заплакане обличчя, на якому щасливо сяяли очі.
Може б, і поцілувалися, та музики вдарили урочистий марш.
Обидві пари рушили крізь густий сад зеленою травою, мимо столів, що аж угиналися від багатих страв. За ними – різнобарвні ряди дружок та бояр, і серед них генерал та підпоручик Лажевський за Янеком, Томаш Черешняк і Костянтин Шавелло за Густліком. Шарик, хоч і не передбачений програмою, пробрався поміж обидві пари і поважно виступав у першому ряду.
Біля дому чекали Гоноратині батьки. Мати на таці, вкритій вишиваним рушником, тримала хліб і сіль. На півкроку за ними стояли Густлікові батьки, Янековий батько і старшина Чорноусов, що спирався на палицю.
Молоді низько схилилися над тацею і вислухали благословення батьків, яке глушила музика.
Гоноратин батько довго подавав знаки, щоб музики перестали грати. Нарешті оркестр замовк.
– Люди, солдати й ви, жінки! Щиро просимо до столу, чим хата багата…
– Люди, люди! – кричав високий сивий чоловік, який ніс великий апарат на штативі. – Спершу фотографію треба зробити, бо після бенкету всі криво стоятимуть…
– Фотографія… Давайте зніматися… Має рацію, тільки хутчій, – залунали голоси.
Перепрошуючи й запрошуючи одне одного, гості почали тісно гуртуватися під стіною, на східцях, на веранді. Попереду діти, в першому ряді хлопці поставали на коліна, полягали на траві.
– Старшино! – гукнула Маруся. – Ви тут мені за батька, підійдіть ближче!
– Гаразд, дочко. – Вусатий старшина, накульгуючи, підступив ближче. – Тільки ось по війні кривий став.
– На фотокартці не буде помітно, – втішив його Янек.
Підбіг Григорій, тягнучи за руку Лідку, і проштовхався в самісіньку середину.
– Куди? – стримав його Кос.
– Ті, хто не жениться, хай збоку, – буркнув Густлік.
– Щоб двічі не фотографуватися, – пояснив Саакашвілі. – Завтра шлюб.
– А хай йому грець! – крикнув Віхура, який лежав на траві. – Чий?
– Наш, – відповіла йому Лідка й показала язика.
– Її! – запищали на радощах обидві близнючки, з яких одна була вже Шавелло, а друга Віхура.
– От бачищ, Юзеку, який конфуз, – сказав Костянтин, – а ми тільки дві колиски в подарунок привезли.
– Дивіться сюди – зараз птичка вилетить! – гукав фотограф.
Усі замовкли, повитягували шиї, щоб їх краще було видно. Звичайно, об'єктив не міг усіх охопити, проте місця вистачить і для батьків молодих, і для найпочесніших гостей.
– Дивіться сюди, зараз птичка вилетить! – знову повторив фотограф.
Він зняв кришку з об'єктива, зробив нею магічний рух і знову закрив об'єктив.
– Вже? – запитав хтось збоку.
– Хвилиночку.
Замінив касету, накрив голову чорною матерією, піднявши штатива, ступив кілька кроків уперед.
– Готово!
Це, власне, був той самий знімок, на якому видно Густліка з Гоноратою, Янека з Марусею і Григорія з Лідкою, внизу лежать Томаш і Віхура, а посередині сидить веселий Шарик.