підлозі матір… Вони довго тулили до мертвого тіла відірвану голову. Вони зовсім не плакали. Вони просто не могли нічого збагнути.

Брат отруївся наркотиками у віці десяти років. Не пощастило бідоласі дожити до цього славного дня. До цього славного ранку — Народження Істини!

Ось зараз! Ось уже скоро!

Ну! Чому ж так довго нічого не відбувається? Вже сходить сонце… Чому? Господи, що ж це таке?!

«Мене все життя ошукували! Мене постійно пошивали в дурні! Невже й сьогодні так жорстоко надурили? Навіть сьогодні?! Господи! Сходить сонце. І високе чисте небо. Чому так? Обдурили! Знову, як завжди, обдурили! Невже вони кидали жетони до червоної шпарини? Ідіоти! Невже вони хочуть, щоб це все продовжувалось? Яке безглуздя! Дурні телята на механізованій фермі вирішили ще пожити».

Сходить сонце. Червоне криваве сонце. Блакитне небо. Які яскраві й насичені кольори.

Волохатий рудий Кафелан знову позіхнув і спокійно пішов до кімнати.