розділ «Українські легенди про походження різних народів».

(обратно)

76

Про дятлів дивіться також нижче в розділі «Українські легенди та перекази про гадів» (наприкінці абзацу, де йдеться про черепах).

(обратно)

77

У Переяславському повіті кажуть, їцо чайка — безутішна вдова. Коли помер її чоловік, вона з горя обернулась на чайку й весь час літала над його могилою кигичучи.

(обратно)

78

Дивіться розділ «Українські легенди та перекази про диких тварин».

(обратно)

79

У Старобільському повіті записано такий варіант цієї оповіді. На Здвиження всі гади злазяться докупи, до однієї ями…, і лижуть там кам’яний стовп, чим і живуть цілу зиму, аж до весни. Тому на Здвиження не можна ходити в ліс, бо провалишся до гадюк у яму. Якось пішов отак один чоловік і потрапив-таки до них… Гадюки так і обпали було цього чоловіка, щоб кусати його. Та тут найстарша як засичить на них, — він назад; почали лизати камінь і його штовхають туди ж. Полизав і він камінь, і раптом почав розуміти по-гадючому. Прожив той чоловік з ними в ямі аж до самої весни, бо звідти сам він ніяк не міг вилізти: надто ж глибока вона була.

(обратно)

80

За Бремом, турецький полоз (Eryx jaculus, familiaris, turcicus, Anguis jaculus, helino) сягає довжини 66, щонайбільше — 77 см.

‘Професор М. Сумцов говорить, що вірування про вужа, який ссе корову, позбавлене щонайменшого реального грунту, бо, за спостереженнями природознавців Лінка й Ленца, вуж не тільки не п’є нібито молока, а й не вживає взагалі ніякого пиття. Та запевненням шановного професора цілком суперечать незчисленні факти буденного селянського життя й висококомпетентні спостереження одного з найвідо-міших зоологів А. Е. Брема.

(обратно)

81

І донині ще, кажуть, можна бачити там зображення вужа в садах одного монастиря, присвяченого святому Варфоломію.

(обратно)

82

Дивіться про них у розділі «Українські легенди про надприродних істот».

(обратно)