першим подихом, а насправді виявляється чимало ознак життя з певною самостійністю ще в плодовому віці. Поглядаючи на цю живу істоту, що захищається, помітно змінює свою поведінку у відповідь на приємні чи неприємні для неї речі, я, мабуть, не помилюся, коли скажу про любов матері і дитини. Дитина о цій порі перш за все споживач, а мати — давач.

“Давати” і “брати” повсякчас перемежовуються упродовж людського життя, переважаючи то першим, то другим. Ще Бальзак писав, що в коханні завжди є цілувальник і цілований.

Вагітність стає для жінки великою школою безкорисливого почуття, яке охоплює увесь спосіб її життя. Уже тоді майбутня мати цілком здатна почуттєво себе проявити. Дитина в материнському тілі — коханий співучасник любові, заради якого ходить на прогулянки, дбає про харчування, намагається зайвий раз не нервуватися, щоб у дитини було досить кисню, щоб вона була спокійна й безтурботна. Дитина відповідає на материнське піклування, виростаючи та розвиваючись у сприятливих умовах або марніючи в умовах роздратованості, криків та неспокою матері.

Дуже важливо зрозуміти значення цієї першої материнської любові (а вона часто недооцінюється), якою є любов до виношуваної дитини, а також її важливість для подальшого повноцінного розвитку людини.

Немовляцтво — це пора, коли любов матері і дитини, започаткована у плодовому віці, розвивається далі. Щоб яскравіше зобразити цю материнську любов, наведу уривок із книжки “Про мистецтво кохати” американського філософа та психолога Еріха Фромма: “Маля, хоча й живе вже поза лоном матері, і надалі цілком од неї залежить… Дитина росте й розвивається, набирає здатності сприймати речі такими, якими вони є: задоволення від смоктання як щось інше, ніж сосок, грудь — інше, ніж мама. Врешті починає відчувати спрагу, молоко, яке її втамовує, грудь, неню — як різні окремі предмети.

Дитина вчиться, як поводитися з людьми; що мама усміхається, коли я їм, що візьме мене на руки, як заплачу.

Усі ці пізнання сходяться в одне: мене кохають. Неня кохає мене, бо я — її дитя, безпорадне і чудове, бо мамця не може без мене, бо я їй потрібне. Кажучи загальніше, мене кохають за те, чим є — або ще докладніше: кохають за те, що є. Ця свідомість, що мама мене кохає, споживацька та безтурботна. Щоб бути коханим, нічого не треба робити — материнська любов не обумовлена нічим. Єдине, що потрібно — бути, бути її малятком. Материнська любов — це щастя та спокій, яких не треба здобувати, не треба заслуговувати. Але те, що материнська любов нічим не обумовлена, має і зворотний бік. Цієї любові не просто не треба заслуговувати, але також не можна її здобути, викликати, керувати нею. Коли вона є, то це — дар, доброчинність, але як нема, то здається, що все прекрасне пішло з життя — а я анічогісінько не можу вдіяти, нічим не можу зарадити, аби його повернути.”

Тепло і ніжність материнського почуття, що сповнює життя дитини — це паросток, з якого згодом зростає прагнення кохати, потреба єднання та інтимного контакту з іншою людиною. У тому, наскільки важливий цей період життя дитини для правильного розвитку її почуттєвості у дорослому віці, переконує безліч дослідів над тваринами. Спостереження зоологів показують, що недорозвиток певних потреб та інстинктів у згаданому віці призводить до каліцтва, яке важким тягарем лягає на все подальше життя. Приміром, годувавши курчат, відокремили кілька десятків зразу, щойно ті вилупились, і годували їх десь з місяць, укладаючи поживу прямо у дзьоб, як це роблять птахи. Курчата, яких так годували, вирісши в дорослих курей, не вміли самі дзьобати. Треба було їм або засипати корм до дзьобів, або вмирали вони голодною смертю.

Дослід показує, що інстинкт дзьобати повинен розвинутись в перші тижні життя, і, коли не розвинеться вчасно, куриця довіку вже не зможе цього навчитися.

Схожі досліди проводили і в США. Там щойно народжених мавпочок нарізно годували й од самого початку життя позбавили почуттєвих контактів з матір’ю та суспільних — з ровесниками. Як вони виросли, то не змогли встановити статевих взаємин, та й не шукали ніякого товариства. Дослідники зробили висновок, що тварини, одірвані од материнської любові та гурту своїх однолітків, лишилися без умов, потрібних для правильного розвитку статевого потягу. Як випливає з дослідів, самого лише біологічного інстинкту замало.

Вже не варто й казати про почуттєвий розвиток матері, яка просто-таки закохана у своє маля, але для дитини материнська любов — надзвичайно важливий вітамін, конче потрібний для нормального розвитку. Цей вітамін професор Владислав Шенайх, мабуть, один з найбільших друзів дітей, назвав вітаміном “Л” — вітаміном любові. Немовлята, виховані без нього, виростають людьми, позбавленими потреби кохати та зв’язуватись з іншою людиною. Можна навести силу-силенну прикладів, які переконують, що це не вигадка поетів та дітолюбців, а дійсний факт.

Доктор Софія Шиманська у “Психіатрії дитячого віку” наводить спостереження, що їх вона зробила у двох дитячих яслах у Нью-Йорку: одні для білих дітей із заможних сімей, дрyгі — для негритянських дітей бідняків. Ясла багатіїв розкішно обставлено, старанно стерилізовано. Дітей опікували няні, які мили їх, одягали, клали в окремих засклених відділеннях, де їх раз у раз переповивали, доглядали й годували стерильними кашками з пляшечок. Удень нікому не дозволялось заходити знадвору, щоб, не дай, Боже, не занести якоїсь інфекції. Лише ввечері та на вихідні дітей забирали додому. У негритянських яслах для вбогої людності умови були далеко гірші. Не було там суворо дотримуваних окремішності та знезараження. Діти гуртом гралися, у спільному приміщенні, а годувати приходили матері, які прямо на місці годували своїх діточок, граючись з ними і пестуючи їх.

Що ж вийшло? Дивовижна річ! Проти ясел для негритянських дітей, в елітних яслах була вп’ятеро вища смертність. І тут дає про себе знати вітамін “Л”.

На 6-7-ому році життя дитина виходить з теплого гнізда материнської любові. О цій порі розвивається почуттєвий зв’язок з батьком і встановлюються перші дружні стосунки з однолітками у школі. Батькова любов — це вже інша любов, бо її сутність не в тому, аби незмінно й безупинно давати. Батькова любов — це любов за щось, любов, яку треба заслужити. Отут я хочу ще раз послатися на книжку Еріха Фромма, де дуже влучно окреслено ролі і значення материної та батькової любові для правильного розвитку дитини: “Щоб зрозуміти, чому наголос о цій порі пересувається з матері на батька, ми повинні збагнути величезну різницю між любов’ю батька і любов’ю матері… (Ясна річ, кажучи про материну й батькову любов, я маю на увазі їх