку істоти, дуже схожі на людей. Крім того: злі собаки у дворах, живі ґоргульї на дахах. Усі чекали громового перекоту давно минулої бурі, щоб закричати: Починайте!

І, врешті-решт, через багато років це сталося.

Розділ 2 Прибуття Ануби

Кішка з’явилася першою, щоб бути абсолютно