Йошка Фішер Історія повертається  Світ після 11 вересня і відродження Заходу

«Чимало говорилося про те, що ось-ось настане кінець історії. Гадаю, що нічого такого нема і в заводі. Кінець історії, як його колись уявляв собі Геґель, полягає в створенні універсального суспільства. Зрештою, ми на власні очі бачимо не те, що історія добігає кінця, а те, що вона починається наново».

Деніел Белл^[1]

І. «Ласкаво просимо до пустелі реального»^[2] — Кінець повоєнної доби та новий тоталітаризм

«Завоювання світу — мрія давня, і будь-яка віра прагне завоювати світ, ризикуючи перетворитися при цьому на простий засіб завоювання світу».

Томас Манн^[3]

Уранці 11 вересня 2001 року відійшов у минуле той повоєнний період, який відкрився 9 листопада 1989 року падінням Берлінського муру. У політичному плані XXI століття, на думку Тімоті Ґартона Еша, розпочалося зі страшного терористичного акту, який розхитав світ: «Якщо падіння Берлінського муру править за кінець короткого століття, то є всі підстави вважати, що насправді XXI століття почалося зі зруйнування Всесвітнього торгового центру. Ласкаво просимо до іншого прекрасного світу»^[4]. Коли того дня терористи джихаду творили історію, вдавшись до безпрецедентного масового вбивства, світ як глобальне медіа-село спостерігав за всім у прямому ефірі CNN, тому хвилі шоку, що його викликав цей, образно кажучи, військовий напад на Сполучені Штати, останню твердиню глобальної сили у сучасному світі, досягли найдальших куточків земної кулі. «Напад на Америку, далебі, змінить плин історії насамперед тому, що, перш ніж розпочалося XXI століття, всі події в світі більш ніж будь-коли залежали від рішення однієї країни, Сполучених Штатів, — а отже тому, що неможливо спрогнозувати, як вплине напад на психологію цієї країни»^[5].

Часом, аби змінити хід історії, вистачає дня, інколи — кількох годин. У такі цілком особливі дні історія впадає в очі кожному й зачіпає всіх. Архіскладні структурні зміни зорієнтовані на подію, на одне-єдине велике зрушення, тож пізнати їх, зрозуміти й осмислити можна лише з огляду на ту чи іншу мить. Такий день годен повернути долю світу в інший бік. Цей незвичайний драматизм сучасники відчувають одразу: політичні події сягають небаченого досі емоційного напруження. Це дні, коли переводяться стрілки епох, зачинається новий період історії. Таке трапилося 28 червня 1914 року, коли у Сараєві попрощалися з життям австрійський архикнязь Франц Фердинанд і його дружина Софі, таке сталося вночі 9 листопада 1989 року, коли повалили Берлінський мур, а потім 21 грудня 1991 року, коли відійшов у небуття Совєтський Союз, після чого завершилася холодна війна і канув у Лету світ, розділений навпіл.

Поміж цими епохальними подіями та днями настало коротке й жорстоке XX століття, «епоха крайнощів», як слушно назвав цей період великий британський історик Ерік Гобсбаум^[6]. Жоден інший час у всій історії людства не приносив досі стільки безглуздя, насильства, вбивства і кровопролиття, диктатури, війни і геноциду, як те ж таки нещодавнє XX століття. З іншого боку, жодне попереднє століття не просунулося так далеко шляхом науково-технічного, соціального й політичного поступу^[7]. Ще в Першу світову вояки ганяли верхи на конях, а з Другої світової людство вийшло з атомною бомбою. Між кіньми й бомбою — всього-на-всього тридцять один рік і дві світові війни^[8]. Ця глибока двоїстість XX століття увиразнюється на прикладі одного з двох фактів: 1914 року короновані особи зіштовхнули між собою власні народи. Починаючи з 1945 року, спершу лише на заході, а відтак, від 1989 року, майже по всій Європі як одну з форм влади запроваджували демократію. Наразі Європу можна справедливо назвати континентом демократії і права — лише 60 років, а який неймовірний поступ!

Щойно впав Берлінський мур, людство, здавалося, розласилося, діставши новий тривалий період миру. Звісно, тільки-но скінчилася холодна війна, як через надмірні очікування від миру дійшло до гострих конфліктів у Перській затоці, Східній Африці і на Балканах, але це були — з точки зору жителя Старого Світу — війни й випадки геноциду на периферії, і то коли криваві війни на Балканах уже зависли дамокловим мечем над європейцями. А проте всі ці жахи не відбили у більшості жителів Європи та Сполучених Штатів охоту досхочу насолодитися перевагами миру, що заступив гонку озброєнь і холодну війну. Слідом за п'ятьма десятками років холодного протистояння у всьому світі дух часу на Заході був налаштований на відступ, на відбіг від політики, на ухиляння від криз і конфліктів у світі й на переважання приватної сфери над політичною. «Збагачуйтеся!» — таке гасло лунало у дев'яностих роках минулого століття в промислово розвинених країнах Заходу. «Забудьте про кризу, покиньте думати про конфлікти й не завертайте собі голови цією триклятою політикою! Зменшуйте податки, боріться з бюрократією, зменшуйте вплив держави і поверніть людям їхні гроші та їхню свободу!» До цього чи чогось подібного закликали засоби масової інформації, парламентарі та виборчі кампанії. Держава, її бюрократія та фінанси опинилися під сильним тиском, біржа панувала, декому вдавалося зібрати великі статки, часто-густо тільки на папері, а подекуди й насправді, однак ті миттю збігали за водою.

Кінець XX століття в центрах світової економіки минув під знаком епохального технологічного оновлення, прориву в царині інформаційних технологій, отже мав на собі ознаку не менш масштабної фінансової спекуляції, що зухвало приміряла на себе шати «нової економіки» й «нового ринку». Десятиліття почалося зі сміливої тези Френсіса Фукуями про «кінець історії»^[9]. А з огляду на тривалий розквіт економіки США деякі сміливі науковці навіть провістили кінець економічних циклів і появу безвизового капіталізму. Наразі з'ясувалося, що все це — небилиця, вияв пихи і звичайнісінька побрехенька^[10]. Мильна бульбашка спекуляції луснула, і 11 вересня 2001 року історія ще раз завдала удару — блискавичного, жорстокого, руйнівного. Цього дня світ зробив крутий поворот, і вже не біржа, а політика відтепер мала знову заповнювати біржовий бюлетень історії.

Всі ці сприятливі мрії про спокійніший світ після закінчення холодної війни, надії на справжні переваги миру і прекрасні ілюзії про кінець політики, відступ держави і очевидне переважання економіки над політикою —