організатора широкої шпигунської мережі. Потиснувши руку вмираючому Монторанові, Юло проганяє Корантена, загрожуючи розправитись із ним, якщо той коли-небудь зустрінеться йому на шляху.

Зловісно-похмура постать Корантена, загалом епізодична у романі, у Бальзака не випадкова й розкрита повністю. Породжений темними антинародними силами, що намагалися використати революцію у корисливих цілях, взяти владу в Республіці у свої руки, Корантен, як і його хазяїн Фуше, завжди готовий на віроломність заради своїх власних інтересів. Він показаний письменником як людина вкрай аморальна й огидна. Мріючи про політичну кар’єру, Корантен заради неї ладен вчинити будь— який злочин. Він знає, що Марі де Верией ненавидить його, але йому це байдуже, шпигун упевнений, що колись він заволодіє цією красунею і зробить її знаряддям для досягнення своїх честолюбних намірів. Для нього не існують такі поняття, як честь, правда, сумління і благородство чи доброта. Під час сварки з командиром Юло Корантен з презирством думає про цього чесного вояка: «Він вважає, ніби в політиці можна вбивати лише одним способом». Мріючи про владу над людьми, якої він колись доможеться, цей агент таємної поліції готує собі іншу зброю, що вбиватиме не гірше за меч або рушницю. Він знову з’явиться у пізніших творах Бальзака — тепер як підпора буржуазного суспільства, як людина, що вже сама наказує…

Бальзак правильно оцінив суть описаних у «Шуанах» подій. Саме такі безпринципні політикани, як Фуше чи Корантен, а також найспритніші представники буржуазії перші скористаються з завоювань республіканців. Не випадково само цю думку з гіркотою виголошує майор Жерар.

Значне місце в романі займає тема палкого кохання Марі де Верней і маркіза де Монторана. Але й ця романтична історія тісно пов’язана зі складною і суперечливою соціальною дійсністю.

Характерною особливістю роману Бальзака є надзвичайна докладність у змалюванні історичних подій того часу. Письменник детально описує місцевість, краєвиди Бретані, одяг і їжу селян, їхні домівки та побут. Місцевий колорит підкреслює духовну обмеженість шуанів, злиденність їхнього життя.

З усіх творів Бальзака «Шуани» своїми художніми особливостями найбільше схожі на історичні романи Вальтера Скотта. І водночас вони істотно відмінні. Зокрема, особливість історичного твору Бальзака полягає в тому, що він більше тяжіє до сучасності, ніж до минулого. І не випадково письменник включив «Шуанів» до своєї «Людської комедії» як твір цілком сучасний, як дослідження про життя, мораль, закони та звичаї буржуазного суспільства Франції і ту нещадну боротьбу, яка таємно й відкрито, але безнастанно точилася в ньому.

* * *

Вже в «Шуанах» Бальзак почав розробляти тему, що в подальшій його творчості стане головною, — тему влади золота, грошових відносин у людському суспільстві. Золото стає тією силою, що керує усіма вчинками представників контрреволюції. А з якою звірячою жадобою прагнуть здобути золото головні персонажі з табору шуанів, які люті сварки вибухають після кожної кривавої сутички через майно убитих ворогів!

А проте письменник у «Шуанах» лише намітив тему золота, широкого розвитку вона набере в його наступних творах, тоді, коли він звернеться до зображення сучасності.

Перемігши феодальну аристократію, буржуазія з хижацькою настирливістю й жорстокістю почала збагачуватись. Вона не гребувала ніякими, навіть найогиднішими і найжахливішими засобами, бо єдиний бог, перед яким схилялася буржуазія, — гроші — «виправдував» будь-які засоби.

Свідок шаленої гонитви буржуазних хижаків за наживою, Бальзак зрозумів, що найголовнішою рушійною силою капіталістичного світу, мірою усіх його матеріальних і духовних цінностей стали гроші, золото. Вони визначають закони, керують політикою, породжують антагонізм у суспільстві, призводять до морального розкладу людей і встановлюють єдине право — право сильного, право джунглів. І письменник, якого все життя переслідували кредитори, вирішив зірвати добропристойні шати з цього новоявленого бога, викрити його як найстрашнішого і найнебезпечнішого ворога людини.

На перший погляд може здатися, нібито Бальзак не був у цьому такий уже й оригінальний. Художня література з давніх часів зображувала згубний вплив багатства на людину. Героїня Арістофана Лісістрата звинувачує золото в тому, що воно — причина воєн і ворожнечі між людьми. Цар Креонт з трагедії Софокла твердить, що для смертних немає нічого гіршого за гроші — вони руйнують міста, женуть людей з їхньої домівки, спонукають їх до огидних і безсоромних вчинків. Ще частіше вдаються до критики грошових відносин письменники епохи Відродження — гуманісти, ідеологи молодого буржуазного суспільства. Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Бонавентура Депер’є звертались у своїх творах до проблеми грошей. Томас Мор уже розцінює золото й приватну власність як головне джерело соціальної нерівності й несправедливості. Геніальний Шекспір вважав багатство страшною отрутою, що руйнує людські стосунки. © http://kompas.co.ua

Але саме в творах Бальзака викриття впливу золота на життя людини досягає найглибшої, найразючішої сили. Бальзак зображує цю проблему в «Людській комедії» як найтиповіше явище капіталістичної дійсності. Французький письменник-комуніст, критик і літературознавець Андре Вюрмсер у праці «Нелюдська комедія» (одній з найкращих книг про Бальзака) писав: «Людська комедія» — це тіло, в якому замість крові циркулюють гроші. Бальзак вивчає кровоносну систему суспільства, «обертальний», «поступальний» рух грошей, «єдину в наш час силу», «єдиного бога, в якого зараз вірують», «бога Сто-Су», «культ наживи», «культ бога Долара» (в лапках Вюрмсер подає вирази самого Бальзака, взяті з різних його творів).

З надзвичайною пильністю спостерігав письменник старанно приховані під маскою респектабельності, лицемірного благочестя й удаваної порядності справжні обличчя «сильних світу цього». Прагнучи показати найпотаємніші пружини складного механізму всього буржуазного суспільства, Бальзак відкриває одну за одною заслони, що приховували окремі його коліщатка, і, зрештою, весь цей механізм наживи й збагачення. Нещадно викриває він темні справи ділків і фінансистів, продажність військово-бюрократичного апарату та жовтої преси. У передмові до одного із своїх видань він писав, що віднині «не лишилося нічого вартого уваги, крім описів грізної соціальної хвороби, а вона може бути зображена лише разом із суспільством, бо хворий — це і є сама хвороба».

Перед Бальзаком стояло складне завдання — відкрити, за його словами,