розслабив і опустив плечі. Непомітна зарозумілість, неймовірна самовпевненість. Так, Артеміс, судячи з усього, знову став колишнім.

— Чудово. Тоді прихопимо наш ескорт і якнайшвидше вшиємося звідси, еге ж? Мені хочеться знову відчути сонячне світло на своєму обличчі. Справжнє сонячне світло, а не промені цих ультрафіолетових ламп, які тут усюди натикані.

Артеміс відчув приплив симпатії до свого охоронця — почуття, яке все частіше відвідувало його в останні місяці. Батлеру було доволі складно залишатися непоміченим серед людей. А тут, навіть у костюмі клоуна і з палаючими кульками для жонглювання, він не зміг би привернути до себе більше уваги.

— Добре,— погодився Артеміс.— Ми заберемо свій ескорт і зникнемо. Де Холлі?

Батлер ткнув пальцем у напрямку холу.

— Там, де зазвичай. З клоном.

Капітан Холлі Шорт із розвідувального відділу ЛЕП дивилася в обличчя свого найлютішого ворога, але відчувала при цьому тільки жалість. Звичайно, якби вона дивилася на справжню Опал Кобой, а не на її клона, можливо, жалість опинилася б не на останньому місці в списку її почуттів, то все ж таки набагато нижче за гнів і відразу, що межує з ненавистю.

Але це був клон, вирощений заздалегідь, щоб забезпечити Піксі, з її манією величі, двійником тіла. Її можна буде пересадити в нього, щоб попередити ув’язнення в клініці Ж. Аргона, якщо ЛЕП коли-небудь позбавить її свободи. А про це Поліція мріяла вже давно.

Холлі було шкода клона, тому що та була жалюгідним безсловесним створінням, яке, власне, і не просило, щоб його створювали.

Клонування було оголошено забороненим розділом медицини, як з релігійних міркувань, так і тому, що без життєвої сили, або душі, керуючої їхніми організмами, клони були приречені на коротке життя при низькій активності головного мозку і з вічними перебоями в роботі внутрішніх органів.

Зокрема, ось цей клон провів більшу частину свого життя в інкубаторі, відчайдушно борючись за кожен вдих із того моменту, як його вийняли з кокона, в якому він був вирощений.

— Ще трохи, малятко,— прошепотіла Холлі, торкаючись чола ерзац-Піксі стерильними рукавичками, вставленими в стінку інкубатора.

Холлі і сама не могла точно сказати, чому вона почала відвідувати клона. Можливо, тому, що, як сказав Аргон, ще ніхто ніколи не робив цього.

— Вона з’явилася нізвідки. У неї немає друзів.

Тепер у неї було, щонайменше, двоє друзів. Артеміс теж став приходити разом з Холлі і міг довго мовчки сидіти поруч, що було зовсім незвично для нього.

Офіційно клон називався «Безіменний експеримент-14», але один із дотепників у клініці назвав його Непаль, що було злим жартом, поєднанням «не» і «Опал». Утім, жорстокий це був жарт чи ні, а ім’я приліпилося до клона, і тепер навіть Холлі користувалася ним, хоча й вимовляла його з деякою ніжністю.

Аргон запевнив її, що «Безіменний експеримент-14» абсолютно не має розумових здібностей, але Холлі була впевнена, що іноді молочні очі Непаль реагують на її появу. Чи може насправді клон розпізнавати її?

Холлі дивилася на тонкі риси обличчя Непаль, які чітко нагадували риси обличчя її генетичного донора.

«Ця піксі отруйна,— гірко думала Холлі.— Все, до чого вона доторкається, в’яне і гине».

Артеміс увійшов до кімнати, зупинився поруч із Холлі і легко поклав руку на її плече.

— Вони помиляються щодо Непаль, — сказала Холлі. — Вона відчуває. Вона розуміє.

— Я знаю,— опустився на коліна Артеміс.— Минулого тижня я її дечого навчив. Дивись.

Він поклав руку на скло і став повільно вибивати ритм.

— Це вправа, яку розробив кубинський лікар Парнассус. Він використовує її для вироблення відповідної реакції у немовлят і навіть шимпанзе.

Артеміс продовжував повільно стукати по склу, і незабаром Непаль почала відповідати, вона насилу простягнула до Артеміса свою руку і незграбно повторила його ритм.

— Тепер бачиш? — вимовив Артеміс.— Це проблиски розуму.

Холлі злегка притулилася плечем до плеча Артеміса, цей жест заміняв у неї обійми.

— Я знаю, що з часом твій мозок розвинеться.

Завібрував датчик у формі жолудя, прикріплений на грудях поліцейського комбінезона Холлі, і вона доторкнулася до свого навушника, приймаючи виклик. Швидкий погляд на наручний комп’ютер сказав їй, що дзвінок надійшов від технічного консультанта Поліцейської Плази, Фоулі, і що виклик кентавра позначений як «терміновий».

— Фоулі, що трапилося? Я в клініці, доглядаю за Артемісом.

По бездротовій мережі Небесного міста голос кентавра звучав Кристально чисто:

— Повертайся на Поліцейську Плазу, негайно. Захопи гидкого хлопчиська.

Кентавр говорив з акторськими інтонаціями в голосі, мабуть, він зможе стати зіркою театральної сцени, якщо раптом обірветься його поліцейська кар’єра.

— Ти помиляєшся, Фоулі. Консультант не може віддавати накази капітанам.

— Ми приймаємо із супутника зображення Кобой. Передача йде в прямому ефірі,— парирував технічний консультант.

— Уже йдемо,— сказала Холлі, перериваючи зв’язок.

У коридорі вони прихопили із собою Батлера. Артеміс, Холлі і Батлер, три товариші, що пройшли вогонь і воду, давно виробили свою манеру розмовляти в кризових ситуаціях короткими репліками.

— Положення? — запитав Батлер, побачивши заклопотаність на обличчі Холлі.

Та пронеслась уперед, тягнучи інших за собою.

— Опал,— відповіла вона по-англійськи.

Обличчя Батлера напружилося.

— Зображення?

— Супутниковий зв’язок.

— Джерело? — запитав охоронець.

— Невідоме.

Вони побігли по оформленому в стиді ретро коридору до виходу з клініки. Батлер випередив інших і притримав старомодні двері на металевих петлях. На склі дверей був намальований лікар. Він дбайливо втішав пацієнта, що плакав.

— їдемо на палиці? — запитав охоронець, і з його тону було ясно, що йому дуже не хотілося б їхати на цій самій «палиці».

— Пробач, велетне, — відповіла Холлі, проходячи в двері.— Доведеться.

Артеміс ніколи не користувався громадським транспортом, ні людським, ні ельфійським, тому він запитав:

— Що таке палиця?

— Палицями прозвали тут ремінні петлі, підвішені до рухомих канатів, які розбігаються паралельними рядами по всьому Небесному місту. Це був стародавній і цілком придатний вид транспорту, що нагадував чимось багажні конвеєри в аеропортах. По всьому місту були розкидані посадочні майданчики, пасажир мав зробити крок уперед, стати на петлю і вхопитися за висунуту з ременя палицю з вуглецевого волокна. Звідси, власне, і назва — «палиця».

Артеміс і Батлер багато разів бачили «палиці» раніше, але Артеміс не збирався коли-небудь