залицяльника з гарною професією, на вибір тут священики, вчителі, фабричні робітники, бляхарі, теслі, слюсарі, годинникарі, м’ясники! А також ковбасники! І ще, і ще, і всі вони ласі до жінок, як кіт на сало, і чоловіки ними користуються, проте самі нізащо в світі не хочуть купити вже використану бодай раз жінку й користуватися нею далі. Ні. Ось і виникають проблеми. Де ж його взяти тих невикористаних жінок, якщо ними постійно користуються? Проституції не існує, але існує ціла купа позашлюбних дітей, не треба було їх робити, а вона це зробила, їй їх зробили, постаралися добряче, і от стоїть вона перед нами й сама має робити всю роботу, навіть і ту роботу, що її зазвичай робить чоловік, а дитина залишається з бабцею, яка ненавидить і мати, і дитя. Використаних жінок беруть за себе рідко, а якщо беруть, то тільки з перших рук. І все життя їм доводиться слухати: якби я не взяв тебе за себе, ніхто на тебе б і не поласився, і довелося поламати голову, де брати гроші на себе й на дитину, проте я таки взяв тебе останньої миті, і ти можеш брати гроші в мене, але спершу я візьму грошей на бухло, а тоді візьму в тебе ще раз, і ще, скільки захочу, а вже потім, щоб хтось не скористався, бува, нашою дочкою протиправно, я простежу за тим, аби вона не стала такою, якою була її мати, ПЕРШЕ НІЖ її взяли.

От і випадає їй чекати, поки її візьмуть, а візьмуть уже після того. І хай потім її беруть, але тільки після того як. Якщо вона допустить, як ти, що її візьмуть перш ніж, то хай вона потім тішиться, якщо її взагалі хто-небудь візьме. І хай вона радіє, що в неї такий гарний батько.

Як воно страшно — так повільно вмирати. І чоловіки, і жінки разом рухаються до смерті. Щоправда, у чоловіка є якась розривка, він сидить зовні й, як дворняга, сторожить дружину. Він сторожить готову спочити навіки. А дружина сторожить його зсередини, сторожить від жінок, які приїхали в село влітку погостювати, сторожить дочку й гроші на господарство, аби він їх часом не пропив. А чоловік сторожить дружину зовні, сторожить від чоловіків, які приїхали до них улітку погостювати, сторожить дочку й гроші на господарство, щоб щось потягнути з них і пропити. Отож, руч об руч, рухаються вони до смерті.

І дочка чекає не дочекається, поки і їй дозволять померти, і батьки запасають, готуючись до її смерті: простирадла й рушники, серветки й старий холодильник. У ньому вона збережеться хоч і мертва, зате свіжа.

А що буде з Паулою? Вона буде крамаркою або ж сидітиме вдома? Тільки за цим всім не забути б про Паулу! Адже йдеться тут про неї. Що буде з Паулою? Помре вона раніше або пізніше? Або й не починатиме жити? Помре відразу? Не дочекавшись, а тоді — вже запізно, дитина вже є, а мати вмирає відразу, та не так, як усі, — після весілля? НІ! Паула хоче-бо вивчитися на кравчиню. У селі про таке ніколи й не чули, щоб дівчина хотіла на когось ВИВЧИТИСЯ. Коли б чого не трапилося.

Мати питає:

— Пауло, йшла б ти краще в крамарки, бо в крамниці легше познайомитися з хлопцем, або, може, сидітимеш удома, якщо ти вже з кимсь познайомилася?

Мати каже:

— Пауло, тобі ТРЕБА стати або крамаркою, або домогосподаркою.

Паула відказує:

— Мамо, зараз усі місця в крамниці зайняті.

