приклад. Цуценя, настовбурчивши вуха, бігало коло нього великими колами – несло службу, мов справжній дорослий собака. Старий заховав кисет у кишеню, дістав кресало, трут у гвинтівочній гільзі, викресав іскру, роздмухав її й закурив.

Розділ II КРИК ДИКИХ ГУСЕЙ

Вони згаяли чимало часу, бо в Старого розпухла нога, й він не міг на неї ступати, отож довелося удвох з трактористом вести його під руки.

Потім Янек зробив ще один рейс від просіки на галявину, щоб зняти шкуру з тигра й забрати м'ясо дикого кабана. На це пішло, мабуть, зо дві години, їхати мусили повільно, обережно, бо важкі причепи ковзали по мокрій траві й грузькій дорозі. Над заднім колесом приладнали жердину, підвісили її на ланцюгах, і, коли дорога ставала крутіша, Янек, ідучи, всім тілом натискував на тонший кінець жердини, – гальмував.

Поки із схилу Кедрової гори дісталися на ґрунтову роз'їжджену дорогу, вже й смеркло. Вони залишили причепи з деревом на узбіччі тракту і вже тільки самим трактором – невеликим, смішним СТЗ, широкі задні колеса якого були всіяні зуб'ями, – повернули вбік на вузьку доріжку, що вела на берег річки, до хати Старого.

Коли наближались до місця, на заході згас останній багрянець на хмарах, і стало зовсім темно. Тракторист засвітив фари. Прямі пасма світла вирвали з темряви стовбури дерев і низькі, навислі, мов стріха, гілляки. Збоку рудуватим світлом поблискувала розпечена вихлопна труба, з димаря вилітали червоні світлячки іскор, стрибали вгору і на всі боки.

Потім минули два низенькі стовпчики, жердини огорожі й під'їхали під ґанок. Тракторист зупинив тягач, збавив газ, перевів мотор на малі оберти. Тільки тоді вони обидва – механік і Янек почули, що мотор стукає. Тракторист вилаявся.

– Постав його в повітку, – порадив хлопець.

А сам кинув шкури й м'ясо під дах, поміг Старому зійти і, обнімаючи за поперек, завів по сходах до дверей. Згасло світло фар, мотор заспішив і став. Гуркіт змінила тиша, сповнена близького шуму невидної річки. Тракторист скоро повернувся, і всі троє разом увійшли до просторої хати.

Тут пахло теплом, травами і шкурами звірів. Янек відкрив заслінку в печі, розгріб жар, підкинув хмизу. Застрибали веселі язики полум'я, кидаючи на хату світлий відблиск і вириваючи з мороку широкі лави під стінами, довгий стіл, мальовану скриньку на порох і кулі.

Усі поскидали мокрі, хоч викручуй, куртки. Янек хлюпнув з відра води в казанок і поставив його на жар. Тільки тепер він згадав, що цуценя спить в кишені куртки; витяг його звідти, відніс у куток на порожню Мурину підстилку.

Тракторист сів, простягнув поперед себе довгі ноги в заболочених чоботях, схилив чорну, кучеряву голову й почав ремствувати:

– В моторі стукає, погане діло. Завтра вранці треба швидко їхати, а мотор може підвести. Стукає. Ти чув, товаришу, як стукає? Поки відремонтую, буде полудень, до ночі не доїду.

Старий не слухав його. Сидячи на лаві біля печі, обережно зсовував штанину з пораненої тигром ноги. Янек вийшов у сіни, приніс м'яса, відрізав, кусень ножем і заспокоїв тракториста.

– Не журись. Ніч довга, встигнеш полагодити.

– Сили нема. Нічна робота – погана робота. А ліс треба доставити завтра.

– У тебе є запасні вкладиші підшипників?

– Є.

– Я полагоджу.

– Зумієш?

– Зумію.

