разу Євген Анатолійович запитав мене:
– Пашо, як ти думаєш, хто повинен летіти?
Я відразу відповів:
– Гагарін.
Він розсміявся:
– Я думав, ти вкажеш на себе.
З Юрою ми розуміли один одного з півслова. У ті квітневі вечори 1961 року говорили багато про
що. Одного разу я йому сказав:
– Ось злітаєш у Космос, станеш знаменитим, слава закрутить тобі голову, і забудеш про друзів.
Гагарін схопився з ліжка, підбіг до мене, я навіть подумав – битися буде. Він мені:
– Пашо, та як ти можеш такі слова сказати? Ти ж такий, як я!
Я став заспокоювати його, вибачився. Після польоту він справді не змінився.
В день старту Сергій Павлович Корольов попросив мене бути на зв’язку з Гагаріним. За п’ять
хвилин до команди «Протяжка один» пульс і артеріальний тиск космонавта прийшли в норму.
Гагарін попросив мене дати музику. Я запитав:
– Юро, дати «Конвалії»?
Він засміявся, в ЦУПі теж розсміялися. Весело стало всім, хто знав, як ми переробили цю
популярну пісню. У нашій редакції один з куплетів звучав так:
Ти сьогодні мені приніс
Не букет яскраво-червоних троянд,
А пляшку «Столичної».
Заберемося в очерет,
Надеремося від душі.
І навіщо нам ті конвалії?
У ефір я дав правильні слова.
ПЕРЕПОЛОХ ВНАСЛІДОК НЕ ТІЄЇ ГРОЗИ, зі спогадів П. Поповича
...Андрій (Андріян Ніколаєв – авт.) першим зв’язався зі мною:
– Беркут! Я Сокіл. Як чуєш мене? Прийом.
Я – йому:
– Андрюша! Я тебе не тільки чую, але й бачу. Ти летиш у мене справа, як маленький Місяць.
Ніколаєв – мені:
– Ти чого, я ж «Сокіл». Лаятися будуть.
Я – Ніколаєву:
– Та хто нас лаяти буде? Вони не дістануть нас!
Ось так ми і переговорювалися: «Андрюша» й «Паша». Сокола» і Беркута не використовували.
Ще до польоту вирішили деяку інформацію кодувати – не повідомляти ж на весь всесвіт, що
радянський космонавт в космосі «обробився», що у нього болить голова чи почалася блювота. В
цьому випадку на Землю необхідно було передати кодове слово: «ромашка» – воно означало
«болить голова», «гроза» – у космонавта блювота.
Повідомляти на Землю метеорологічну обстановку над Мексиканською затокою не входило в моє
завдання, але я передавав цю інформацію як текст для дослідження проходження довгих хвиль, проте абсолютно випустив з уваги, що стурбував керівників польоту станом свого здоров’ям. З
інших точок орбіти хвилі не проходили, Земля не могла їх прийняти, а тут дуже виразно: «Над
Мексиканською затокою ГРОЗА».
У Центрі управління польотами переполох – Поповичу погано – його нудить!
Почали мене допитувати про самопочуття і передбачувані причини розладу. Вони мене про
«ГРОЗУ» розпитують, а я їм детально – про блискавки, абсолютно випустивши з пам’яті
кодування неприємних ситуацій. Тільки коли вступив в зв’язок з Хабаровськом і Михайло
Петрович Кадушкін, штурман з ЦПК, монотонним голосом запитав: Беркут! Я – Весна-2! Так яку
ти бачив грозу? – до мене дійшов весь трагізм ситуації – адже перервати політ можуть!
Я заволав:
– Метеорологічну! Самопочуття нормальне! Все відмінно!
УСЕ ЗАСЕКРЕТИЛИ ДО ПЛУТАНИНИ, з кореспонденції Л. Задорожної «Про минуле та
майбутнє українських космонавтів»
Ось вiн – перший український космонавт. Росiянин за паспортом, українець в душi. Павло
Попович навiть у Москвi говорить рiдною мовою..
У цьому котеджному мiстечку живуть родини тих, хто першим освоював Всесвiт. «Якщо хтось
скаже, що не боявся, – не вiрте», говорить космонавт. У невагомостi органiзм шаленiє. Iнакше
циркулює кров, у скронях – неймовiрний стукiт, серце наче вистрибує. Комусь для адаптацiї
потрiбно 3 години, iншому – i семи дiб замало.
Про той полiт 62-го вiн довго не мiг розповiдати, секретнiсть – надзвичайна. Головний ворог та
конкурент – США. Країни змагались за першiсть у космосi понад сорок рокiв. Пiд час пiдготовки
до старту навiть дружини не знали, де їхнi чоловiки працюють. Засекретились так, що самi iнодi плутались.
Тюльпан та ромашка – це на землi квiти, а у космосi – назви людських хвороб. За допомогою
азбуки Морзе про них повiдомляли до Центру управлiння польотами.
РОЗВІДКА З ОРБІТИ, з статті О. Желєзнякова «Очільник військового «Алмазу»
У вересні 1966 року в ЦПК була створена група «Алмаз», орієнтована на підготовку на космічних
апаратах розробки В. Челомея. Вона була військовою і цілком таємною.
Випробування комплексу були розпочаті у момент жорсткого протистояння із Сполученими
Штатами. Одним з найголовніших питань, поставлених радянськими військовими перед
розробниками, було наступне: не просто розвідка, а оперативне постачання інформації про об’єкти
(зокрема мобільні) на суходолі, в морі, а також в повітрі і космосі. ...На борту знаходилися
прилади інфрачервоної розвідки й інша спеціальна апаратура.
У 1974 році як командир космічного корабля «Союз-14» і ОС «Салют-3» полковник П. Р. Попович
разом з бортінженером підполковником Ю. П. Артюхіним здійснив свій другий космічний політ. 3
липня ... благополучно зістикувалися із станцією і перейшли до неї.
Під час експедиції виконали складні роботи, які дозволили оцінити переваги і недоліки
функціонування космічного спостережного пункту і місце людини у вирішенні військових
завдань, і, найперше, – розвідки наземних об’єктів з космосу. Екіпаж повністю виконав програму і
успішно повернувся на Землю.
Надалі програма «Алмаз» поволі вмирала...
ВИ – ЛЕГЕНДАРНА ОСОБИСТІСТЬ, з телеграми В. Путіна П. Поповичу з нагоди його 75-
ліття
Ви належите до легендарного загону перших вітчизняних космонавтів, які відкрили людству
дорогу в Космос. Ваша героїчна біографія і сьогодні може служити прикладом і життєвим
орієнтиром для молоді.
УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ... У ВСЕСВІТІ, бувальщина
12 серпня