думаємо, а про щось найглибинніше й багатозначне…»

Правдиві, глибокі, святі слова! <7>

Етнонімія

Індійські сувіри, українські сівери й кімерійці

У допитливого читача «Слова о полку Ігоревім» та історії Київської Русі мимоволі виникають два суттєвих запитання: чому cіверського князя Ігоря так вабила далека й загадкова Тмуторакань і чому на престол у Тмутораканському князівстві сідали саме чернігівські князі? Що це — випадковість чи цьому є якесь пояснення?

Ситуація дещо проясниться, якщо зважити, що Тмуторакань розташовувалася на Таманському півострові. А на ньому в давнину жили сінди, «індійське плем'я» — як його називає античний автор Гезіхій. Сінди відомі й у долині Інду, біля історичного Пенджабу, вони мали колись свою могутню державу. Зараз у Пакистані є провінція Сінд.

Індійський епос, природно, добре знає сіндів — їм у «Махабгараті» присвячено чимало сторінок. Але з сіндами тут нерозривно пов'язане інше плем'я — сувіри. Вони завжди згадуються разом із сіндами, пов'язуються з ними спільною територією, єдиним управлінням і схожими характеристиками. Зокрема, за «Махабгаратою», обоє племен відносяться до західних «варварів», а до них індійська традиція відносить парфян, скіфів (шаків), яванів-греків, дравідів та деякі інші народи, які не дотримувалися ортодоксальних брахманських обрядів та звичаїв і локалізувалися на периферії ведійсько-брахманської культури індоаріїв. Тобто практично індійська традиція ставить знак рівності між сіндами і сувірами, називаючи сіндів сувірами, а сувірів — сіндами (УП, 450). Тому виходить, що сінди — це сувіри, а сувіри — це сінди. І така особливість, очевидно, прикладається не лише до сіндів у долині Інду, а й до сіндів на Таманському півострові. Тобто і щодо таманських сіндів правомірно стверджувати, що вони й таманські сувіри. А етнонім сувіри надзвичайно близький фонетично до етноніма сівери, що його мало плем'я, яке склало невід'ємну частку українського народу.

Індійська епічна традиція виводить сувірів від легендарного предка — царя Сувіри. Таке явище — не дивина, бо й деякі слов'янські племена мають своїх легендарних епонімів, наприклад, чехи — Чеха, поляки — Ляха, в'ятичі — В'ятка, радимичі — Радима. Саме через Сувіру країна сіндів — Сіндгу мала й другу назву — Саувіра, тобто «Сувірина», «Країна Сувіри».

Індійське ім'я Сувір розкладається на компоненти Су+вір, де Су- <10> префікс, який у санскриті надає основному слову вищого ступеня якості й передає значення «дуже», «вкрай», «винятково», «надзвичайно» (СРС, 732).

Слово вір, у свою чергу, означає «муж», «герой» (СРС, 615) і сходить до індоєвропейського вірос — «чоловік», «мужчина», «герой». Тож ім'я Сувір із санскриту тлумачиться як «Справжній Муж», «Неперевершений Богатир», «Незрівнянний Герой». Подібним чином тлумачиться етнонім сувіри — «справжні мужі», «доблесні богатирі», «могутні герої». Що засвідчує належність цього племені до воїнського стану.

Індоєвропейське вірос на грецькому ґрунті прибрало форми герос, від якого й утворене сучасне слово «герой». У грецькій міфології Герос — це Діоніс, тоді як індійське Вір стосується переважно бога Крішни (Смирнов, 267), якого грецька традиція ототожнює з Гераклом. А Геракл, як відомо, тісно пов'язаний із причорноморськими скіфами і територією України, бо, як свідчить одна із легенд, що її наводить Геродот у V ст. до н. е., Геракл одружився з дочкою ріки Борисфен і народив із нею трьох синів — родоначальників скіфських племен. Грецьке герос — «герой» якраз відбилося в імені Геракл, що означає Герославний, інакше — Діонісославний, хоча сама антична традиція пов'язує це ім'я з Герою, дружиною Зевса. Проте, очевидно, давні етимологи просто намагалися згладити явну суперечність між значенням імені Геракл і нетерпимо ворожим ставленням до уславленого богатиря дружини Зевса. Бо саме Гера спричинилася до смерті Семели-Землі, яка народила Діоніса, саме Гера затримала народження Геракла від Зевса й земної жінки Алкмени. Тож більше підстав виводити ім'я Геракла не від Гери, а від Героса-Діоніса. Як, де речі, й ім'я самого «батька» історії — Геродот: воно, імовірніше, означає не «Даний Герою», а «Даний Геросом», тобто Діонісом. На слов'янському ґрунті імені Геракл відповідає ім'я Ярослав. Іраклій теж різновид імені Геракл.

Показово, що компонент — вір наявний у деяких українських прізвищах таких, скажімо, як Балвір, Бальвір, Балбир, Балбиренко. За «Реєстром» 1649 року козаки з такими прізвищами служили в Білоцерківському, Брацлавському, Канівському, Київському, Корсунському, Переяславському, Полтавському й Черкаському полках (РВЗ, 76, 101, 123, 156, 161, 170, 171, 175, 190, 252, 296, 345, 415). А Балвір, інакше Бальдев, в індійській міфології — старший брат бога Крішни, ім'я його означає «Могутній герой». Тобто ім'я Балвір виявляється семантичним двійником імені Сувір, що його мав легендарний родоначальник індійських сувірів. В обох іменах другі компоненти етимологічно тотожні, тобто мають однакове походження і значення, а перші — тотожні семантично, значеннєво. Форма Балбир, з якої утворено прізвище Балбиренко, властива пенджабській мові, де компонент — вір <11> закономірно передається як — бір, що добре видно хоча б з імен та прізвищ пенджабських літераторів: Балбір Сінх, Дгармабір Сінха, Сукхабір, Бірбгадра (при формах мовою хінді Балвір, Дгармавір, Сукхавір, Вірбгадра). Тобто як в індійців існує дві форми цього імені, так і в українців існує дві форми цього прізвища — Балвір та Балбир.

На відміну від свого молодшого брата Крішни, Балвір — не воїнське, а землеробське божество. Атрибутом і зброєю його є плуг, через що він має епітет «Плугодержець» і «Озброєний плугом».

Не менш показово, що й ім'я Крішни досить рясно відбите в запорозьких козаків. За тим же «Реєстром» у різних сотнях Черкаського полку служили два Івани Крішненки, а сотником Переяславського полку був Богдан Кришненко (РВЗ, 64, 72, 333). Крішна мав ще одне ім'я — Гопал, Гопала, а козаки з прізвищами Гупал, Гупало, Гупалов, Гупаленко фіксуються у Брацлавському, Кальницькому, Кропивнянському, Миргородському, Полтавському, Уманському, Черкаському полках (РВЗ, 84, 227, 240, 278, 281, 350, 388,).

Вже ці дані засвідчують, що предки запорозьких козаків поклонялися Крішні і Балвірові. А що це за божества, прояснює один індійський міф. Він мовить, що сонячний бог Вішну, захисник землі і людей, висмикнув із голови дві волосини — чорну й білу — і помістив їх у Девакі й Рохіні — двох дружин Васудеви, батька обох братів. Невдовзі Девакі народила чорного хлопчика — Крішну, а Рохіні — білого, Балвіра. З чого виходить, що Крішна