умовити Ірину Веніамінівну те носити.

Вона внесла деякі поправки, зробила викрійки л газети, та коли почала збирати все в одне ціле, збагнула, що й сарафанна південнофранцузька сукня кудись щезла. І якщо клієнтка сьогодні у чомусь і піде, то це буде лише безрукавка бальна плюс спідничка кінноспортивна… південнопляжний варіант.

Слава богу, з'явилась чоловіча брючниця Четверикова у подушці, надягнутій треуголкою. Слідом за нею пройшла товариш Сабінова, клацаючи ножицями. Вони трохи відвернули увагу клієнтки. Та після того, як вони пройшли, Ірина Веніамінівна насторожилась, і на її обличчі з'явився такий вираз, ніби вона хотіла запитати: «А що це з тою жінкою? Чому вона у подушці ходить?» І якщо вона нічого не запитала, то лишень через свою підвищену інтелігентність. А Маша сказала:

— Ви знаєте, сьогодні якийсь день невезучий. Як ви дивитесь на вечірні шорти з мішковини?

— Якими охоплені вся Англія і Південна Скандінавія? — єхидно запитала Ірина Веніамінівна. — Це все, що лишилось од вечірньої довгої сукні?

— Ще чотири носові хустинки.

— З мішковини?! О ні, не треба.

«Ех, — подумала Маша. — Не розуміє. Це ж так зручно — носовичок з дірочками. Сякаєшся — і все пролітає. У руках чиста хустинка лишається. І прати не треба, лише прасувати».

Прийшов високий закрійник Лопухін, потім кучерява гудзичниця Чуркіна. І попит на Машу різко підвищився.

— Пробачте, Машо, я б хотів з вами переговорити, — сказав Лопухін.

— І я хотіла, — сказала мокроголова Чуркіна.

— І я також! — закричала товариш Сабінова. — Учениця Філіпенко, терміново зайдіть до мене.

Водночас із цими словами з її дверей вилетіло багато-пребагато пуху.

— Зараз! — відповіла Маша. — Я лише Ірину Веніамінівну проведу, клієнтку постійну.

Вони вийшли на вулицю. Маша не відходила від Ірини Веніамінівни ні на крок. І проводжала її все далі. Вона говорила:

— Ви не дивуйтесь, що я вас проводжаю. У нас тепер в ательє тільки так. Передові методи, нова культура обслуговування. Проводжаємо клієнтів до всіх видів транспорту.

— Я вам дуже вдячна, — відповідала Ірина Веніамінівна. — Коли ви вже такі люб'язні, подзвоніть мені, коли у вас будуть нові тканини. А то у вас вже два роки нічогісінько немає. Ось вам мій телефон.

Вона простягнула Маші візитну картку:

Ірина Веніамінівна Архангельська.

Завідуюча літературною частиною

дитячого театру маріонеток.

Адреса: Москва. Телефон: 217–740.

Біля метро вони розпрощались. Маша теж захотіла мати таку картку. «Маша Філіпенко. Співробітниця ательє «Силует» № 78». Але вона зрозуміла, що, напевно, вона не співробітниця. І попростувала не до ательє, а прямо до Інституту Поліпшення.

Повз вахтера вона пройшла по-діловому, як своя, і піднялась до наукового керівника.

— Добрий день! — закричала вона. — Добрий донь… — Вона забула, як професора зовуть, висунулась із кабінету, подивилась на табличку на дверях — «Професор Баринов Д. Д.» — і знову засунулась: — Добрий день, Дмитре Дмитровичу. Я все зрозуміла про ательє номер сімдесят вісім.

— Я зовсім не Дмитро Дмитрович, — мовив професор, — а Дементій Дементійович. І що ж ви зрозуміли?

— Чому у них нічого не підвищується. Я вже два дні там пропрацювала.

— Два дні це мало. Та якщо ви зрозуміли, напишіть доповідну записку і передайте мені. Ось вам стіл, сідайте і пишіть.

Маша сіла і написала:

«Допавідна записка. Допавідаю: ательє № 78 погано працює таму, що хтось зурочив його. Напевно, то Митрохіна із главку. Не любить вона ательє № 78 і другий рік не дає гарних тканин. От клієнти невдоволені, і плану немає. Клієнтам треба надіслати листівки».

— Написали? — спитав Баринов.

— Так.

— Гаразд, залишіть, будемо розглядати. Якщо усе виявиться правильним, уживемо заходів. А вам підшукаємо нову роботу. Чекайте від нас листівок.

Маша сумною пішла додому і стала чекати листівок, як люди взимку чекають літа, а влітку відпустки.

РОЗДІЛ 2 ДРУГА ПРОФЕСІЯ МАШІ ФІЛІПЕНКО. ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН

Маша чекала від них звістки, а звістки не було.

«Які пройдисвіти! — думала Маша. — Хочуть — сповіщають, хочуть — ні. Коли я стану дорослою, я буду не така. Я усіх сповіщатиму».

У класі життя йшло своїм ладом. Катерина Ричардівна навіть не помітила, що Маша стала поліпшувачкою, і, як і раніше, ставила їй то двійку ближче до трійки, то трійку ближче до двійки.

Сьогодні на уроці вона сказала:

— Діти, називайте мені домашніх тварин. Діти почали вигукувати:

— Собака! Кінь!

— Вівця!

— Бик!

— Курка!

— А ще? — сказала Катерина Ричардівна.

— Все, — відповіли діти. — Більше немає. Кінчились тварини.

— Ех ви! А про найбільш домашнього звіра забули. Давай, Машо, називай.

А Маша й не чула нічого. Вона про мішковину думала і про вечірні валянки на високому каблуці. Вона мовчить. Катерина Ричардівна їй підказує:

— Що ж ти, Машо. От у бабусі живе. Лагідний такий, з вусами. Хто це?

Маша й бовкнула:

— Дідусь!

Валера Готовкін уперше в житті так реготав. У нього від сміху мильні бульбашки з рота з'явились. Катерина Ричардівна сказала:

— Ой, не можу! Беру тайм-аут на дві хвилини. Смійтесь, хто скільки бажає. — І навіть не лаяла Машу.

А ввечері листівка надійшла.

«Шановна Машо!

Інститут Поліпшення Виробництва повідомляє тебе, що твоя доповідна про поліпшення роботи ательє № 78 виявилась правильною.

До ательє завезено нові тканини і вже зроблено багато гарних замовлень. Тебе там ще пам'ятають.

Запрошуємо тебе для наступного поліпшення. Науковий керівник професор Баринов».

Маша тут же причепурилась і до інституту подалась. На ній була довга спідниця до підлоги і біла кофтина. Професор Баринов був приголомшений і сказав їй у своєму кабінеті:

— Є дві заявки на поліпшення. Перша — сільськогосподарська, з відривом од навчання. Друга — торговельна, без відриву від школи.

Маша сказала:

— Я хочу з відривом. Надто вже її трійки замучили.

— В такому разі доведеться запросити батьків.

— А можна запросити Катерину Ричардівну? Це наша вчителька. Вона добра, вона допоможе.

— Можна запросити Катерину Ричардівну. Можна й директора школи. Можна і з Міністерства освіти кого-небудь. Та головне, щоб були тато й мама.

Маша пішла додому. Вмовити батьків на відрив. Ця операція буде складнішою, ніж робота в ательє № 78.

Тепер настав час поговорити про Машиних батьків. І треба про них дізнатись усього