Мати говорить:

— То сиди вдома, Пауло, і будь домогосподаркою, і допомагай мені з хатньою роботою й у хліву, і доглядай за батьком, як я доглядаю за ним, і за братом, коли він вертається з бутини. Чому тобі має бути краще, ніж мені? Я ніколи не прагнула стати кращою за свою матір, вона була домогосподаркою, адже тоді в нас не було ні крамниці, ні крамарок, і мій батько прибив би мене, якби я бодай словом похопилася про крамницю.

І він сказав мені: залишайся вдома й допомагай матері, і прибирай за мною, коли я приходжу з роботи, і бігай у заїзд за пивом, і щоб обернутися туди й назад за вісім хвилин, а якщо запізнишся, я тобі хребта зламаю. І з якої речі ти, моя дочка, хочеш жити краще за мене? Залишайся краще вдома і допомагай мені, коли батько й твій брат Ґеральд вертаються з роботи. І, можливо, ми і справді коли-небудь зламаємо тобі хребта — я, і твій батько, і твій брат Ґеральд. ЧАО!

Але Паула заперечує:

— Мамо, я не хочу, я хочу вивчитися на кравчиню. А коли я вивчуся на кравчиню, я хочу одержати бодай щось від життя, хочу з’їздити в Італію, і ходити в кіно на власні, зароблені гроші, і потім, коли я хоч трохи порадію життю, я ще раз, востаннє, з’їжджу в Італію, а потім ще раз, востаннє, сходжу в кіно на власні, зароблені гроші, а вже тоді шукатиму собі гарного чоловіка, або не такого вже красеня, що їх тепер показують у кіно, а потім вийду заміж і заведу дітей. І всіх їх любитиму, всіх і відразу, атож, любитиму! І хай їх буде двоє, хлопчик і дівчинка. А тоді прийматиму пігулки, щоб їх лишилося тільки двоє, хлопчик і дівчинка, і щоб удома був лад і спокій. Я шитиму тільки на дітей і на себе й разом із працьовитим чоловіком побудую власний будиночок.

Я сама шитиму на себе й на дітей, так можна зібрати повно грошей, а на чужих людей я більше не шитиму, він мені цього не дозволить, ні. Мамо, прошу тебе, я хочу вивчитися на кравчиню.

Мати говорить, що скаже про це батькові й Ґеральду. За все життя вона була в кіно всього тричі, і їй кіно не сподобалося, їй було нудно, і вона зраділа, коли прийшла додому.

— В Італії я взагалі не була ніколи в житті, телевізор куди цікавіший, там бачиш увесь світ, і при цьому не треба бити ноги. Коли був ще живий мій батько, я тягнула ярмо, працювала на нього, не розгинаючи спини, а потім працювала на твого батька й на Ґеральда, а тепер, коли ти вже доросла й можеш тягти ярмо нарівні зі мною, ти кажеш, що не хочеш, а хочеш вивчитися на кравчиню, мати чистеньку працю. Чому й заради чого я все життя гнула спину, якщо не заради батька й не заради Ґеральда? А тепер, коли ти нарешті можеш тягти ярмо вдвох зі мною, ти, виявляється, не хочеш. Викинь собі це з голови! Поки батько й Ґеральд не вибили! Я все розкажу батькові й Ґеральду! От побачиш!

Батько й Ґеральд вважають, що Паула не повинна огинатися і ховатися за своє кравецтво, бо ж їм доводиться робити важку й брудну роботу лісорубів.

Нехай не думає, що їй удасться уникнути батьківського гніву, вибравши собі чистеньку працю. Батькові вже й без того довелося женитися на матері через неї, через Паулу, власне не через неї, а через її старшу сестру, що тепер має чоловіка і яку дідька лисого дістанеш.

Батька виводило з терпцю, що мати займається чистою домашньою роботою, а йому із сином доводиться робити брудну й важку роботу, на п’яну руку він не раз уже дубасив її смертним боєм, не раз уже шпурляв їй в обличчя брудні чоботи, шпурляв на лавку брудні штани, брудні робочі штани на новеньку ще, оббиту тканиною лавку. І Паулі