Ви не маєте жодного статусу. Немає нікого нижчого за вас, окрім мутантів, але вони взагалі не люди. Хтось має якісь запитання?

Квестор зачекав. Жодних запитань ні в кого не було, він продовжив:

— Я пояснив вам, ким ви є. Перейдемо до того, ким є всі інші на Омезі. Перш за все, всі є вищими за вас, але деякі з них вищі за інших. Одразу над вами — Мешканці, які не надто від вас відрізняються, ще вище — Вільні громадяни. Вони носять на пальці бронзовий перстень їхнього статусу, а їхній одяг чорного кольору. Статус у них також не надто високий, але набагато вищий за ваш. Якщо пощастить, деякі з вас зможуть стати Вільними громадянами.

Далі йдуть привілейовані класи, які відрізняються різними відповідними символами їхнього рангу — наприклад, золотими сережками, як у класу Хаджі. Зрештою ви дізнаєтесь про всі знаки і прерогативи різних рангів і ступенів. Окремо стоять священики. Хоча вони не мають привілейованого звання, їм надаються певні імунітети і права. Вам все зрозуміло?

Усі присутні в казармі ствердно забурмотіли. Квестор продовжував:

— Тепер поясню, як вам потрібно поводитись, коли зустрічаєте будь-кого вищого за рангом. Як пеони ви зобов'язані з повагою вітати Вільного громадянина за його повним титулом. Із привілейованими особами, такими як Хаджі, ви говорите лише у тому випадку, якщо вони звертаються до вас, а потім стоїте перед ними, опустивши очі додолу і склавши руки перед собою. Ви не залишаєте Привілейованого громадянина, допоки він не надасть на це дозвіл. Ви за жодних обставин не сидите у його присутності. Це зрозуміло? Вам потрібно буде дізнатись ще багато чого. Наприклад, моя посада Квестора підпадає під класифікацію Вільного громадянина, але надає мені певні прерогативи привілейованих.

Квестор глянув на чоловіків, щоб переконатися, що вони все зрозуміли.

— Ця казарма — ваш тимчасовий дім. Я склав для вас графік прибирання. Ви можете звертатись до мене із запитаннями, коли вам завгодно, але дурні чи зухвалі запитання можуть каратись каліцтвом або смертю. Просто пам'ятайте, що ви найнижчі із низьких. Якщо запам'ятаєте це, то, можливо, зможете залишитися живими.

Квестор кілька хвилин постояв серед цілковитої тиші. Тоді сказав:

— Протягом наступних кількох днів ви всі будете приставлені до різних робіт. Дехто з вас вирушить на германієві шахти, хтось — на риболовний флот, декого будуть готувати до інших професій. Тим часом наразі ви можете оглянути Тетрагід.

Помітивши, що його не зовсім зрозуміли, Квестор пояснив:

— Тетрагід — це назва міста, в якому ви знаходитесь. Це найбільше місто на Омезі, — він на мить замислився, — правду сказати, це єдине місто на Омезі.

— Що означає назва Тетрагід? — запитав Джо.

— Хто його знає, — відказав Квестор, — я гадаю, це одна із старих земних назв, які часом роздобувають скренери. Хоч би там що, будьте обачніші, коли виходите в місто.

— Чому? — запитав Баррент.

Квестор посміхнувся.

— А про це, пеоне, ти дізнаєшся сам.

Він обернувся і вийшов із казарми.

Коли він пішов, Баррент визирнув у вікно і побачив занедбаний майдан, а за ним — вулиці Тетрагіду.

— Ви збираєтесь піти туди? — запитав Джо.

— Авжеж, — відповів Баррент, — ви зі мною?

Кредитний шахрай похитав головою:

— Не думаю, що це безпечно.

— Форен, а як ви?

— Мені це все теж щось не надто подобається, — відмовився Форен, — можливо, краще триматись якийсь час біля казарми.

— Це просто смішно, — не погодився з ним Бар-рент, — це наше місто тепер. Невже ніхто не піде зі мною?

Зніяковівши, Форен здвигнув міцними плечима і похитав головою. Джо теж знизав плечима і вмостився на ліжку. Решта новачків також відводили погляд.

— Гаразд, я вам про все потім розповім.

Баррент зачекав кілька хвилин, чи хтось часом не передумає, а потім вийшов із дверей.

Місто Тетрагід було скупченням будівель, розташованих уздовж вузького півострова, який врізався клином у похмуре сіре море. Від решти материка півострів відділявся високим кам'яним муром, ворота у якому охороняла сторожа. Найбільшою будівлею у місті була Арена, яка використовувалась раз на рік для Ігор. Поблизу неї були розміщені будівлі урядових установ.

Баррент крокував вузенькими вуличками і озирався навколо, намагаючись отримати бодай якесь уявлення про місто, в якому йому відтепер доведеться мешкати. Звивисті не замощені вулиці і похмурі, побиті негодою будинки пробуджували в ньому невловимий спомин. Він бачив щось подібне на Землі, але не міг пригадати, де саме. Спогад дратував настійливо, як сверблячка, але не давався Барренту.

Минувши Арену, він занурився у головний діловий район Тетрагіду. Баррент здивовано розглядав вивіски: «ЛІКАР БЕЗ ЛІЦЕНЗІЇ — АБОРТИ ТЕРМІНОВО», «ДИСКВАЛІФІКОВАНИЙ АДВОКАТ — ПОСЛУГИ У ПОЛІТИЧНИХ КОЛАХ!».

Щось у цьому видалося Барренту не надто правильним. Він йшов далі повз магазини, які рекламували крадені товари. Побачивши вивіску «ЗЧИТУВАННЯ ПАМ'ЯТІ! ПЕРСОНАЛ — СКРЕНІНГ МУТАНТИ! ВАШЕ МИНУЛЕ НА ЗЕМЛІ БУДЕ РОЗКРИТЕ ДЛЯ ВАС!», Баррент зацікавився, проте згадав, що у нього немає грошей. А Омега здалася йому таким місцем, де гроші цінувалися.

Він завернув у бічну вуличку, минув кілька ресторанчиків і підійшов до великої будівлі під вивіскою «ІНСТИТУТ ОТРУТ. Знижки. Кредит до трьох років. Результат гарантуємо або повернемо гроші». На будинку поряд він прочитав: «СПІЛКА ВБИВЦЬ, локація 452».

Після розповіді на тюремному кораблі про індоктринацію Баррент очікував, що Омега призначена для реабілітації злочинців. Вивіски чітко вказували на інше або ж реабілітація тут набула якихось дивних форм. Він пішов повільніше, заглибившись у власні думки.

Раптом Баррент помітив, що люди попереду нього розбігаються. Заледве вгледівши його, вони зникають у дверях магазинчиків. Якась бабуся при погляді на нього спритно почимчикувала геть.

Що з ним було не так? Може справа в його тюремному одязі? Ні, мешканцям Омеги таке не в дивовижу. Тоді що ж це в такому разі?

Вулиця стала майже безлюдною. Поруч із ним крамар поквапливо зачиняв залізними віконницями вітрину.

— Що трапилось? — запитав його Баррент, — що відбувається?

— Чи ти несповна розуму? — вигукнув крамар, — адже це День прибуття!

— Перепрошую?

— День прибуття! День приземлення тюремного корабля. Повертайся до казарми, йолопе!

Він застромив останній залізний шворінь на його місце і замкнув вітрину. Баррент раптово відчув холодний дотик страху. Щось було надто вже не так. Йому краще було поквапитись назад. Він вчинив нерозумно, що насамперед не дізнався більше про звичаї Омеги...

Троє чоловіків йшли вулицею просто до