таємничого злочину.

Інша газетка, що також нічого не втрачала, рішуче виступила проти версії про танцівниць. Вона опублікувала знімок трупів трьох агентів Комінтерну, закатованих і вбитих членами Ку-Клукс-Клану. Три євреї, що зазнали аварії на житейському океані, дозволили зняти себе для цієї мети в ящиках з-під канадських яєць.

Кіносиндикат спішно підновив стару італійську стрічку з побуту кривавої Каморри. Чарлі Чаплін, під тиском злободенності, виступив у дуже кумедній картині “Чаплі боїться довгих ящиків”. Наприкінці “тижня з приводу ящиків Руфа” відбулися грандіозні мітинги. У Філадельфії лінчували двох негрів.

Але Ігнатій Руф повернувся на материк і не був арештований. У всіх газетах з’явилися його портрети і коротка біографія. Нісенітниця про трупи була остаточно спростована. В ящиках лежали всього-на-всього астрономічні інструменти. “Ігнатій Руф, — повідомлялось, — захоплюється останнім часом астрономією і будує на острові Небесну лабораторію”.

Так чиясь досвідчена рука привела в порядок газетний галас і спрямувала його в певне русло. Збудженню в країні не давали улягтися. Ім’я Ігнатія Руфа знову почало обростати таємницею. Писали про стодвадцятидюймовий гігантський рефрактор, установлений в горах на острові Руфа. Повідомлялося про надзвичайну силу і чутливість астрономічних приладів.

Усе це цікавило тільки обивателів. Біржа і фінансові кола залишалися спокійними. При всій обережності не можна було знайти бодай найменшого зв’язку між астрономією і економікою. Хоча люди, які близько знали Руфа, дивувалися, з якого це чуда людина, що цікавилася тільки нафтою і хімічною промисловістю, почала раптом нишпорити очима по небу, де вже, напевне, не знайдеш жодного цента?

Так минуло щось із півроку. Ігнатій Руф, нарешті, завдав підготовленій громадській думці першого удару.

III

Від скель, гострих, мов хребет дракона, лягли вугляногусті тіні — вони тяглися вниз до середини кратера. Де-не-де між ущелинами поблискували місячним світлом шибки в бараках. Вимальовувались ажурні обриси залізних щогл канатної дороги. Сухо тріщали цикади. Безшумно літала сова — мешканка гірських щілин. Сюди ледве досягає сонний шум океану.

На краю рівного майданчика стояв інженер Корвін і дивився вниз, звідки доносилось важке дихання і хрускіт камінців. Це йшов Ігнатій Руф. Череп його був покритий фуляром, жилет розстебнутий. Він зійшов на майданчик, віддихався і підвів голову до місячного диска.

Яскравий місяць, здавалося, притягував і води океану, прорізаного блискітливою дорогою, і неймовірні задуми Руфа.

— Все гаразд? — спитав він і повернувся до приземкуватого кам’яного будинку. По його шершавих стінах ковзали тіні ящірок. Крізь півкруглий купол висувалася в небо величезна металева труба.

Інженер відповів, що все в порядку: новий рефрактор установлено. Він за допомогою годинникового механізму повзе слідом за місяцем. Збільшення величезне: можна розрізнити площі до квадратного кілометра.

— Я хочу це бачити, — сказав Руф.

Вони увійшли в темну обсерваторію. Руф сів на східець перед масивним окуляром. Корвін зупинився біля іншого інструмента, привезеного колись на “Фламінго”. В тиші вицокував годинниковий механізм. Корвін сказав:

— Об’єктив наведено на Море Дощів. Сядьте зручніше, без напруження. Зніміть ковпачок із скельця.

Ігнатій Руф наблизив око до мідної трубки окуляра і зразу ж відсмикнув голову: сліпуче сріблясте світло ударило йому в зіницю. Руф задоволено щось промимрив і знову потягся до скельця.

Застилаючи все поле зору, місячна поверхня здавалася такою близькою, що хотілось доторкнутись до неї. Це була північна частина місячної кулі — застигла пустельна рівнина Моря Дощів. Із північно-західного боку Райдужної Затоки входили в неї останні відроги Місячних Альп. Далеко на півдні лежали гігантські таємничого походження цирки Архімеда і Тімохаріса.

— Ви бачите, праворуч від кратера — борозна, з півдня на північ. Це — так звана Поперечна Альпійська Долина. Ширина її близько чотирьох кілометрів і довжина сто п’ятдесят кілометрів, — сказав Корвін. — Ця тріщина утворилася від удару великого космічного тіла об місячну поверхню.

— Так, я бачу цю тріщину, — сказав Ігнатій Руф.

— Тепер дивіться південніше. В поясі цирку Коперніка знаходиться система тріщин. Вони дрібні і звивисті, походження їх інше. Друга система тріщин, Триснекера, — на захід від Океану Бур. Третя — в поясі цирку Тіхо. Всього звичайно налічують триста сорок вісім тріщин. Але в наш рефрактор за одну вчорашню ніч я нарахував їх понад три тисячі.

— Ви певні, що ці тріщини не мають відношення до гірських утворень?

— Певен. Безсумнівно, вони пізнішого походження. Крім того, вони збільшуються в довжині, кількість їх також збільшилась за півстоліття. Протягом чотирнадцяти місячних днів видима нами поверхня Місяця нагрівається сонцем. Оскільки тепер там немає атмосфери, то це нагрівання досягає величезних температур. Потім сонце заходить, і місячна півкуля поринає в чотирнадцятиденну ніч, в ефірний холод, що настає раптово після заходу. Візьміть кам’яну кулю, розжарте її до білого і киньте в крижану воду…

— Вона трісне на дрібні шматочки, хай їй чорт! — вигукнув Руф і довго ще потім віддихувався: у нього калатало серце.

— Точнісінько так тріскається і місячна куля. В її тріщини потрапляє або волога, що лишилася ще на місяці, або вуглекислота. Потім, холонучи, вони значно поглиблюють тріщини.

— Вони роздирають її до самого центра…

— Так. Місяць складається з порівняно легких матеріалів, не дуже в’язких. Рано чи пізно планета повинна розпастись. Якщо в ній ще є розжарене ядро — тим краще: досить крізь розширені тріщини надто швидко проникнути холоду, щоб воно вибухнуло, як бомба…

— Дай боже, дай боже, — прошепотів Ігнатій Руф.

Він жадібно оглядав пориті западинами і ніби слідами від пузирів, що вже лопнули, похмурі простори місячних рівнин. Оцей труп далекого світу буде кинутий в сутичку пристрастей, воль і честолюбства, зіграє вирішальну роль у задуманій грі!

Руф з перегорілим зітханням одірвався від окуляра.

— Я вважаю необхідним привести сюди журналістів і показати їм тріщини, але хочу бути впевненим, що ця сволота побачить тільки те, що їм треба побачити, і не сунутиме носа в наші роботи.

— Ми проведемо їх в обсерваторію вночі, — відповів Корвін, — зібрані апарати і все те, що повинно бути приховане, ми помістимо в місячну тінь — вона лягає до половини кратера.

Руф і Корвін знову вийшли на майданчик. Справді, у