книжку, стали наукові дослідження. Послуговувалася даними, зібраними з облікових карток відвідувачок за 11 років — од 1959-го до 1970-го. Тих карток було близько 6 тисяч, з яких понад 1000 сексологічних, а решта торкалася неплідності, перебігу вагітності та консультацій на тему контрацепції. Дослідження залоз внутрішньої секреції, результати яких склали зміст розділу “Статевість”, спиралися на цитогормональні (тобто гормональні на клітинному рівні — прим. перекладача) аналізи. Ці аналізи я виконала та вибрала з карток пацієнток, що зверталися в 1970 — 1973 роках до Цитологічної консультації Товариства планування родини, де я від 1970 року працюю на посаді наукового керівника. Міркування про підліткову статевість ґрунтуються на матеріалах досліджень Окремої лабораторії шкільної медицини, якою керує доктор Анджей Ячевський і яка входить до складу Інституту педіатрії Медичної Академії у Варшаві. Я вже кілька років беру участь у працях цієї лабораторії як консультант з гінекології та сексології.

Наприкінці хотіла б щиро подякувати всім, хто допомагав мені, чиї дружні зауваження сприяли появі книжки в її остаточному вигляді. Перш за все правлінню Товариства планування родини; докторові Анджею Ячевському за те, що створив мені умови, аби я могла проводити дослідження та збирати наукові матеріали у Спеціалізованій консультації, Цитологічній лабораторії Товариства та в Лабораторії шкільної медицини; професору Стефанові Сошці, директорові Інституту гінекології та акушерства Медичної Академії у Білостоку; доктору Єжи Димецькому, а також доктору Христині Яворській з Інституту психоневрології; докторові Юзефові Бецкові, ад’юнктові Окремої сексологічної лабораторії Інституту акушерства та сексології Медичної Академії у Варшаві; магістрові Тадеушу Івінському, керівнику Лабораторії методології досліджень Інституту досліджень молоді; редакторові Ришарду Вишньовському та пані Барбарі Леп’ю з Парижа, яка щедро наділила мене французькою науковою літературою.

¦ ¦ ¦

Я сподіваюся, що міркування, вміщені в цій книжці, допоможуть багатьом молодятам розв’язати труднощі та конфлікти, з якими не зуміють самі впоратися. Якщо “Мистецтву кохати” пощастить відіграти роль досвідченого друга новонародженої сім’ї та донести до її щоденного побуту бодай жменьку радощів, я буду дуже рада.

Михалина Віслоцька.

Варшава, червень 1976 р.

I Дитинство та юність

Народження п о чуттєвості

Будь-яке почуття взагалі важко описати. Од сивої давнини люди зі змінним успіхом намагаються окреслити й поняття кохання.

Одне означення дає філософ, інше — психолог чи поет. Для кожного з них різні, відмінні елементи складають кохання, ті, що їх вони вважають вартими, аби були помічені та підкреслені. Сучасна сексологія — наука про статеві взаємини — теж намагається розібратися в сутності любові чоловіка та жінки. Причому задля ясності справи поділяє задачу на дві підзадачі. Перша — це почуттєва любов, що полягає у прагненні перебувати поруч іншої людини. Дрyга стосується природного статевого жадання, тобто намагання зняти статеву напругу. Обидві ці ниті складно сплітаються упродовж усього людського життя.

Любов, що сполучає двох закоханих, не виникає враз “з нічого”, а є наслідком усього попереднього життя. Усі ті відбитки почуттів, що їх зазнала людина, навіть тих, яких зазнала, перебувавши іще в материнському тілі, віддзеркалюються у любові.

Почнімо з першого компонента, тобто складової частини, еротичної любові — її почуттєвого боку. Почуття любові, а власне її найглибинніший зміст — це бажання перебувати у тісному зв’язкy з коханою людиною. Паростки майбутнього кохання людини виникають ще під час її життя в материнському лоні. Ще не народившись, дитина вже поєднується з матір’ю дуже складними тілесними та почуттєвими зв’язкaми. Ви скажете: та звідкіля ж почуття у плоду, який-бо ще й жити самотужки не почав? За таких обставин увесь тягар любові лежить на матері, дитина ж є споживачем. Без кохання та умов, які їй створює материнський організм, вона не могла б розвиватися і жити. Тут взагалі важко говорити про якісь взаємини. Очевидно, можна вести мову про психічно-почуттєвий зв’язoк, адже дитину до того, як вона народиться, вважають частиною материнської плоті, бо не має вона ані самостійного життя, ані власних усвідомлених дій.

Втім, нові знання схиляють до переміни такого погляду на цю справу. Згадаймо хоча б дослідження Артура та Маргарити Лайлі, які в 1960 році опублікували вельми цікаві спостереження над поведінкою плоду в материнському лоні. Досліджувавши, вони робили знімки, що показують розвиток “маленької людини” в матковій порожнині від перших тижнів її життя аж до хвилини народження. У перші місяці вагітності плід, мов невелика рибка, прудко пересувається й “плаває” у плодових водах. Десь із 3-го місяця розплющує оченята й береться розрізняти світло і темінь, залюбки повертаючись у ясніший бік. З 4-го місяця вагітності плід уже чує, як тьохкає материнське серце, чує відлуння у кишечнику, згортається калачиком, боронячись од гучного галасу із зовнішнього світу. Роздратування, лють, гнів матері, її крик чи переляк неабияк прискорюють роботу дитячого серця. Можна сказати, що дитина разом з матір’ю переживає небезпеки та загрози навколишнього світу. Скажете — вигадка? Але ж науково доведено, що роздратованість або страх матері посилює виділення адреналіну — надниркового гормону — до крові. Через кров він передається плоду і пришвидшує удари дитячого серця. Якби нам заманулося описати емоції дорослої людини, то з’ясувалося б, що вони — наслідки дії тих чи інших гормонів. Отже, гадаю, можу дозволити собі поставитися до цих проявів як до прояву співпереживання певних подій зовнішнього світу людьми, що між собою тісно почуттєво пов’язані. Дитина вже на 5-му місяці повoдить себе, як маленька людина. Не просто брикається, дряпає по голові та животику, а й грається пальцями ручок і ніжок, розплющує очі, смокче пальчики, ковтає й випльовує плодові води. А що їй давить твердий та випуклий хребет матері, то дуже не любить там лежати. Звідси швидкі рухи плоду, коли мати вкладається на спочинок. Дитина ворочається, зсувається з опуклого материнського хребта й зручно вмощується на боку.

На плівку знято також реакцію 7-8-місячного плоду на спробу зробити внутрішньоматковий укол (без якого не обійтись, щоб урятувати життя дитини при деяких хворобах крові). Дитина крутиться, як в’юн; захищається руками, тікає од голки. Такі спостереження цілком змінили погляд на те, коли починається життя людини. Формально вона починає жити з