руку, я поспішно натягнув рукавицю.

-- Я не обдурила тебе, -- прошептала Надя. – Це… подарунок.

Я відвернувся, кивнув Рюміну.

-- Прикінчи її, Сашко, -- попросив.

За моєю спиною почувся тупіт кованих, солдатських чобіт, пролунала різка команда. Залп прогримів майже одночасно з окриком: “Плі!”. Брязнули натягнуті вагою безвольного тіла ланцюги. Я не зміг стриматися – поглянув через плече – даремно. Я сподівався відчути задоволення, замість цього мене знов потягнуло рвати. Ковзнувши поглядом по обличчю Кутєпова – так, це кінець нашого партнерства, товаришу! – я пішов до машини. Ми поїхали, як тільки до нас приєднався Рюмін.

Автівка рухалася повільно заледенілими вулицями: ми проїжджали повз поодиноких пішоходів, черги під продовольчими магазинами і замерзлі, майже невидимі під верствою білого пуху, трупи. Якщо влада не докладе зусиль, весною стовідсотково вибухне епідемія. Але це вже не моя проблема. Абсолютно не моя…

Я явився в штабі, провів по радіо коротку розмову з ад’ютантом Главкома і вислухавши стриману похвалу, домовився щодо виїзду, а якщо точніше, вильоту з Ленінграда. Я отримав дозвіл залишити місто за кілька днів. Нарешті… Я майже не пам’ятаю, як ми дісталися будинку на Марата. Як тільки я ліг на ліжко, то провалився в такий раптовий сон, немов хтось одним рухом вимкнув мою свідомість.

*****

Прокинувся я від вибуху. Вже стоячи на колінах на підлозі, з пістолетом наготові, я почув хруст розбитого скла. Якусь мить я не міг зібратися з думками. Невже німці прорвали фронт? Чи може якийсь вцілілий сектант прийшов закінчити роботу? Наплевать! Краще це ніж зустріч з татусем Сталіним, після того, як я запевнив його ад’ютанта, що справу Досконалих закрито… Знов по сходах затупотіли важкі чоботи, знов застогнали під прикладами гвинтівок нещодавно вставлені двері.

-- Відчини! – заверещав я до Вєри, яка скулилася в кутку.

Сам я погнав у кімнату Дрозда. Рюмін лежав навзнак, з відкинутою за голову правою рукою, ліву йому обірвало по лікоть, з рани бризкала кров у ритмі ударів серця. Я витягнув зі штанів ремінь, наложив йому джгут. Це був рефлекс – понівечені уламками груди, ребра, які виглядали з-під обривків мундира, свідчили, що він вже не жилець. Я знав, що не довезу його навіть до лікарні. Зрештою це не мало сенсу. Він зрадив.

Дверцята шафи, що висіли на одній завісі, досі були обклеєні широкою, паперовою стрічкою з печаткою ГРУ. Моєю печаткою. Так зберігаються цінні докази, не завжди в нас під руками є сейф, але кожен, хто зірве печатку, знає, чим ризикує. Як Рюмін.

-- Скільки тобі заплатив Кутєпов? – прошипів я.

-- Це не він… -- прошептав той. – Я сам… Ця книжка це свобода…

Я не встиг відповісти, в дверях стояли солдати Мануїльського.

-- Все гаразд, товаришу майоре? – запитав стривожено молодий лейтенант.

-- Краще не буває, -- відповів я. – Викликайте швидку і заберіть звідси людей, -- наказав я.

Я знов схилився над Рюміним. Той намагався щось сказати.

-- Прочитай книжку, -- прохрипів він. – Це сво… -- не докінчив він, йому з рота потік струмочок крові, здох.

-- Йобана погань! – завив я, копаючи труп. – Зрадник! Йобаний…

Підійшла Вєра, простягнула хустинку.

-- Пошла вон! Мене не поранило!

-- Плачете, -- відповіла вона тремтячим голосом.

*****

Потужні мотори пасажирського “лісунова” заспокійливо гуділи, підбадьорливо сяяли зірки на крилах винищувачів, що ескортували нас. Ми поверталися додому. Я тримав на колінах книжку Досконалих, однак більшість часу дивився у вікно. Як і решта моєї групи. Ми не розмовляли, не було про що. І Дрозд, і Котушев були вже в доволі доброму стані – зараз вони лежали у вигідних, призначених до транспортування хворих, койках – але над нами всіма висіла смерть Рюміна. Якби я не поклав зняту з запобіжника гранату в здерту з книжки обкладинку, не поставив пастку, не спробував уникнути неминучої, як мені здавалося, спроби крадіжки нотаток…

Силою волі я змусив себе продовжувати читати:

“Шануйте Вчителя, бо навіть краплина його крові має силу Зміни, саме вона утворює Зародок, і врешті призводить до… “

От, курва, краплина крові… Не може бути, щоб коли я цілував Надю в скалічений палець… Однак я пригадав собі все детально, знову відчув в устах залізний присмак. Просто чудово, товаришу Разумовський, цим разом ви перевершили самого себе. Покінчили з сектою, та упустили одного з адептів. Дозвольте доповісти, саме зараз він летить до Москви…

Я істерично засміявся, якусь мить відчував жахливий біль поламаних ребер, немов якийсь дикий звір орав мені пазурами боки. Чому Надя не сказала нікому, що я пив її кров? Що мене чекає? Чи все закінчиться тим, що я полюватиму на серця людей, які гуляють в парку Горького? Я потряс головою, як боксер, який пропустив потужний удар.

-- Внимание, ребята, -- вигукнув я.

Три пари понурих очей зупинилися на моєму обличчі.

-- Капітан Рюмін загинув у бою з сектантами, -- оголосив я. – Його поховають з усіма почестями, посмертно підвищать в званні, а сім’я отримає пенсію.

-- А якщо вони дізнаються? – почав непевно Котушев.

-- Своїм скажемо… правду, признаємо, що Саша, -- вперше після смерті Рюміна, я вимовив його ім’я. – Загинув випадково, розставляючи пастку. За моїм наказом, -- додав я твердо. – В ГРУ немає зрадників! А тепер годі перейматися, ми виконали завдання, заслужили вдячність Главкома. Після повернення нас чекають нагороди, може нові звання. Ми зазнали втрат, війна – сука, але ми надалі разом. Непереможні. Наплюємо їй в обличчя!

Я потягнувся до гітари, що стирчала з речового мішка, настроїв струни.

-- Давайте, народ, веселіше!

Я затягнув частушку, за якусь мить до мене долучилися голоси хлопців і Вєри.

Кто-то спиздил балалайку

И насрал на патефон,

Поебал мою хозяйку,

А на стол кинул гандон!

Adam Przechrzta

Demony Leningradu

Переклад з польської -- полігНОТ

----------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.