тарілки.
— Страх як весело! — загукали всі.
Другого ранку, коли Мумі-троль пішов до повітки випустити п’ять хмарок, їх там не було жодної. А на дні диво-капелюха знову лежало кілька шкаралущ. І ніхто не здогадався, що ті шкаралущі мали щось спільне з хмаринками.
Одного теплого літнього дня, коли надворі йшов дощ, Мумі-троль та його друзі надумали гратися в піжмурки в хаті.
Пхик став у куток, сховав носа в лапи й почав голосно рахувати. Дорахувавши до десяти, він обернувся і заходивсь шукати: спершу в звичайних місцях, а тоді в несподіваних.
Мумі-троль заліз під стіл на веранді, але був невдоволений. Що це за сховок! Пхик неодмінно підніме скатертину і знайде його. Мумі-троль озирнувся й побачив високого чорного капелюха, якого хтось поставив у кутку.
І враз йому спала блискуча думка! Пхик нізащо не здогадається підняти капелюха. Мумі-троль тихенько поповз у куток і швидко насунув на себе капелюха. Той сягав йому тільки до пупа, але якщо добре скорчитись та підібгати хвостика, то можна й зовсім сховатися.
Мумі-троль слухав, як Пхик знаходив усіх одного по одному, і хихотів сам до себе. Гемуль, мабуть, знову сховався під канапу, він не міг придумати собі кращого сховку. Тепер усі бігали по хаті й шукали його, Мумі-троля.
Він ще трохи почекав, а тоді подумав: чи не розсердяться вони, що їм довелося так довго шукати? Він виліз з-під капелюха, просунув голову в двері й гукнув:
— Куку!
Пхик довго дивився на нього, тоді неприязно сказав:
— Сам ти Куку!
— Хто то? — пошепки спитала Хропка.
Решта всі похитали головами, не зводячи погляду з Мумі-троля.
Бідолашний Мумі-троль! У диво-капелюсі він обернувся на якусь химеру. Все, що було в нього повне й кругле, зменшилося, а все, що було тонке й маленьке, — виросло. Та найчудніше, що він єдиний не міг побачити, що з нього стало.
— Я всіх вас здивую, — сказав Мумі-троль, незграбно ступаючи довгими цибатими ногами. — Ви нізащо не вгадаєте, де я ховався!
— А нам байдуже, де ти ховався, — мовив Хропик. — Але ти такий препоганий на вроду, що хоч кого здивуєш.
— Які ви жорстокі, — пригнічено промурмотів Мумі-троль. — Я знаю, вам довелося довго шукати мене. А що ми тепер робитимем?
— Найперше тобі годилося б відрекомендуватися, — холодно мовила Хропка. — Ми ж не знаємо, хто ти.
Мумі-троль вражено глянув на неї, але зразу ж подумав, що це якась нова гра. Він радісно засміявся і сказав:
— Я король з Каліфорнії!
— А я Хропикова сестра, — мовила Хропка. — А це мій брат.
— Мене звати Пхик, — відрекомендувався Пхик.
— Я — Мумрик-Нюхайлик, — сказав Мумрик-Нюхайлик.
— Ох, які ви нудні, — знетерпеливився Мумі-троль. — Не могли придумати чогось цікавішого! Ходімо надвір, мені здається, що там вигодинюється.
Він рушив сходами вниз, і решта всі здивовано пішли за ним. Вони вже не знали, що й думати.
— Хто це? — запитав Гемуль. Він сидів перед домом і рахував тичинки в соняшнику.
— Король з Каліфорнії, — нерішуче відповіла Хропка.
— Він тут житиме? — питав далі Гемуль.
— Нехай вирішує Мумі-троль, — мовив Пхик. — Цікаво тільки, куди він дівся?
Мумі-троль засміявся.
— Ти часом справді дуже гарно жартуєш, — сказав він. — А що, як ми пошукаємо Мумі-троля?
— Ти хіба знаєш його? — запитав Мумрик-Нюхайлик.
— Авжеж, — відповів Мумі-троль. — Можна сказати, що знаю! Навіть дуже добре.
Він тепер був у захваті від нової гри і від своїх дотепів.
— Коли ж ви познайомились? — запитала Хропка.
— Ми народилися разом, — відповів Мумі-троль, мало не лопаючи зі сміху. — Але він таке одоробало, що йому навряд чи місце в порядній хаті!
— Пхе, не кажи так на Мумі-троля! — скипіла Хропка. — Він найкращий у світі троль, і ми його страшенно любимо!
Мумі-троль зрадів.
— Справді? А мені здається, що то якась чума, а не троль.
Хропка заплакала.
— Ану геть звідси! — грізно сказав Хропик. — А то ми дамо тобі такого бобу, що й своїх не пізнаєш!
— Ну чого ви! — вражено сказав Мумі-троль. — Це ж тільки гра. Я дуже радий, що ви мене так любите.
— Не тебе, а його! — не своїм голосом закричав Пхик. — Ану даймо йому! Геть від нас, мерзенний королю! Щоб не набріхував на нашого Мумі-троля!
