СУЛЕРЖИЦЬКИЙ Леопольд Антонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Режисер, літератор, громадський діяч.

З міщанської родини.

Народився 15 (27) вересня 1872 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 18 (31) грудня 1916 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на

Новодівочому цвинтарі.

Навчався в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури (1889-1894).

Служив матросом і рульовим на судах далекого плавання,

Один з організаторів і керівників 1-ої студії МХТ.

Співпостановник низки спектаклів МХТ («Синій птах» Метерлінка, 1908; «Гамлет» Шекспіра,

1911, «Загибель «Надії»« Хеєрманса, 1913; «Потоп» Бергера, 1915), найближчим помічником К. С.

Станіславського з викладання його системи.

З владою порозуміння не знаходив: за антиурядову промову був виключений з Московського

училища живопису, скульптури і архітектури, а за відмову скласти присягу цареві – засланий до

фортеці Кушка (1896-1898).

Перу нашого земляка належить книга «В Америку з духоборцями».

Що стосується особистого життя, то С. рано втратив матір; за антиурядову промову його

виключили з училища (1894), а за відмову присягнути цареві заслали до фортеці Кушка (1896); його дружину заарештували і відправили в заслання.

Серед друзів та близьких знайомих С. – Л. Толстой, А. Чехов, В. Васнецов, В. Качалов, К.

Станіславський, М. Горький, Ю. Ігумнова, С. Паніна, Є. Вахтангов, Є. Росінська, В. Маковський, Є. Шевцова, В. Мейєрхольд, І. Москвін, Г. Голубкіна та ін.

***

УШЛЯХЕТНЮВАТИ ВДАЧУ

, з професійного кредо Л. Сулержицького

Мета мистецтва – змусити людей бути уважними один до одного, пом’якшувати серця,

ушляхетнювати вдачу.

ЩИРА ЛЮДИНА, з листа Л. Толстого П. Гастєву від 7 грудня 1895 р.

Хвилююча для мене подія... в Москві ...відмова нашого хорошого київського знайомого – він був

близький до старого Ге і сам учень школи живопису – Сулержицького від військової служби. Він

дуже жива, товариська і щира людина і дуже твердий в своєму рішенні. Ми відвідуємо його.

Нині відвідувала Софія Андріївна і всю свою красномовність вжила на те, аби відмовити його. І я

був цьому радий. Небезпечніше за все для душі ошукатися в своїх силах і почати мурувати вежу, не маючи шансів її добудувати.

«ТВІЙ ПЄШКОВ», з листа М. Горького Л. Сулержицькому від 19 січня 1902 р.

Друже!

Коли їдеш? Я просив Б.І, щоб він повідомив мене про це – він мовчить.

І хочеться, і потрібно бачити тебе.

Якщо немає грошей – телеграфуй Ялту Алексіну, щоб тобі, скільки треба, перевів телеграфом. Я

його попередив.

Твій О. Пєшков.

МОЖНА ЗДОХНУТИ, з листа Л. Сулержицького Є. Пєшковій від 10 жовтня 1911 р.

Дорога Катерино Павлівно, я буду в Парижі проїздом до Іспанії в грудні – у другій половині, і

зупинюся всього днів на три і, звичайно, так, як Ви пишете, – тобто, візьму auto і прямо до Вас –

як хочете, а приймайте.

Їхатиму один, тобто без сім’ї, але не один, тому що я їду з Коровіним, художником.

Потім, дуже ймовірно, майже напевно, буду літом 1913 року з російською оперою: «Садко»,

«Золотий півник» і «Хованщина» з Собіновим, Неждановою і Шаляпіним. Зараз я це влаштовую, і

здається, це вийде.

Але це так далеко, що до того можна і здохнути.

Ваш завжди Сулер.

СВЯТИЙ ЗРАЗОК, з листа О. Бенуа К. Станіславському від 26 грудня 1916 р.

Петербург.

На свіжій могилі дорогого нашого Сулера я думаю, що говорити на цю тему добре, корисно і

своєчасно.

Адже він дав всім життям і останніми роками його (серед загального засліплення і клекоту)

істинно святий зразок. Для Вас особисто його смерть – невідплатний збиток.

...Буде у Вас час, зберіться, милий Костянтине Сергійовичу, хоч в декількох словах розповісти

мені, як він помирав. Якими були, наприклад, останні слова його, його «резюме життя». Якщо ж

такі не були вимовлені, то хоч опишіть мені його стан в цілому: чи був він пригніченим, чи

просвітленим.

Олександр Бенуа.

НЕ МОВЧАЛИ ЛИШЕ ОЧІ, з листа К. Станіславського О. Бенуа від січня 1917 р.

Дорогий Олександре Миколайовичу!

Спасибі за Ваш хороший лист, який я передав дружині Сулера – Ользі Іванівні. Я не міг відповісти

Вам відразу, оскільки був заклопотаний з різними справами (посмертними) бідного Сулера; крім

того – свята.

Ще в минулому сезоні, під час генеральних репетицій «Потопу», Сулер занедужав. З тих пір

припадки уремії повторювалися періодично через декілька місяців, і не було можливості умовити

його виїхати з Москви.

...Улітку він був дуже нервовий і почувався погано. Припадки повторювалися, як і взимку. І в

серпні була розмова про переїзд до Кисловодська, оскільки море несприятливо відбивається на

здоров’ї хворого. У вересні Сулер стужився за Москвою, за театром і втік з Євпаторії... З’явився

до театру, потім до студії і через два дні вже мав припадок; нарешті умовили його сидіти удома, але він викликав до себе із студії різних осіб і мріяв про постановку однієї п’єси, хоча вже не міг

ясно виражати своїх думок: мова плутала слова.

...Через декілька днів я поїхав до лікарні, щоб його відвідати; підійшов до кімнати, а там –

метушня, …пускали кров, все ліжко і стіна – в крові. Виявляється, у нього був жорстокий

припадок – ...фатальний і останній.

Після цього припадку, власне кажучи, Сулера вже не було. Лежав схудлий, змучений напівтруп, який не міг сказати жодної фрази. Не мовчали лише його виразні очі...

СКАЗАНО МАЛО І НЕ ТАК, з листа М. Горького О. Поль від 24 березня 1926 р.

Само собою зрозуміло, дорога Ольга Іванівно, що невдалою моєю нотаткою про Леопольда Ви

можете скористатися для збірки.

Дуже жалкую, що написана вона погано, квапливо, сказано в ній – мало. І все сказано – не так.

Міцно тисну руку.