похапцем все з'їв. Після того, коли він був неслухняний, то досить було мені сказати, – «Бабуся не прийде», – як він вмить робився покірним. – Мала я ще один з ним клопіт. – Чи, ви знаєте, де міститься наш сиротинець? – запитала мене Віра.

– Так.

– Якраз під тою горою, де міститься сиротинець, іде дорога до міста. По ній завжди проходять селяни з міста або до міста. Скраю, на горбку, стоїть лавка. Сидячи там, видно людей, що проходять. Ґена завжди біг до тої лавки. – «Я буду дивитися, як бабуся буде йти!» – казав мені. Просиджував там доти, аж поки я не забирала його до хати... А, тепер таке несподіване з ним сталося! Бідна дитина.

Вона замокла. Я встала.

– Так... Треба мені йти! Мені тільки дивно, що я його не пізнала.

– О, він дуже схуд! Особливо після того, як я відійшла з сиротинця.

– Та-ак! – А коли будуть ховати? – ще запитала.

Хоч мене в даний момент це не цікавило.

«А... Не знаю! Певне, в цих днях!»

«Та-ак!.. Ну, до побачення!»

***

На цьому мав би бути кінець великої трагедії маленької, людської істоти. Ґени вже не було! – Був холодний трупик.

Щось на четвертий день після смерти Ґени Віра, побачивши мене на подвір'ї, сказала:

– Знаєте, Ґену ще й досі не поховали!

– Чому?

– Шпиталь відмовляється ховати на свій кошт і скидає на сиротинець. Кажуть, що дитина була приналежна до сиротинця, отже мусять на свій кошт ховати. А в нас нема грошей!

– На що ж потрібні гроші?! Я думаю, що священик і так поховає!

Вона усміхнулася, дивлячись вбік.

– Дошки на труну треба купити. Столярові за роботу заплатити.

Я нічого не сказала. Розмова зійшла на іншу тему.

Ще за кілька днів, я зайшла до Віри в якійсь справі. Коли присіла на стілець в кухні, одразу глянула чомусь на друге крісло.

– Чи, Ґену вже поховали?

– Так, поховали! – сказала вона, спустивши очі додолу.

– Хто дав гроші на труну?

– Ніхто. Полонені збили з якихось дощок труну і самі поховали.

– Як? – Без священика?!

– Ет! – махнула вона рукою.

– Чи невже ніхто не міг заопікуватися похоронами!?.. Без священика! Як щеня!.. Це страшне!

– А, хто?!

Пані Віра, здавалося мені, допитливо дивилася на мене. Я мовчала.

Перед очима стояла дівчина-селянка зі шпиталю... Знизуючи плечима і з іронічною усмішкою на устах: «А хіба воно моє?..»

... «Так, що ж, що не ваше! Ви ж бачите, що це сирота!.. Треба ж совість мати!»

____________________

Примітка

Оповідання «Ґена» Люби Куценко надруковано у альманасі «Новий обрій» (№ 4 за 1971 рік), виданому у Мельбурні видавництвом української діаспори Австралії «Ластівка».

1

Сутерени – підвал. (Тут і далі у виносках примітки упорядника даної інтернетної публікації).

(обратно)

2

Підкасана – із підіткнутою спідницею.

(обратно)

3

Landrat – районний адміністратор (нім.).

(обратно)

4

Ґміна – адміністративна одиниця в Польщі, певна територія яка є амоврядною громадою мешканців.

(обратно)

5

Angemessen – відповідний (нім.).

(обратно)

6

Товщ – жир.

(обратно)