- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (21) »
було б
змастити...- мовила мама.- Глянь, на що схожа
тйоя книжкова полиця? /
- Карлсон кажіе, що це все дурниці, не вгірто
й згадувати. І /
І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько
так, як махав Карлсон. Він хотів показати
мамі, що зовсім не варто побиватися через
якусь там книжкову полицю. -
Проте на маму це ніяк не вплинуло. [273]
- Це так каже Карлсон? - спитала вона.- Тоді
передай йому, що коли він ще раз пхатиме
сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку
не забуде.
Малий нічого не відповів. Він вважав, що це
просто жах - таке говорити про найкращого в
світі машиніста. Але на що інше можна було
сподіватися такого дня, коли всі наче
змовились перечити йому?
І Малий раптом затужив за Карлсоном. За
бадьорим радісним Карлсоном, що так гарно
махав рукою й казав, що нещастя - то дурниці,
і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося
знову побачити Карлсона. «Невже він більше
ніколи не прилетить?» - з тривогою подумав
Малий.
- Спокійно, тільки спокійно,- сказав собі
він, достеменно як Карлсон.- Адже Карлсон
пообіцяв, що прилетить.
Виявилося, що на Карлсона таки можна
покластися. Бо не минуло й кількох днів, як
він з'явився знов.
Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць
на підлозі й читав, коли почулося гудіння й
у вікно, мов велетенський джміль, залетів
Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи
якусь веселу пісеньку. Часом він стишував
літ і розглядав картини на стінах, схиливши
набік голову і примруживши очі.
- Гарні картини,- сказав він.- Страх які
гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої.
Малий схопився з підлоги. Він нетямився з
радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів.
- У тебе нагорі багато картин? - спитав він.
- Кілька тисяч,- відповів Карлсон.- Я сам
малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші
гарні речі. Я найкращий у світі майстер
малювати півників.
Карлсон зробив гарне коло й приземлився
побіч Малого. [274]
- Ти ба! - здивувався Малий.- Слухай... а чи
не можна мені піти з тобою на дах, побачити
твою хатку, твої парові машини й картини?
- Звичайно, можна,-відповів Карлсон.- А то ж
як! Ласкаво прошу... колись іншим разом.
- Якби ж скоро,- зітхнув Малий.
- Спокійно, тільки спокійно! - сказав
Карлсон.- Мені треба спершу трохи прибрати в
хаті, але я швидко впораюсь. Відгадай, хто
найкращий у світі швидкісний прибиральник?
- Мабуть, ти,- сказав Малий.
- Мабуть! - обурився Карлсон.- Ти ще кажеш «мабуть»!
Як ти можеш сумніватися? Найкращий у світі
швидкісний прибиральник - Карлсон, що живе
на даху. Це кожному відомо.-
Малий охоче вірив, що Карлсон у всьому «найкращий
у світі». І вже напевне він найкращий у світі
товариш в іграх. Це Малий відчув на власному
досвіді. Щоправда, Крістер і Гунілла теж
гарні товариші, проте куди їм до Карлсона,
що живе на даху. Малий вирішив неодмінно
розповісти про нього Крістерові й Гуніллі,
коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А
то Крістер тільки те й робить, що хвалиться
своїм псом Йофою. Малий уже давно заздрить
йому.
«Хай-но Крістер завтра знов почне
хвалитися своїм Йофою, я йому розповім про
Карлсона. Чого вартий Йофа проти Карлсона,
що живе на даху! Так я йому й скажу». [275]
І все-таки нічого в світі Малий так не
прагнув, як мати свого власного пса.
Карлсон перебив його думки.
- Я б залюбки трошки розважився,- заявив
він і цікаво озирнувся довкола.- У тебе більше
немає парової машини?
Малий похитав головою. Ага, парова машина.
Добре, що згадав! Адже Карлсон тепер тут, і
мама з татом можуть переконатися, що він
таки існує. І Боссе з Бетан теж, якщо вони
тепер дома.
- Хочеш піти познайомитися з моїми мамою і
татом? - спитав Малий.
- Залюбки! - погодився Карлсон.- їм буде
дуже приємно зустрітися зі мною - адже я
такий вродливий і розумний...- Карлсон почав
задоволено походжати по кімнаті.- І до міри
затовстий,- додав він.- Чоловік у розквіті
сил. Твоїм мамі й татові буде дуже приємно
познайомитися зі мною.
Саме тієї миті з кухні долинув ледь чутний
запах смажених [276] тюфтельок, і Малий згадав,
що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив
почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді
знайомити Карлсона з мамою і татом. Бо ж
доброго мало виходить, коли мамам заважають
смажити тюфтельки. А крім того, тато чи мама
можуть раптом завести з Карлсоном розмову
про парову машину або плями на книжковій
полиці. Ні, цьому треба запобігти. Будь-що
треба запобігти. Під час обіду Малий уже
постарається, щоб мама й тато зрозуміли, як
їм слід ставитись до найкращого в світі
машиніста. Треба тільки мати час. Поки пообідають,
він це владнає. А тоді запросить усіх і
поведе до своєї кімнати.
«Прошу, ось вам Карлсон, що живе на даху»,-
скаже він.
Як же вони здивуються! Ото буде смішно
дивитися на них!
Карлсон раптом перестав ходити по кімнаті.
Він завмер на місці й почав принюхуватися,
наче мисливський собака.
- Тюфтельки,- сказав він.- Як я люблю смачні
тюфтельки!
Малому стало трохи ніяково. Власне, на
такі слова годилося б сказати одне: «Якщо
хочеш, залишся й пообідай у мене».
Проте Малий не зважувався отак просто
взяти й привести з собою Карлсона до столу,
нікого не попередивши. От Крістер або
Гунілла - то інша річ. З ними Малий міг
прибігти останньої миті, тоді, коли всі вже
сиділи за столом, і сказати:
- Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочуть
горохової юшки й млинців.
Але привести на обід зовсім незнайомого
товстого чоловічка, який до того ж поламав
парову машину й наробив плям на книжковій
полиці, так просто не можна. [277]
Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить
смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати
їх, а то він образиться й не захоче більше
прилітати до Малого. О, скільки тепер
залежало від маминих тюфтельок!
- Почекай хвильку,- мовив Малий,- я побіжу
до кухні по тюфтельки.
Карлсон задоволено кивнув головою.
- Чудово! - вигукнув він.- Чудово! Тільки
мерщій біжи! Адже картинами не наїсися.
Малий помчав до кухні. Там біля плити
стояла мама в картатому фартусі і смажила
смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.
Мама підтрушувала над полум'ям велику
сковороду, а в ній було повно-повнісінько
чудових підсмажених кульок із м'яса.
- Це ти, Малий? - сказала вона.- Скоро будемо
обідати!
- Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька
тюфтельок і понести до своєї кімнати? -
попросив Малий як-найніжнішим голосом.
- Зараз, синку, ми сядемо до столу,-
відповіла мама.
- Я знаю, але все одно дайте... Після обіду я
вам поясню, навіщо вони мені.
- Ну добре, візьми.
І мама поклала на тарілочку шість
тюфтельок.
О, як вони смачно пахли! І які були гарні,
рум'яні - саме такі, як і треба.
Малий обережно взяв тарілочку обома
руками, поспішився до своєї кімнати й
вигукнув,
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (21) »