кажучи вже про столицю чи якийсь найважливіший фінансовий центр світу. Звідси й неабиякий шок, що його теракт 11 вересня викликав у США і скрізь у світі. Вранці того дня серед тиші й спокою раптом — «out of the blue» («немов грім серед ясного неба») — новий тероризм, зневаживши смерть і людське життя, вжалив центр США, збавивши віку тисячі невинних людей — американців та іноземців, мусульман, євреїв, християн, буддистів, індуїстів, атеїстів, жінок і чоловіків, багатих і бідних, і молоді, цілому огромові безневинних. Цьому теракту прислужилися цивільні технології відкритих західних суспільств — льотна підготовка, пасажирський літак, прямий ефір на весь світ — і він з мінімальними зусиллями^[22]й самовбивчою рішучістю витворив за їхньою допомогою смертоносну зброю і страшну «пропаганду злочину»^[23]. За своїм руйнівним впливом заправлений пасажирський літак, який врізався в будівлю, майже не поступався справжній крилатій ракеті, тим-то великий був і символічний ефект цього теракту і страх, ним викликаний.

А проте у випадку з 11 вересня йдеться не про теракт. У класичному розумінні це не були військові дії, себто напад однієї держави на іншу, якщо, звісно, не брати до уваги причетність режиму талібів у Афганістані до підготовки й підтримки Аль-Каїди. Крім нещасних офір і політичного потрясіння, існували вельми важливі якісні відмінності від симетричної війни, епізодом якої став, приміром, напад японців на Перл Харбор у 1941 році. Тоді одна держава йшла війною на іншу, один стратегічний потенціал протистояв іншому. Під час Другої світової війни США воювали з нацистською Німеччиною та імперською Японією під приводом суперництва за одноосібне панування, докладаючи всіх зусиль на полях битв у Європі, Східній Азії і Тихому океані. Ситуація 11 вересня радикально відрізнялася від тієї війни. Попри тисячні людські жертви, глобальний страх і негативні наслідки для світової економіки, воєнні та стратегічні наслідки цього теракту для енергетичного потенціалу Сполучених Штатів дорівнювали нулю, зі стратегічної точки зору це був щонайбільше якийсь укол шпилькою. Але цей теракт не важив на стратегічний потенціал єдиної наддержави: він мав продемонструвати її вразливість і спровокувати на політико-військову гіперреакцію. Ймовірно, воєнне послаблення стратегічного потенціалу Сполучених Штатів, — з урахуванням реального співвідношення сил — ніколи не входило в плани терористичної Аль-Каїди; вона мала насамперед політично-символічну мету. Слід було викрити найбільшу військову та економічну силу в історії, єдину світову наддержаву, як вразливу, чутливу, слабку і збориму. Сповнені зневаги до смерті, релігійні фанатики могли завдати страшного удару наймогутнішій військовій машині й силі XXI століття без особливих зусиль, — таке послання, далебі, мав нести той напад. І це послання, зі свого боку, містило виклик гегемонії Сполучених Штатів.

Пол Кеннеді описує США як небаченого досі військово-економіко-політико-культурного колоса, [що вирізняється] «неабиякою вразливістю. Поява інтернету та його роль у розвитку фінансових торгових майданчиків, які працюють цілодобово, зробили цього колоса напрочуд багатим і вельми вразливим до диверсій. Його ліберальні — принаймні порівняно з європейськими — закони щодо імміграції та відкриття університетів для студентів з інших країн перетворили США на величезний тигель для сили-силенної іноземців, серед яких є ті, кого можна було штовхнути на вчинення терористичних актів. Нема ніякої „цитаделі під назвою Америка“. Навпаки»^[24]. Дослухавшись до цього висновку і добре затямивши досвід 11 вересня, Сполучені Штати та інші відкриті суспільства Заходу досягли суттєвого поступу в справі захисту внутрішньої безпеки. І цілком можна припустити, що вона, певно, стане наступною ціллю терористичних нападів, інакше кажучи, терористи зазіхатимуть на внутрішнє озброєння, а також прагнутимуть посіяти розбрат у відкритих суспільствах Заходу.

Утім, теракт 11 вересня через викликаний ним страх і гнів мав, перш за все, штовхнути Сполучені Штати на зворотну реакцію, що, власне, і входило в плани терористів, — зіштовхнути мусульмансько-арабський і західний світи, викликавши «Clash of Civilizations» («Зіткнення цивілізацій»), яке американський політолог Семюель П. Гантінґтон^[25] пророкував, починаючи з середини дев'яностих років минулого століття. Щоб зрозуміти політичну стратегію, найкраще скористатися порівнянням комара й слона. Варто цілеспрямовано страшенно болючими укусами роздрочити товстошкуре створіння, і велет, охоплений сліпою люттю, трощитиме все довкола, скажено тупаючи ногами: де він ступить, там уже не ростиме трава. Терористичний напад на Сполучені Штати мав за допомогою несамовитої реакції змінити баланс сил у мусульмансько-арабському світі, спричинити тимчасовий хаос, а відтак викликати масові заворушення правовірних, які б скинули корумповані націоналістичні режими і в довгостроковій перспективі встановили б халіфат, теократичну державу вірних^[26]. В очах нового тероризму Сполучені Штати уособлювали хіба що чільну державу-гаранта, «Великого Сатану», на якому лежала відповідальність за утиски правовірних у регіоні. Власне, мішенню терористів були не Сполучені Штати, а Саудівська Аравія, Єрусалим, Перська затока, Близький Схід і Центральна Азія, ще більше — весь довжелезний кризовий пояс, який розтягнувся між Марокко та Індонезією й має на собі відбиток ісламу. Це не що інше, як революційний план стратегічної перебудови арабського і значної частини ісламського світу, що його треба було втілити в життя з надзвичайним насильством і терором у майбутньому.

Події 11 вересня вчать нас чогось більшого, вельми важливого: відколи в Нью-Йорку впали вежі-близнюки, західний світ має здавати собі справу з тим, що перед ним стоїть новий тоталітарний виклик — «третій тоталітаризм», як цей феномен цілком слушно характеризує Ієгуда Бауер^[27], — що його можна порівняти з іншими тоталітарними режимами XX століття^[28]. Як завжди було і є у великих тоталітарних ідеологіях, байдуже, що взяти за приклад, — фашизм, комунізм чи сучасний ісламізм, — ідеться щоразу про позірно велику, ба навіть божественну ідею, здійснення якої в очах послідовників, хай і будучи найбрутальнішим варварством, видається виявом милості^[29]. Цей виклик має тоталітарний характер як за своїми цілями, так і за методами, бо ж джихад-тероризм прагне збудувати теократичну державу^[30] за образом держави талібів у Афганістані, яка б не допускала чужовірців, визнавала тільки дуже вузьку і радикальну форму сунітського ісламу й жорстоко