місця

на місце у міру потреби...

КОЖНОЇ ТВАРІ – ТА НЕ ПО ПАРІ, з рецензії Л. Войтоловського на збірник М.

Гумільова «Перли»

За виконаним мною утомливим, але корисним підрахунком на сторінках „Перлів» п.

Гумільова фігурує 6 зграй здорових собак, 2 зграї скажених, 1 зграя скажених вовків, 5

вовків-одинаків, 4 буйволи, 8 пантер (не рахуючи двох, намальованих на обкладинці), 3

слони, 4 кондори, декілька «рудих тюленів», 5 барсів, 1 верблюд, 1 носоріг, 2 антилопи,

лань, фламінго, 10 павичів, 4 папуги (з них – один антільський), 3 тигри і безліч дрібної

пернатої тварюки.

Вважаю, що за такої невичерпної кількості тваринного царства книзі п. Гумільова

правильніше було б іменуватися не «Перли», а «Звіринець».

БЛАГОСЛОВЛЯЮ ДОЛЮ, з листа Л. Войтоловського родині

Як перенести на папір ту кипучу радість, ту буйну радість, якою зараз горять солдатські

обличчя на фронті? ...Вирує і котиться великий потік революції по всьому фронту. Він

захопив і захоплює в бурхливому прагненні мільйони солдатських сердець, усі свіжі,

молоді сили народної армії. В цьому потоці кипить і клекоче жива народна душа, яка

голосно, відкрито й урочисто заявляє, що новий світ не тільки народився, що політичний

розвиток не тільки торкнувся мас, але вже стає їхньою глибокою потребою.

Мимоволі дивуєшся, слухаючи сірих і буденних ораторів у солдатських шинелях: де ці

прості серця навчилися загорятися такою любов’ю до свободи? Що надало їхнім словам

такої гордої пристрасності? Не знаю, не знаю…

У ці дні я скутий якоюсь чудесною загадкою, щирий зміст якої відкриється лише багато

десятиліть потому. А зараз, у цю хвилину, я благословляю долю, яка надала мені

можливість бути свідком цього священного видовища.

ПСИХОЛОГІЯ МАС, з розвідки Г. Андрєєвої «До історії становлення соціальної

психології в Росії»

Свій внесок в становлення соціальної психології з боку суміжних дисциплін вніс і

журналіст Л. Н. Войтоловський. Із його точки зору, предмет колективної психології –

психологія мас.

Він розглядає низку психологічних механізмів, які реалізуються в натовпі і забезпечують

особливий тип емоційної напруги, що виникає між учасниками масової дії. Метод

дослідження – аналіз звітів безпосередніх учасників, а також спостережень свідків.

Публіцистичний пафос робіт Войтоловського виявляється і в закликах аналізувати

психологію мас в тісному зв’язку з суспільними рухами політичних партій.

СМЕРТЕЛЬНА ОТРУТА ВВОДИЛАСЯ В СУСПІЛЬНИЙ ОРГАНІЗМ, зі спогадів А.

Карпової

Коло інтересів і занять батька (Войтоловського Л. – авт.) було надзвичайно широким: медицина, соціальна психологія, філософія, література, мистецтво. Читав і писав він

постійно – сидячи, вживаючи їжу, лежачи, за всякої обстановки, про що свідчать хоча б

фронтові нотатки, які згодом стали солідною книгою «Слідами війни» і шляхові нариси –

плід подорожей та роз’їздів. Нотатки велися в похідній обстановці, на бівуаках, між

боями, в госпітальних наметах, де траплялося. А оскільки у нас на квартирі нерідко

проводилися обшуки, мама дуже дотепно зберігала записні книжечки батька в

банківському сейфі. Цінностей у нас, само собою, ніяких не було: жили на літературні

гонорари тата і мамині – за уроки гри на роялі.

…Не раз були обшуки. Один з них стався на дачі і чомусь асоціюється у мене з пожежею

– чи то під час обшуку щось підпалили, чи я просто дуже налякалася. У той час мені було

шість років. Я спала. Розбудили гикання та лемент. Нас підняли з постелі, одягли і зігнали

в купу. Дачу зі свистом оточили поліцейські й козаки. Вони перерили весь будинок і сад,

але той, кого вони шукали, встиг зникнути. Хто в нас тоді переховувався, не пам’ятаю.

…Рік 1934. Ми живемо в Ленінграді. Мені 32 роки. Я – історик Заходу. Працюю в

Ленінградській Вищій школі Профруху й одночасно навчаюся в аспірантурі.

Микола Гнатович Карпов, мій чоловік, – професор Військово-механічного й

Сільськогосподарського інститутів. У нас двійко дітей: хлопчик Льоня семи років та

дівчинка Валюша трьох років.

…Для мене усе почалося так: на світанку темного грудневого ранку підхопилася від

дрібного стукоту в нашу квартиру на Василівському острові.

– Відкрий, відкрий же скоріше! – почула голос чоловіка старшої сестри.

– Що трапилося?!

– Миколу Гнатовича заарештували вночі й кудись відвезли. Тільки що дзвонила мама...

Синок хворів на скарлатину, у нас був карантин. Коля забрав маленьку дочку в Дитяче

Село і тимчасово жив з нею там. Моя мама Ганна Іллівна Войтоловська якраз поїхала їм

допомагати...

…Вчора і сьогодні для мене розійшлися, як розведений вночі міст. У перших числах січня

мене виключили з аспірантури, звільнили з роботи. Кимсь нагорі я вже відзначена особою

міткою. Ставлення оточення у цей період скоріше співчутливе. Страх за себе, підозрілість, двоєдушність і інше прийдуть пізніше. Для того, щоб обкраяти свідомість і совість,

потрібно і час, і нищівні удари. Доки ж розум охоплений здивуванням.

…Прямую до директора Звєрєвої. Її вже немає – знята. Секретарка направляє до

завідувача навчальною частиною І. Шерешевського. Він швидко зводиться мені назустріч,

тепло потискує руку і, не мучачи невідомістю та невизначеністю, говорить:

– У нас з’явилося розпорядження відсторонити вас від роботи, на час... поки чоловік

сидить.

…Рішення винесли воістину соломонове: «Звільнити, прикласти всі зусилля для

влаштування на роботу».

…Смертельна отрута доза за дозою вводиться в суспільний організм. Непросто повірити в

неймовірне, переконати в продажності непідкупних, у відступництві – вчителів, змусити

увірувати в те, що арешти, насильство, кров, смерть відбуваються задля порятунку. Для

цього потрібні роки і надзвичайні заходи. І вони запущені в хід всіма каналами. Наступ на

суспільну