І вони всі накинулись на нещасного Мумі-троля. Він був надто спантеличений, щоб захищатися, а коли вже і його охопила злість, було запізно: він лежав, заглушений галасом, а по ньому молотили лапи й хвости.
На ганок вийшла Мумі-мама.
— Що ви робите, діти! — крикнула вона. — Зараз же перестаньте битися!
— Вони лупцюють короля з Каліфорнії, — пояснила Хропка крізь плач. — І так йому й треба!
Мумі-троль насилу випручався засапаний і лютий.
— То вони почали, мамо! — крикнув він. — Троє на одного, це нечесно!
— Авжеж нечесно, — поважно сказала Мумі-мама. — Але ти, мабуть, роздратував їх. До речі, хто ти такий будеш, любий мій?
— Киньте свою дурну гру! — крикнув Мумі-троль. — Вона зовсім не смішна. Я Мумі-троль, а на ганку стоїть моя мама. І годі!
— Ти не Мумі-троль, — зневажливо заперечила Хропка. — У Мумі-троля були маленькі гарні вуха, а в тебе мов капиці!
Мумі-троль збентежено помацав себе за голову й натрапив на страхітливі, величезні зморщені вуха.
— Але ж я справді Мумі-троль! — розпачливо вигукнув він. — Ви мені не вірите?
— У Мумі-троля був невеличкий хвіст, а в тебе як помело! — сказав Хропик.
Мумі-троль сягнув назад тремтячими лапами. Ой лишенько, то був справді не хвіст, а якесь страхіття!
— В тебе очі, як тарілки, — сказав Пхик, — а в Мумі-троля були маленькі й лагідні!
— Атож, — потвердив Мумрик-Нюхайлик.
— Ти брехун, — рішуче сказав Гемуль.
— Невже ніхто не вірить мені? — спалахнув Мумі-троль. — Мамо, добре погляньте на мене, ви ж повинні впізнати свою дитину!
Мумі-мама довго й пильно дивилася в його великі, мов тарілки, нажахані очі, а тоді тихо сказала:
— Так, ти мій Мумі-троль.
Тієї миті він почав змінюватися. Очі, вуха й хвіст зменшувалися, а ніс і живіт росли. І за хвилину перед усіма знову красувався живий і здоровий Мумі-троль.
— Ходи, я тебе обніму, — сказала Мумі-мама. — Бачиш, синку мій, я завжди тебе впізнаю!
Трохи згодом Мумі-троль і Хропик сиділи в одному із своїх сховків під кущем жасмину, в круглій зеленій печері з листя. — Так, але ж від чогось ти змінився, — мовив Хропик.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ,
де розповідається про те, як Мумі-троль перетворився на привид і як нарешті покарано Мурашиного Лева, а також про таємну нічну мандрівку Мумі-троля і Мумрика-Нюхайлика
Одного теплого літнього дня, коли надворі йшов дощ, Мумі-троль та його друзі надумали гратися в піжмурки в хаті.
Пхик став у куток, сховав носа в лапи й почав голосно рахувати. Дорахувавши до десяти, він обернувся і заходивсь шукати: спершу в звичайних місцях, а тоді в несподіваних.
Мумі-троль заліз під стіл на веранді, але був невдоволений. Що це за сховок! Пхик неодмінно підніме скатертину і знайде його. Мумі-троль озирнувся й побачив високого чорного капелюха, якого хтось поставив у кутку.
І враз йому спала блискуча думка! Пхик нізащо не здогадається підняти капелюха. Мумі-троль тихенько поповз у куток і швидко насунув на себе капелюха. Той сягав йому тільки до пупа, але якщо добре скорчитись та підібгати хвостика, то можна й зовсім сховатися.
Мумі-троль слухав, як Пхик знаходив усіх одного по одному, і хихотів сам до себе. Гемуль, мабуть, знову сховався під канапу, він не міг придумати собі кращого сховку. Тепер усі бігали по хаті й шукали його, Мумі-троля.
Він ще трохи почекав, а тоді подумав: чи не розсердяться вони, що їм довелося так довго шукати? Він виліз з-під капелюха, просунув голову в двері й гукнув:
— Куку!
Пхик довго дивився на нього, тоді неприязно сказав:
— Сам ти Куку!
— Хто то? — пошепки спитала Хропка.
Решта всі похитали головами, не зводячи погляду з Мумі-троля.
Бідолашний Мумі-троль! У диво-капелюсі він обернувся на якусь химеру. Все, що було в нього повне й кругле, зменшилося, а все, що було тонке й маленьке, — виросло. Та найчудніше, що він єдиний не міг побачити, що з нього стало.
— Я всіх вас здивую, — сказав Мумі-троль, незграбно ступаючи довгими цибатими ногами. — Ви нізащо не вгадаєте, де я ховався!
— А нам байдуже, де ти ховався, — мовив Хропик. — Але ти такий препоганий на вроду, що хоч кого здивуєш.
— Які ви жорстокі, — пригнічено промурмотів Мумі-троль. — Я знаю, вам довелося довго шукати мене. А що ми тепер робитимем?
