Гайнца, Бріґітті зась, а все, що гірше за Гайнца, Бріґітті потрібне як торішній сніг.

Бріґітта робить усе, щоб не сісти на дно, бо ж це означало б втрату Гайнца.

Втім, Бріґітта добре знає, що й шлях угору для неї закритий, для неї існує тільки Гайнц або що-небудь гірше за Гайнца, або ж їй доведеться, поки віку, шити бюстгальтери.

Коли шити бюстгальтери й втратити Гайнца, то, як на неї, краще було б зразу на той світ.

Від самого тільки випадку залежить, чи жити Бріґітті (з Гайнцом) або ж, як його не буде, попрощатися з білим світом і загинути.

Тут немає жодної закономірності. Доля вирішує долю Бріґітти. Байдуже, що вона робить і хто вона така, важливо — що робить Гайнц і хто він такий.

У Бріґітти й Гайнца немає своєї історії. У Бріґітти і Гайнца є тільки робота. Гайнцові доведеться стати історією для Бріґітти, він має дати їй особисте життя, тоді повинен зробити їй дитину, майбутнє якої, у свою чергу, залежить від Гайнца та від його ремесла.

Історія Бріґітти й Гайнца не те щоб розвивається поступово, — вона спалахує раптово (наче блискавка) і зветься коханням.

Кохання з’являється з боку Бріґітти, їй треба переконати Гайнца, що це він загорівся коханням. Гайнц має втямити, що для нього немає майбутнього без Бріґітти.

Звісно, майбутнє у Гайнца є: він буде електромонтером.

Він длубатиметься собі в дротах, навіть якщо Бріґітти не буде. Тягти електричну снасть можна й у тому разі, якщо б Бріґітти взагалі не існувало.

Атож, жити й ходити в боулінґ або кеґельбан можна й без Бріґітти. А проте, у Бріґітти є своє завдання. Їй потрібно постійно втовкмачувати Гайнцові, що без неї в нього немає майбутнього, а це вельми непросто.

Крім того, кров з носа потрібно завадити Гайнцові, який може раптом розгледіти своє майбутнє в іншій жінці. Але про це — згодом.

Становище дражливе, але перспективне.

Гайнц поклав собі стати і неодмінно стане підприємцем, заведе власну, хай і невелику, електромайстерню.

Коли-небудь Гайнц допнеться свого, тоді-таки Бріґітта розділить із ним те, чого він допнувся.

Бріґітта залюбки б стала власністю власного чоловіка у його власній фірмі, бо ж вона певною мірою належала б їй.

Аби лишень Гайнц випадком не поклеїв якусь гімназисточку на кшталт Сюзі!

Аби, боронь Боже, Гайнцові не здалось одного дня, що може існувати інша жінка, краща за Бріґітту, і вона шталтитиме йому більше.

Якщо Гайнц раптом знайде щось краще, треба, щоб він якнайшвидше здихався нової приятельки. Краще було б, якби він узагалі ні з ким не знайомився, так воно певніше.

Коли Бріґітта, відчуваючи під пальцями м’який поролон і тверде мереживо, сидить на робочому місці і пристрочує чергову стрічку до гарненького бюстгальтера модної барви, її діймають кошмари: хай суперниці поки що нема в природі, але ж, обернувшись якоюсь кралею, вона може будь-якої миті перебігти Гайнцові шлях.

Навіть на роботі Бріґітта ніяк не знайде собі місця.

І навіть за роботою вона не може думати про щось інше, крім цієї ж таки роботи.

За роботою їй можна і не думати, проте щось у ній увесь час снує думки.

Самій Бріґітті не до снаги піднести своє життя на вищий щабель. Усе краще в житті прийде разом з Гайнцом. Гайнц забере Бріґітту від швейної машини, сама Бріґітта з цим не дасть собі раду. Проте вона не надто на це сподівається, бо щастя — це випадок, а не закон або ж логічний наслідок певних учинків.

Бріґітта чекає, доки майбутнє подадуть їй на тарілочці.

Сама вона не при силі його створити.

Історія їхнього знайомства нічого не важить. Та й самі вони — нуль без палички. Вони просто-таки яскравий приклад того, що нічого не важить.

Як просто підвертаються одне одному студенти й студентки, що, втім, одне й те ж таки, хіба що стать різна. Як часто про ці зустрічі розповідають дивовижні історії.

Часом у цих історій є навіть своя довга передісторія.

Хоча передісторія Бріґітти вочевидь навряд чи допоможе їй збити майно у майбутньому, вона, проте, познайомилася з Гайнцом, руками якого вона колись-то його зіб’є.

Бріґітта — нешлюбна дочка, і мати її робить те ж саме, що і Бріґітта, — шиє бюстгальтери й станики.

Гайнц — законний син шофера-дальнобійника та його дружини, яка могла собі сидіти вдома.

Попри цю величезну різницю, Бріґітта й Гайнц таки познайомилися.

У цьому особливому випадку «познайомитися» означало «вирватися» або «не дати піти» й «утримати». Гайнц навчився дечого, що колись відкриє йому широкий шлях у світ, — він опанував ремесло електрика.

Бріґітта зроду-віку нічого не вчилася.

Гайнц — особа поважна, Бріґітта ж — десята спиця в колесі, на її місці легко міг би опинитися будь-хто.

Гайнца важко з кимось переплутати, він раз по раз комусь потрібен — тут, приміром, ушкоджена провідня, а там комусь знадобилася дещиця кохання. Бріґітта — ні се ні те, та й потрібна вона комусь як та дірка в мості. У Гайнца є майбутнє, у Бріґітти немає навіть сьогоднішнього.

Гайнц для Бріґітти — це все, робота для Бріґітти не що інше, як тяжка мука. Людина, що кохає іншу людину, — більше нічого іншого й не треба. Людина, що кохає іншу й сама, крім того, є особою поважною, — це найкраще з того, чого може доп’ясти Бріґітта. Робота — це ніщо, бо ж її Бріґітта має, а кохання значить багато, адже його ще треба знайти! Бріґітта вже знайшла, і її знахідка — Гайнц.

Гайнц частенько запитує себе: чим може похвалитися Бріґітта?

Гайнцові частенько спадає на думку: а що коли женитися на іншій, у якої є грошенята або якесь приміщення, де можна відкрити якусь крамничку?

У Бріґітти є її тіло.

Крім її тіла, на ринку ще до біса інших тіл, і все це — одночасно. Єдине, що може Бріґітті незле прислужитися, — це косметика. І швейна промисловість.

У Бріґітти є груди, стегна, є ноги, є рура між ніг. Але ж це є і в інших, інколи навіть кращої якості.

У Бріґітти є молодість, що її доводиться ділити з іншими: з фабрикою, наприклад, і з крикнявою у цеху, і з напхом напхатим автобусом. Усі вони висмоктують з неї її молодість.

Років Бріґітті стає дедалі більше, а жіночності — чимраз менше, конкурентки молодшають, а краса її лиш квітне. Бріґітта каже Гайнцові:

— Мені потрібен хтось, на кого я могла б спертися, хто завжди був би зі мною поруч, і я завжди була б поруч із ним і завжди була б йому опорою.

Гайнц каже, що це йому до дули.

Жаль, що Бріґітта так ненавидить Гайнца.

Сьогодні, приміром, Бріґітта стоїть навколішках перед унітазом у садовому будиночку, що належить Гайнцові та його батькам, стоїть навколішках просто на холодній підлозі.

Підлога ця холодніша за гаряче кохання, що зветься «Гайнц».