матеріалізуватись у вигляді досконалих творів — бракувало письменницького досвіду.

Нарешті Бальзак почав працювати над твором про один з епізодів контрреволюційних воєн, що точилися наприкінці французької буржуазної революції 1789–1794 років і на початку наполеонівської епохи, — про повстання підбурюваних роялістами і реакційним духівництвом темних і забобонних селян Бретані (їх називали «шуанами»). Письменник вивчив численні історичні матеріали, особисто побував на місцях тодішніх подій. Внаслідок копіткої кількарічної роботи з’явився перший історико-реалістичний роман Бальзака, підписаний вже його власним ім’ям, — «Шуани, або Бретань 1799 року».

Пізніше роман увійшов до задуманої на початку 30-х років Бальзаком «Людської комедії», а в 1846 році автор вмістив його у перше повне видання цієї грандіозної епопеї. По суті, «Шуани» стали вступом до гігантської прозаїчної серії, надзвичайно важливим для її загального розуміння. Адже твір розповідав про період, коли закладались основи буржуазних порядків. Буржуазія прагнула втримати політичну владу, яку вона захопила завдяки революційним діям народних мас, захистити свої завоювання як від можливості відновлення монархії з її феодальними установами й порядками, так і від загрози з боку того ж таки народу, що завоював для неї цю владу. Їй потрібна була «сильна особа». Після термідоріанського перевороту і Директорії цією «сильною особою» став Бонапарт, який у 1799 році проголосив себе першим консулом Республіки, а через п’ять років — імператором. Використавши революційну енергію третього стану, Бонапарт спрямував її у вигідне для буржуазії русло і «… створив всередині Франції умови, при яких тільки й стали можливими розвиток вільної конкуренції, експлуатація парцельованої земельної власності, застосування звільнених від оков продуктивних сил нації»^[1].

В романі «Шуани» Бальзак звернувся до періоду, коли буржуазія тільки приступала до «мирного будівництва свого суспільства». Зображене в творі недавнє минуле було тісно пов’язане з сучасністю самого Бальзака. Змальовану в «Шуанах» приреченість спроб феодальної реакції подолати сили буржуазної демократії письменник ототожнює із спробами поновити у кінці 20-х років знищені революцією дворянські привілеї і феодальні інститути.

Романтична історія кохання фанатично відданого королю маркіза де Монторана і шпигунки міністра поліції Фуше Марі де Верней — представників двох ворожих таборів, розвивається на широкому історичному тлі протиборства соціальних сил. Герої твору — активні учасники цієї боротьби — стають її жертвами: захоплені власними пристрастями, вони забувають про політичні переконання, що роз’єднують їх, про свою належність до різних станів, не помічають хитро підготовленої пастки і гинуть.

Відомо, що за своїми політичними симпатіями Бальзак був монархістом. Проте — і це можна побачити майже в усіх його творах — теоретичні декларації письменника розходилися з художньою практикою. Тому, милуючись представниками дворянства і навіть ідеалізуючи їх, письменник водночас показує і їхню неминучу загибель. Бальзак довів, що контрреволюція на чолі з аристократами-емігрантами спиралась на найтемпіші, найвідсталіші сили, боролася за відродження минулого, приреченого на загибель самою історією.

Образ маркіза де Монторана, або Молодця, як його називали шуани, досить багатогранний. Вродливий і витончений, пристрасний і сміливий, вірний своїм ідеалам, він наче втілює усі доблесті феодальної аристократії. Але поряд із цими властивостями його натури уживаються й такі риси, як глибоке презирство до всіх, хто не належить до його класового стану, жорстокість і підступність, цілковита байдужість до життя і прагнень народу, що його він вважає лише знаряддям для досягнення власної мети. Тому підступний напад шуанів у замку Вівітьєр на республіканських солдатів не викликає в Монторана осуду, хоч він і дав слово честі дворянина, гарантуючи їхню безпеку. Захищаючи несправедливу справу, маркіз вдається до прийомів, які суперечили моралі аристократів, вважаючи, що мета виправдовує будь-які засоби.

Подібними рисами наділено і його прибічників. Високородна аристократка пані дю Га (її іронічно називають Шаретова Лошиця) грабує поштовий диліжанс, мов справжня розбійниця, щоб домогтися свого, вона здатна на найпідліші вчинки і зраду. Типовим представником найчорнішої реакції є також «небезпечна людина», абат-єзуїт Гюден, що, за словами Монторана, звик використовувати релігію як знаряддя боротьби й своїми проповідями розпалює фанатизм; цей священик, ініціатор кривавої сутички, охоче міняє хрест на рушницю і з словом божим на устах вбиває своїх політичних ворогів. Не викликає симпатії і створений Бальзаком образ улесливого й цинічного графа де Бована, що мріє вигідним шлюбом поліпшити свої фінансові справи. Не кращі й інші представники контрреволюції. Автор із сарказмом описує сцену, коли «віддані» захисники короля починають вимагати від Монторана винагороди за свою участь у боротьбі, загрожуючи вийти з неї, якщо їм відмовлять: «Один скромно претендував на посаду губернатора Бретані, інший — домагався маєтку і баронського титулу, цей — чину, той — командування полком; всі вимагали пенсії».

Табору реакції Бальзак протиставляє групу республіканців, моральна перевага яких над аристократами не викликає сумнівів ні в автора, ні в читача. Командир республіканського загону Юло — людина доброчесна, благородна й щира. Його мораллю керує та велична ідея, яку він відважно захищає. Письменник наділив Юло найкращими рисами, властивими французькому народові. Він стає уособленням усіх республіканських чеснот. Юло оточений такими ж вірними й відданими ідеалам Республіки людьми. Його помічників і друзів — майора Жерара й капітана Мерля наділено рисами їхнього командира. Непідкупні й мужні, вони свідомо виконують свій обов’язок і безстрашно зустрічають смерть.

Командир Юло твердо вірить у перемогу революції, але розуміє, що захистити її можна тільки шляхом боротьби. Глибоко людяний, він сприймає війну як сувору необхідність, але, де тільки можна, намагається уникнути зайвого кровопролиття. Як воїн Юло шанує свого противника Монторана за хоробрість. Він прагне знищити вождя шуанів, оскільки той небезпечний для Республіки, але Юло хоче зробити це відкрито, у чесному бою. Йому огидні методи Корантена — підступність, зраду він вважає безчесними навіть щодо найлютіших ворогів. Через де в командира республіканців викликає огиду і самий Корантен, таємний агент всемогутнього Жозефа Фуше, продажного політикана і