КОВАЛИНСЬКИЙ Михайло Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Перекладач. Перший біограф Г. Сковороди.
З родини священика.
Народився 16 (27) лютого 1745 р. в фортеці Олексіївській Харківської губернії Російської імперії
(нині – Первомайський район Харківської області України).
Помер 6 (18) червня 1807 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на
території Симонового монастиря.
Закінчив Харківський колегіум (1766), Страсбурзький університет (1772-1775).
Був учителем Харківського колегіуму (1766-1769), вихователем дітей гетьмана України К.
Розумовського (1770-1775), прокурором Військової колегії (1775-), правителем канцелярії Г.
Потьомкіна (), правителем Рязанського намісництва (1793-1801), куратором Московського
університету (1801-1804). Супроводжував А. Розумовського у його відомій подорожі по Європі
(1772-1775).
Член «Вільних Російських зборів» при Московському університеті.
Як літератор дебютував перекладом твору «Випробування дружністю» Ж.-Ф. Мармонтеля (1771).
Потім настала черга «Нотаток Христі, королеви шведської» Ж-Д. д’Аламбера,
двох од, присвячених Катерині II (усі – 1774).
Головним доробком К. вважається книга «Життя Григорія Сковороди» (1796). На жаль, уривки з
нього з’явилися друком лише в 1823 р., хоча у списках ходили весь час. Вперше повний варіант
праці опубліковано в 1886 р. в журналі «Київська старовина».
Оригінал «Життя Григорія Сковороди» зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.
Г. Шевченко АН України.
Наш земляк мав маєток Дідово в Харківській губернії, де тривалий час жив та творив.
Єдина відома пляма у біографії К. – звільнення з державної служби за «крадіжки та здирство»
(1793).
Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Сковорода, М. Заводовський, К. Розумовський, С.
Жихарєв, В. Білозерський, М. Антоновська, А. Грибовський та ін.
***
ПІЗНАВАЛЬНА САМОТА,
з життєвого кредо М. Ковалинського
Ніде людина не пізнає себе так, як в самоті.
ПРИЇЗДІТЬ ДО НАС, з листа М. Ковалинського Г. Сковороді від 19 січня 1779 р.
ЛюбезнЂйшій Meingard!
БесЂду Вашу получил. Сорадуюсь обращенію Вашему с Плутархом. Он из греков лутшій мой
друг; из римлян – любомудрствующій царедворец Сенека; из французов – Боннет, из
республикантов – Жан-Жак Руссо; из нЂмцов – ГеллЂрт; из русских – Meingard.
...Я теперь живу в удовольствіи. Я имЂю друга в женЂ – сіе много. ИмЂю человЂка мыслящего
со мною – сіе утЂшительно. ИмЂю изобиліе земное, со излишеством сіе не мЂшает. А в дружбЂ
и в добросердечіи сокровище утЂшеній моих. И Плутарх, и Мейнгард правду говорят, и я то же
думаю. И сіе тріедино.
Не можно ли хоть на мЂсяц к нам? Я бы очень желал. Пожалуста! Я послал Вам сыр, трубку и
книги; не знаю получили ли Вы.
Скажите, гдЂ Вы нынЂ обитаете? Но гдЂ бы Вы ни были, на всяком мЂстЂ люблю я душу
Мейнгардову. Adieu!
Ваш Михайло КовалЂнскій.
СЕРЦЕ МОЄ – В НІЙ, з листа Г. Сковороди М. Ковалинському від 26 вересня 1790 р.
Мати моя Малороссія и тетка моя Украина посылают тебЂ в дар малорослую мою Дщерь Авигею
– «Икону Алківіадскую». Прійми ее и, яко Давид, наслаждайся ею. Она не лицем, но сердцем
красавица и вся слава ея внутрь ея.
С нею бесЂдуя, бесЂдуешь со мною. Сердце мое в ней, а ея во мнЂ.
...Іаков мой (Правицький Я. – авт.) к сей ДщерЂ простудился. Замарал в ней и мое и кому
поднесена имя.
...»До «Дщери» случайно привязалася «Ода» Сідронія езуиты. Благо же! На ловца и звЂрь, по
пословицЂ. ПослЂ годовой болЂзни перевел я ее в ХарковЂ, отлЂтая к матерЂ моей пустынЂ.
ПОБАЧИВ ЖАХЛИВЕ ВИДОВИЩЕ, сон Г. Сковороди, записаний з його слів М.
Ковалинським
Опівночі, листопада 24 числа, 1758 року, в селі Каврай здалося мені у сні, начебто я розглядаю
різні види життя людського в різних місцях. В одному місці я був, де царські палаци, вбрання, музики, танці; де люблять то співати, то в люстерка дивитися, то бігали з кімнати в кімнату, знімали маски, сідали на багаті постелі і т.д. Відтіля повела мене сила до простого народу, де те ж
саме, але особливим чином і порядком діється. Люди йшли по вулиці, шумлячи, веселячись,
валандаючись, як зазвичай серед чорного народу водиться; подібним чином і любовні справи у
них відбувалися. Отут, вишикувавши в один ряд чоловіків, а в інший – жінок, розглядали, хто
гарний, хто на кого схожий і кому гідний бути парою. Звідси ввійшов я в постоялі будинки, де
коні, упряж, сіно, розрахунки, суперечки...
Нарешті, сила ввела мене в храм великий і прекрасний: в ньому ніби в день зішесття святого духу
служив я літургію з дияконом і пам’ятаю точно, що виголошував голосно:
– Тому що святий ти, боже наш...
При цьому обидва хори співали протяжливо: «Святий боже...».
Сам же я, з дияконом перед престолом до землі кланяючись, почував внутрішньо надзвичайну
насолоду, яку описати не можливо.
Проте і тут людською розбещеністю опоганене. Сріблолюбство з гаманцем тягається і, самого
священика не оминаючи... Від м’ясних обідів, що їх у храмі по кімнатах справляють, …під час
літургії дух чувся до самої святої трапези.
І ще я бачив жахливе видовище. Як ті, кому не дісталося пташиного і звірячого м’яса, одягнену в
чорну ризу людину з голими колінами й убогими сандаліями, вбитого, в руках тримали над
вогнем, коліна й ікри смажили і м’ясо з жиром, …відрізаючи і відгризаючи, жерли. І це робили
буцімто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й лютості, відвернув очі і вийшов.
Цей сон … мене… злякав.
ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ, НАПИСАНЕ В 1794 РОЦІ НА ПОПЕРЕДНІЙ СМАК,
зі спогадів М. Ковалинського
Він був переконаний, що щастя людини полягає в тому, щоб, довідавшись про власний в собі
талан, використати його в житті. Так, багато богословів були б, не виключено, кращими