— Найперше тобі годилося б відрекомендуватися, — холодно мовила Хропка. — Ми ж не знаємо, хто ти.
Мумі-троль вражено глянув на неї, але зразу ж подумав, що це якась нова гра. Він радісно засміявся і сказав:
— Я король з Каліфорнії!
— А я Хропикова сестра, — мовила Хропка. — А це мій брат.
— Мене звати Пхик, — відрекомендувався Пхик.
— Я — Мумрик-Нюхайлик, — сказав Мумрик-Нюхайлик.
— Ох, які ви нудні, — знетерпеливився Мумі-троль. — Не могли придумати чогось цікавішого! Ходімо надвір, мені здається, що там вигодинюється.
Він рушив сходами вниз, і решта всі здивовано пішли за ним. Вони вже не знали, що й думати.
— Хто це? — запитав Гемуль. Він сидів перед домом і рахував тичинки в соняшнику.
— Король з Каліфорнії, — нерішуче відповіла Хропка.
— Він тут житиме? — питав далі Гемуль.
— Нехай вирішує Мумі-троль, — мовив Пхик. — Цікаво тільки, куди він дівся?
Мумі-троль засміявся.
— Ти часом справді дуже гарно жартуєш, — сказав він. — А що, як ми пошукаємо Мумі-троля?
— Ти хіба знаєш його? — запитав Мумрик-Нюхайлик.
— Авжеж, — відповів Мумі-троль. — Можна сказати, що знаю! Навіть дуже добре.
Він тепер був у захваті від нової гри і від своїх дотепів.
— Коли ж ви познайомились? — запитала Хропка.
— Ми народилися разом, — відповів Мумі-троль, мало не лопаючи зі сміху. — Але він таке одоробало, що йому навряд чи місце в порядній хаті!
— Пхе, не кажи так на Мумі-троля! — скипіла Хропка. — Він найкращий у світі троль, і ми його страшенно любимо!
Мумі-троль зрадів.
— Справді? А мені здається, що то якась чума, а не троль.
Хропка заплакала.
— Ану геть звідси! — грізно сказав Хропик. — А то ми дамо тобі такого бобу, що й своїх не пізнаєш!
— Ну чого ви! — вражено сказав Мумі-троль. — Це ж тільки гра. Я дуже радий, що ви мене так любите.
— Не тебе, а його! — не своїм голосом закричав Пхик. — Ану даймо йому! Геть від нас, мерзенний королю! Щоб не набріхував на нашого Мумі-троля!
І вони всі накинулись на нещасного Мумі-троля. Він був надто спантеличений, щоб захищатися, а коли вже і його охопила злість, було запізно: він лежав, заглушений галасом, а по ньому молотили лапи й хвости.
На ганок вийшла Мумі-мама.
— Що ви робите, діти! — крикнула вона. — Зараз же перестаньте битися!
— Вони лупцюють короля з Каліфорнії, — пояснила Хропка крізь плач. — І так йому й треба!
Мумі-троль насилу випручався засапаний і лютий.
— То вони почали, мамо! — крикнув він. — Троє на одного, це нечесно!
— Авжеж нечесно, — поважно сказала Мумі-мама. — Але ти, мабуть, роздратував їх. До речі, хто ти такий будеш, любий мій?
— Киньте свою дурну гру! — крикнув Мумі-троль. — Вона зовсім не смішна. Я Мумі-троль, а на ганку стоїть моя мама. І годі!
— Ти не Мумі-троль, — зневажливо заперечила Хропка. — У Мумі-троля були маленькі гарні вуха, а в тебе мов капиці!
Мумі-троль збентежено помацав себе за голову й натрапив на страхітливі, величезні зморщені вуха.
— Але ж я справді Мумі-троль! — розпачливо вигукнув він. — Ви мені не вірите?
— У Мумі-троля був невеличкий хвіст, а в тебе як помело! — сказав Хропик.
Мумі-троль сягнув назад тремтячими лапами. Ой лишенько, то був справді не хвіст, а якесь страхіття!
— В тебе очі, як тарілки, — сказав Пхик, — а в Мумі-троля були маленькі й лагідні!
— Атож, — потвердив Мумрик-Нюхайлик.
— Ти брехун, — рішуче сказав Гемуль.
— Невже ніхто не вірить мені? — спалахнув Мумі-троль. — Мамо, добре погляньте на мене, ви ж повинні впізнати свою дитину!
Мумі-мама довго й пильно дивилася в його великі, мов тарілки, нажахані очі, а тоді тихо сказала:
— Так, ти мій Мумі-троль.
Тієї миті він почав змінюватися. Очі, вуха й хвіст зменшувалися, а ніс і живіт росли. І за хвилину перед усіма знову красувався живий і здоровий Мумі-троль.
— Ходи, я тебе обніму, — сказала Мумі-мама. — Бачиш, синку мій, я завжди тебе впізнаю!
Трохи згодом Мумі-троль і Хропик сиділи в одному із своїх сховків під кущем жасмину, в круглій зеленій печері з листя. — Так, але ж від чогось ти змінився, — мовив Хропик.