Старий простягнув руки до вогню, якусь хвилину погрів їх, потім сказав:

– Облиш, Янеку, горщики. Я тут у хаті сам справлюся, а коли звариться – покличу.

Тракторист підвівся з лави, і обидва хлопці вийшли. Лампа була добра, під склом; рівне коло світла падало від неї на грязюку, по якій без угаву періщив дощ. Вони ввійшли в повітку, причинили двері. Янек стягнув із сіна шматок брезенту, розіслав під тягачем.

Вони нічого не казали, розуміли один одного без слів. Гаряче мастило тоненькою цівкою стікало в відро, парувало в жовтавому світлі лампи. Стоячи навколішках з обох боків, хлопці, підставили колоду, ослабили гвинти, відкрутили їх, зняли картер. Янек клоччям витирав ще теплі шийки колінчастого вала.

– Як тебе звати? – поцікавився тракторист.

– Ян Кос.

– Ян Кос? – повторив той, обережно й повільно вимовляючи слова. – Важко.

– А тебе?

– Григорій Саакашвілі.

– Теж нелегко.

– Я, брате, з Грузії. Розумієш? Ох, там гори, а на горах сніг білий, блищить на сонці, мов цукор, аж лизати хочеться. А височенні! Бачиш цей гвинт? Бачиш цей трактор? – показував замасленим пальцем. – Так ось тут гори такі малі, як цей гвинт. А там гори такі великі, як цей трактор.

Янек лежав під тягачем і, піднявши руки, один по одному перевіряв підшипники. Штовхав угору, тягнув униз – люз був на другому підшипнику.

– Візьми ручку й крути, щоб другий опустився вниз.

Григорій виконав прохання, потім присів на землі, заглядав під спід, спостерігаючи, як спритно Янек відгинає обценьками блокуючі шпильки, витягує їх, ключем відпускає гвинти.

– Старий казав, що ти вбив тигра. Виходить, ти добрий мисливець. А я дивлюсь і бачу: трактор знаєш. Бери цей трактор, ставай на моє місце. Бо я йду в армію.

Янек присунув лампу, щоб краще було видно обличчя Григорія.

– Беруть? – запитав недовірливо. – А скільки тобі?

– Дев'ятнадцять. А тобі?

– Мені сімнадцять, – збрехав Янек, додаючи собі майже два роки.

Тепер уже грузин взяв лампу й присвітив.

– Тільки сімнадцять? Тигра вбив, трактор знаєш… І таких не беруть?

– Не в тому річ. Я не місцевий, з Польщі. І Старого не покину самого.

Григорій, як то часто буває з людьми, що тільки стежать за роботою інших, а самі нічого не роблять, раптом розсердився.

– Війна наша. Тобі до неї нема діла. Ви тут шкурочки здираєте з білок, з єнотів, одгодованих на жабах.

– Шкурки йдуть на комбінезони для льотчиків.

– Наш брат в окопах, а ти собі в тилу. Хитро.

Янек викрутив останній гвинт, зняв вкладиші підшипників і поклав їх на брезент. Потім вислизнув з-під тягача й став над трактористом.

– Хитро, кажеш? А хто перший бився з Гітлером? Почалося з Вестерплятте.

– Вестер… Важко повторити… Що воно таке, що так по-німецькому називається? Ваша війна вже давно скінчилась. Я знаю, за два тижні вас розбили.

– А ти вмієш битися?

– А що?

– Ставай.

Янек переставив лампу на купу трісок. Трохи нахилившись уперед, вони нерухомо стояли один проти одного, надуті, як два півні. Скочили, Григорій був значно вищий, він схопив Коса за голову, зігнув під себе. Янек, падаючи, скарлючив ноги і, коли вже спиною торкнувся землі, з усієї сили випростав їх, відкинувши противника під стіну повітки. Обоє, важко дихаючи, схопилися знову.

– Хочеш іще?

– Хочу!

Тракторист перший рушив уперед, але