Філакіс був один з небагатьох, хто знав, що Гато - один із засновників Нової теорії дуелей на дроті, яку нещодавно породив Париж. Із своїх кав’ярень на вулиці Сен-Дені Гато і йому подібні проголошували, що коливання дроту, то не що інше, як своєрідна форма спокою; однак вони проголошували це по-французьки, отож ніхто у Великобританії чи Америці їх не чув. Тепер Гато прибув на Мисливські Ігри, аби перевірити свої твердження на практиці.
Смайлз, похмурий уродженець Північної Дакоти, намагався втримати рівновагу. Марно; спокою, на який він так розраховував, більше не існувало. Шалено вимахуючи в повітрі руками, він злетів з дроту.
- А-а-а! - зачудовано видихнув натовп.
А тоді залунали схвальні вигуки, бо як тільки Смайлз почав падати, Гато штрикнув його в самісіньке серце, аби той помер від рани почеснішої, ніж переламана шия.
Але той рух поставив у скрутне становище самого переможця. Прийшла його черга вимахувати руками, відчуваючи, що коливання дроту стають надто сильними; якусь хвилю він таки втримував рівновагу, намагаючись не впасти, а дріт звивався як гігантська скакалка в руках двох розлючених дівчаток-велеток.
І Гато впав. Однак навіть тоді його не залишила відвага. Кинувши додолу рапіру, він ухопився за мотузку обома руками, зупиняючи падіння, перше ніж було б уже пізно щось робити. Повисів так хвильку, дриґаючи ногами на знак вдячності глядачам, які підбадьорювали його вигуками, а тоді не поспішаючи виліз по мотузці назад на дріт.
Коли оплески скінчилися, він, указуючи на дріт, що дрижав під ногами, вигукнув:
- Бачите? А все ж таки він коливається!
Наступного дня газети багато дискутували, що він мав на увазі.
Наступними були Змагання Смертельних Фрісбі. На середину арени вийшло двоє гравців, вони привітали публіку й суддю, з голови до ніг захищеного бронею. Він підняв прапорець, а тоді опустив його, подаючи сигнал. Гра почалась.
Фрісбі для таких змагань вироблялися з легких сталевих пластин, їхні краї були гострі мов бритва. Тіла гравців були незахищені. На собі вони мали лише плавки та кросівки. Єдиний засіб захисту - грубі шкіряні рукавиці, внутрішні поверхні яких вкривали три шари сталевої сітки. Лише такою-от рукавицею можна було впіймати смертоносну тарілку-фрісбі.
Фрісбі планерували, виписували дуги, літали туди й сюди по арені Гравці часто кидали їх як бумеранг - не досягши цілі, тарілка поверталася в рукавицю свого власника. Обидва суперники добре вміли кидати так, щоб тарілка летіла над самою землею, а тоді несподівано піднімалася вгору.
Блискучі синьо-сталеві фрісбі планерували, сяючи на сонці, дзижчали немов роздратовані шершні, розліталися навсібіч, наче кажани на тлі вечірнього неба.
Якийсь час не відбувалося нічого цікавого. Натовп мовчки й зосереджено спостерігав за грою. Не чути було нічого, крім дзенькоту металу, коли фрісбі потрапляла в захисну рукавицю. Кожен гравець мав за спиною широку шкіряну торбу з запасними тарілками.
Загальним улюбленцем цього року був Оскар Шабо. Він змагався зараз з Мануелем Ечеверіа на прізвисько Манос, іспанським баском з Більбао. Ечеверіа тренувався потайки. Ніхто не знав, який його спортивний рівень.
Від самого початку було видно, що Манос ловить тарілки не так професійно, як Оскар; здавалося також, що баск не дуже впевнено тримається на ногах, наче з перепою, що насправді так і було.
Здоровенний угорець відчув свою перевагу і почав наступати, відтискаючи супротивника серією блискавичних кидків; тарілки оскаженіло піднімалися й злітали, немов зграя шпаків. Манос відступав, підстрибуючи й ухиляючись від смертоносних фрісбі, що летіли на нього, хапав їх кулачиськами, захищеними крицею рукавиць, і намагався не втратити рівновагу.
Здавалося, п’яничці-баску прийшов кінець. Але фанати, що бачили Маноса в Європі, штовхали своїх менш обізнаних приятелів у бік і казали. “Дивіться!”
І правда, коли Маноса, здавалося, вже ніщо не змогло б урятувати, він раптом відступив на два кроки вбік, поліз у торбу, витяг дві тарілки і кинув їх одночасно. Так, проклятущий хитрий баск однаково добре володів обома руками і чудово осягнув науку дворучної атаки фрісбі!
Блискучі вбивчі тарілки з шаленою швидкістю налетіли на Шабо з різних боків, майже одночасно досягши його під різними кутами.
Виголений наголо угорець розпачливо впав на спину, щоб підкованими кросівками, мов ляпавками, відбити фрісбі, що дзижчали, мов сердиті мухи в Спасівку.
Навіть з такого положення Шабо примудрився зробити безнадійний кидок, який минулого року дозволив йому стати переможцем змагання. Його тарілка задзвеніла в повітрі, досягла трибун, розвернулася і під гострим кутом полетіла на Маноса.
Баск був готовий прийняти виклик. Кинута лівою рукою тарілка зіткнулася з фрісбі супротивника на півдорозі, посипалися іскри, і обидві, нікому не завдавши шкоди, полетіли в напрямку трибун.
А тоді Манос тричі обкрутився навкруг себе, неначе дискобол, і кинув дві тарілки одночасно.
Вони високо злетіли в небо, і розвернулися до Шабо, з різних боків насуваючись на нього, мов локомотиви, що втратили контроль. Одну угорцю вдалося впіймати, друга відтяла йому ліву руку по лікоть.
Незважаючи на травму, Шабо спробував зробити останній кидок. Але не встиг кинути фрісбі, як нова пара тарілок налетіла на нього з різних боків.
Одна його майже не зачепила. Друга ввійшла в череп над самісінькими бровами.
Мікрофон впіймав останнє булькання в його горлі і підсилив його на втіху оскаженілій від захвату публіці.
А тоді прийшов час Великої Розплати.
55
З арени поприбирали останнє сміття після Мотогонок з косами.
- А тепер, леді і джентльмени, - проголосив Гордон Філакіс, - відбудеться те, чого всі ви так чекали і після чого офіційно розпочинаються Сатурналії. Так, друзі, настав час Великої Розплати. Знаю, всі ви намагалися відгадати, яка вона буде цього року. Отже, не марнуватимемо більше часу. Хлопці, починайте.
На арену вийшло четверо чоловіків у білих трико, вони везли велику платформу на колесах, огороджену, немов боксерський ринг, канатами, тільки більшу. Побачивши її, натовп розчаровано загомонів.
- Заждіть хвильку, - сказав