декана з його лійкою! Чого він сюди приїхав — вчити нас своєї мови чи вчитися її від нас. Так чи інак — до дідька!

14 квітня: Джон Альфонс Малреннен тільки-но повернувся з західної Ірландії. (Матеріал для європейських та азійських газет.) Він розказав, що побував у гірській хижі одного діда. У діда були червоні очі і коротка люлька. Дід говорив ірландською. І Малреннен говорив ірландською. Потім дід і Малреннен перейшли на англійську. Малреннен розповідав йому про всесвіт, про зірки. Дід сидів, слухав, покурював, попльовував. А тоді сказав:

— Гм, на тамтому кінці світу, певне, самі чудиська живуть.

Я боюсь його. Я боюсь його рогастих очей у червоних обідках. Це з ним мені боротися цілу ніч, аж до рання, аж до смерті — його чи моєї, душити його жилгзе горло, аж поки... Поки що? Поки він не скориться мені? Ні. Я не бажаю йому зла.

15 квітня: Нині на Ґрафтон-стріт налетів просто на неї. Нас зіштовхнув натовп. Обоє спинилися. Вона спиталася, чому я не заходжу, сказала, що ходять про мене всілякі чутки. Все це так, для заповнення часу. Спитала, чи пишу я вірші. Про кого? — спитав я. Це ще дужче її спантеличило, аж мені стало жаль, і я почувся негідником. Я тут же перекрив цей клапан й запустив той духовно-героїчний холодильний апарат, що його винайшов і запатентував у всіх краях Данте Аліґ'єрі. Затуркотів про себе, про свої плани. Посеред усього цього у мене, як на гріх, вирвався певний жест революційного характеру. Так ніби я жбурнув у повітря жменю гороху. Люди почали поглядати на нас. За хвилю вона потисла мені руку і вже на ходу висловила надію, що я здійсню усе, про що їй говорив.

Оце так дружні стосунки, правда?

Так, нині вона мені подобалась. Трохи чи дуже? Не знаю. Вона мені подобалась, і це якесь ніби нове почуття. В такому разі все решта, все, що я ніби думав, і все, що я ніби відчував, все решта, що було дотепер, насправді... Ех, облиш, чоловіче! Заснеш — забудеш!

16 квітня: Пора! Пора!

Чари рук і голосів: білі руки доріг обіцяють міцні обійми, а чорні руки високих кораблів на тлі місяця повідають про далекі народи. Простягнуті руки мовби говорять: «Ми самі. Йди сюди». А голоси їм вторують: «Ми — твій рід». Їх так багато, що повітря гусне, коли вони кличуть мене, рідного, готуючи в путь, б'ючи крилами запальної своєї палкої, небезпечної молодості.

26 квітня: Мати вкладає мій новий одяг з чужого плеча. Молиться за те, каже, щоб далеко від дому і друзів я спізнав, яке воно, серце, і що воно чує. Амінь! Хай станеться так. Я вітаю тебе, життя! Я рушаю на зустріч, у мільйонний раз, з дійсністю досвіду, щоби в кузні моєї душі кувати несотворену совість мого роду.

27 квітня: Прадавній отче, прадавній мастаче, будь мені до помочі нині і повсякчас.

Дублін 1904

Трієст 1914

Примечания

1

Foetus — плід, зародок (лат.)

(обратно)

2

Tempora mutantur nos et mutamur in illis — «Часи міняються, і ми міняємося з ними» (лат.)

(обратно)

3

Quasi cedrus exaltata sum in Libanon et quasi cupressus in monte Sion... — «Мов той кедр ливанський, я виросла вгору, мов той кипарис на горах Хермонських. Мов та пальма в Енгаді, виросла я, мов у Єрихоні садженці трояндні, мов маслина ота на рівнині пишна, — виросла я, немов той явір... Мов цинамон і аспалат, видавала я пахощі, мов добірна мірра, була я запахуща»

(обратно)

4

Confiteor — молитва при сповіді (лат.)

(обратно)

5

    Corpus Domininostri — «Тіло Господа нашого» (лат.)

(обратно)

6

    In vitam eternam. Amen. — «На життя вічне. Амінь.» (лат.)

(обратно)

7

Synopsis Philosophiae Scholasticae ad mentem divi Thomae — "Синопсис схоластичної філософії за вченням св. Томи" (лат.)

(обратно)