АНДРІЄВСЬКИЙ Павло Аркадійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Критик, фейлетоніст. Псевдонім – Голка.

З дворянської родини. Батько, Андрієвський А., – голова Катеринославської казенної палати; мати

– з старовинного роду Герсеванових; брат Андрієвський С., – відомий адвокат; брат Андрієвський

М., – математик.

Народився 29 червня (11 липня) 1849 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 20 березня (1 квітня) 1890 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Закінчив Катеринославську гімназію (1866), юридичний факультет Харківського університету

(1871).

Працював слідчим у м. Самара (1873-1875), присяжним повіреним округу Московської судової па-

лати (1875-1880), присяжним повіреним Київського судового округу (з 1880), видавцем-редак-

тором київської літературно-політичної газети «Зоря» (1880-1886), фейлетоністом редакції газети

«Київське слово» (1886-1889).

Друкувався в газетах «Самарський довідковий аркуш», «Київське слово», «Зоря», «Київський

аркуш», «Киянин».

Як літератор дебютував театральною рецензією в газеті «Самарський довідковий аркуш» (поч. 70-

х).

Потім настала черга драми «Хвороба століття» (1878), комедії «Привиди» (1879).

Перу А. належать книги «Щоденник людини-гультіпаки» (1886), «Голка. Гумористичні оповідан-

ня» (1888).

Нашому землякові приписують також пародію на «Горе від розуму» Д. Фонвізіна.

Серед друзів та близьких знайомих А. – Є. Струйська, М. Кулішер, А. Альтшуллер та ін.

***

КРАЩЕ ДАВАТИ, з життєвого кредо П. Андрієвського

Краще в борг давати, ніж в борг брати.

ГВАЛТ, КРАДУТЬ, з фейлетону П. Андрієвського

Залізничні звірі, по суті, найнебезпечніші, і поки людство не винайшло ніяких засобів для їх

приборкання, і навіть полювання на них з прокурором до останнього часу не досягало мети,

оскільки прокурор, звичайно, хапав у свої лапки лише дрібних звірів з цієї сім’ї, а з крупнішими

породами упоратися не міг.

...Кріт залізничний... разом з землею, що пропорційно вигрібається і настеляється, вигрібає з

скарбниці купи золота, яким вистилає і набиває свої палати і житла. Переслідуючи цю єдину мету,

залізничний кріт-землекоп, звичайно, аніскільки не піклується про міцність своїх робіт. ... Він

часто кидає свої роботи і виходить вже на велике світло або випускає туди своїх дитинчат, які, не

зважаючи на своє темне минуле, майже завжди набувають видного становища і хорошого місця в

тваринному царстві.

...Залізничний бобер-будівельник вмудряється іноді збудувати з іржавих і тонких залізних

прутиків і гнилих шпал грандіозні споруди, повітряні мости, які перекидаються через

щонайширші річки і повинні виносити тяжкість декількох сот тисяч пудів, чого вони, звичайно, і

досягають, тримаючись міцно до першого нещасного випадку. ...Незвичайно ненажерлива

тварина, яка володіє величезних розмірів черевною порожниною, довгими загребущими лапами, з

надзвичайно гострими кігтями. Харчується вишуканою їжею, переважно залізничними акціями

всяких найменувань... Особливо ж експлуататор любить так звані урядові гарантії і субсидії – це

його ласе блюдо.

...Сюди відносяться всі ті звірі з тієї ж сім’ї, які завдяки природним, кумівських та ін. симпатіям з

боку вищих порід залізничників мають хороші оклади і для яких, власне, винаходять особливі

посади і штати, а саме: завідувачки оббивками вагонів першого класу, доглядачі замкових ручок у

всіх будівлях на лінії, начальники температури у вагонах, помічники завідувачок за наглядом

служби стрілочників, старші доглядачі піддувал... тощо. Все це більшою частиною чистенькі

пристойні звірі, дуже кумедні і незвичайно послужливі; вони чудово уміють ходити на задніх

лапках і одержують різні подачки у вигляді нагород, надбавок та ін.

СПРАВЖНЯ СЕНСАЦІЯ, з рецензії П. Андрієвського «Іванов» в газеті «Київське слово» за 18

травня 1889 р.

Жодна п’єса з сучасного репертуару не викликала такої сенсації, не викликала стільки обговорень

і пересудів у пресі і в публіці, як цей перший драматичний твір одного з найталановитіших

белетристів нашого часу А. Чехова.

СИВОУСИЙ КІТ, з книги А. Білого «Початок століття»

Будинок Мурузі, малиново-червоні меблі: сидить Андрієвській, поет і присяжний повірений,

розумник, кіт сивовусий: «Не вірю в безумства ваші, – цілує він ручку Гіппіус, – все у вас

ламання; щирий – ось хто, – кивок на мене, – та зате він – з глузду з’їхав: пробачте», – до мене.

ДОТЕПНИЙ НЕОБГРУНТОВАНИЙ ГУЛЬТЯЙ, з книги «Спогади» С. Вітте

Мені тепер часто доводиться чути від поляків і євреїв про те, що коли Дрентельн був в Києві

генерал-губернатором, то – говорять поляки і євреї – ми на нього постійно скаржилися, а зараз ми

про нього постійно згадуємо і вважаємо, що то був для нас один з кращих часів, тому що хоча

Дрентельн був відносно нас жорстокий, проте в той же час він був украй справедливий.

Я був майже свідком смерті Дрентельна. Це сталося таким чином. Я не пам’ятаю, з якої нагоди у

Києві був парад військ, і ось Дрентельн верхи робив огляд військам; він був порівняно невеликого

зросту, надзвичайно повний, майже зовсім без шиї. Коли він проводив огляд, то з ним раптово

стався апоплексичний удар, він повалився з коня і помер. В той час, коли привезли Дрентельна до

під’їзду його палацу, я якраз виходив з своєї квартири; і ось я бачу, везуть Дрентельна. Я зараз

підбіг до екіпажу і бачу, що його привезли два ад’ютанти; один ад’ютант – Трепов, нинішній

генерал-губернатор Київський (він займає те місце, яке тоді займав Дрентельн) і інший ад’ютант

Афонасопуло, який нічим невідомий, нічим не відрізнявся, окрім свого украй високого зросту.

Отже я був свідком, як Дрентельна внесли до кабінету, я увійшов услід за