ресторані ображає зумисною байдужістю.

Та паралельно існує чарівлива, старомодна галантність. Це в московському метрі молоді хлопці, що дудлять пиво, миттю підхоплюються з місць, коли до вагона заходить якась бабуня. Це в Росії, щойно увійдеш до вагона потяга, підбіжить який юний джентльмен з пропозицією занести речі в купе і висадити їх на полицю.

Скільки разів я шаленіла від зневажливого ставлення чиновників, охоронців правопорядку й обслуги, та водночас я й не знаю, чи стикалася десь з такою доброзичливістю й уважністю співгромадян, як у Росії.

Росія — країна з давніми культурними традиціями, дався взнаки й французький вплив у XIX та на початку XX століть. Комуністи за сімдесят років панування не зуміли викоренити ввічливості в головах росіян.

Зате успішно викоренили будь-яку здатність бути приязними до клієнта. Навіщо ввічливо поводитися з покупцями, якщо ніхто за це не відплатить чи то чайовими, підвищенням платні, а чи погрозою звільнення. Суспільство було статичним, працювати з віддачею не виплачувалося. Постійне відчуття безсилля підштовхувало багатьох скористатися хоч однією доступною владою — дати зрозуміти покупцям й відвідувачам ресторану, що їхня покупка або обід залежать від примх настрою персоналу, а не є чимось само собою зрозумілим.

Це моя доморощена теорія, без жодного наукового підгрунтя, але я не бачу іншої причини, чому люди, які працюють у сфері обслуговування, часто з таким задоволенням демонструють свою зверхність над клієнтами. Хочуть показати, мовляв, хто тобі сказав, що ти купиш саме цього квитка... А те, що de facto все має відбуватися навпаки, тобто покупець має право на послугу, бо він за неї заплатив, ще не прижилося у свідомості росіян.

У російській історії є багато конкретних прикладів дивовижних ляпів. У сучасній російській мові не існує звичайного способу звертання до жінки, якій за тридцятку. Звертання судариня і баришня, які були в ужитку до революції, звучать доволі старомодно. За радянських часів усіх називали товаришами, але тепер це слово майже зникло. Зате скрізь можна почути звертання дєвушка, однак лише до молодих жінок.

Дехто розв'язує проблему, називаючи жінок середнього віку женщина, звертання, яке багатьом моїм російським подругам, та й мені самій, видається вульгарним. У випадку чоловіків жодних проблем у цьому сенсі не виникає: геть до всіх дорослих осіб чоловічої статі залюбки можна звертатися господін.

Отож Росія старомодна й модерна водночас. Суспільство складається з різних, численних прошарків. Вони часто змішуються і вростають одні в одних так, що зовнішні вияви російської культури й російських норм спілкування можуть видатися незрозумілими.

Та все ж я помітила одну річ. Якщо в Росії виявляють почуття, то їх таки розуміють. Сміх, регіт, прохання, благання, плач або крик — мова, яку росіяни розуміють краще за фінів. Бо вони не такі буквалісти, як ми. Зате в них розвинені емоції та інтуїція.

РОЗДІЛ 15 ПРО ТЕ, ЯК ВСЕ Ж ТАКИ СПРИЙМАТИ РОСІЮ

Умом Россию не понять,

Аршином общим не измерить:

У ней особенная стать —

В Россию можно только верить.

Фёдор Тютчев

Росіяни люблять похвалятися, яка надзвичайна країна — Росія, не схожа на жодну іншу. Це дратує багатьох іноземців, бо, на їхню думку, така позиція унеможливлює прихід російського суспільства до реальної демократії.

— Росія не є чимось особливим! Чим ви особливіші за Україну? Чому українці можуть мати демократію, а ви — ні? — вигукнула якось під час спільного відрядження колега-журналіст із Швеції.

— Ти робиш властиву європейцям помилку, міряючи Росію західною міркою. Ми — не ви! І ніколи не станемо вами! Ми, уявляєте, навіть не хочемо бути такими, як ви! — відповів їй гнівною тирадою російський оператор нашої компанії Рундрадіо.

Моя шведська колега поставила дуже релевантне запитання. Якщо можливо побудувати (відносно) демократичне суспільство в Україні, чому це має бути неможливим у Росії?

Я не вважаю це неможливим. Усе залежить від самих росіян, чи вони цього хочуть. А я якраз не маю певності, що росіяни прагнуть демократії нашого західноєвропейського зразка. Принаймні самі сумніваються...

Тому й нелегка справа вирішити для себе, як нам сприймати Росію. З одного боку, не хочеться бути культурним расистом, який вважає, ніби лише вибрані народи достойні демократії. З іншого ж, не хочеться бути й сліпим європейцем, упевненим, що наша система є універсальним рішенням для будь-якого суспільства, тож варті жалю ті країни й народи, які не розуміють цього.

Але факт залишається фактом: Росія не така, як ми. І ніколи нами не стане. А спроби збагнути Росію винятково під нашим кутом зору заведуть нас хіба в глухий кут.

Саме це найважче усвідомити багатьом західним спостерігачам. Частково через думку, яка міцно вкоренилася у західних головах, що в 90-ті роки минулого століття Росія обрала демократичний шлях розвитку, а потім від нього відмовилася. Та все ж — і насамперед — через певне роздратування, що росіяни вперто відмовляються сприймати наша цінності. А мали б розуміти, у чому полягає їхнє благо!

Як на мене, західноєвропейська демократія довела, що це найвільніший, найефективніший і найгуманніший спосіб керування суспільством. Демократія генерує благоустрій, динаміку розвитку, виховує особистості, які вчаться покладатися на власні сили. Я щиро б бажала, аби Росія ступила на цей шлях. Я знаю багатьох росіян, які мають таку ж думку, але їх меншість.

Більшість населення Росії не хоче жодної західноєвропейської демократії. Слово «демократія» стало лайливим і найбільше асоціюється з хаотичною епохою правління Єльцина, коли олігархи безкарно розкрадали державну власність, а суспільство було лабільним і непередбачуваним. Нині суспільство єльцинського перехідного періоду усталилось у своєрідній формі м'якого авторитаризму. Стало стабільнішим і передбачуванішим. А це набагато важливіше для більшості звичайних громадян, ніж цінності на кшталт свободи слова й особистого вибору.

Така перспектива розвитку російського суспільства гідна жалю, та я не можу сказати, що не розумію росіян. Легко говорити про свободу та демократію тим, хто все життя тільки те й робив, що пожинав її плоди. Як іще можуть ставитися до демократії ті, що живуть у суспільстві, де будь-які кардинальні повороти в системі призводять лише до катастроф у житті звичайного люду.

Це зовсім не означає, що, міркуючи так, росіяни мають рацію. Як на мене, вони помиляються. Неймовірно шкода, що народ Росії не хоче відважитися розпочати складний і